Жінка-УКРАЇНКА

* * *

Ми з мовою – у змові. Мовчимо.
Слова такі маленькі на папері.
А на вустах? Розкриє вітер двері
й почується з покинутої хати:
щось промовляє, мов співає, мати…
Збирає ніч розгублені слова.
Від них такі солодкі сни ранкові…
Прокинемося… Де росте трава,
давно не ходять, тільки кольорові
метелики в повітрі шлях знаходять
й птахи – над ними, а над ними – Бог…
Ми – мовчимо. Ми з мовою – у змові:
Правічну тишу слухаємо вдвох.

ДІЙСНІСТЬ

Простір стигне, у мороз закутий,
Час не йде – такóж замерз мабýть…
Справа нáсип, а позаду Крути,
А за ними і на Київ путь…

Там заслін крихкий – студентські чóти
(Але духом нескоримі, ні!)
Проти муравйовської піхоти,
Тих ординців чорних – матроснí.

У заброд досвідчені солдати –
Вже гвинтівок щúряться стволи!
А вони не вміли ще вбивати,
Може й неціловані були…

І якщо вже ми засвіт встали       

                     Засвіт встали козаченьки
                  
                             Українська народна пісня

1

Ріки століть

Ріки століть грізними водами збурені,    
Задимлений берег, обагрена течія.
Зупиняють знову Крути з Батурином
Знавіснілу орду на війни приречену.  

Світ здригнувся, хитнувсь планетами,   
Задимлений ранок, обагрені далі…
На шмаття розірване небо ракетами, 
Сирени тривог підступно зухвалі.         

Недоармія варварів доморощених,
Заблукавши ще в княжих століттях, 
Блудить досі криваво, не прощено
Світом, армія позору із підворітні

Та приміряє на себе чужу Історію,
Що з руїн піднімається мурами
Літописних націй нескорених…
Ріки століть водами грізно збурені.    

Стара хата

Стоїть хата край дороги, навкруги нікого.
Стоїть собі, зажурилася, бур’ян край порога.
І хвіртка хитається з вітром на одинці.
Коли вітру стає сумно - то скрипить у хвіртці.

Колись бігали босоніж малі ноженята.
Колись з квочкою ходили пухнасті курчата.
Був наповнений життям хлів біля хатини.
Чого тільки не було там: і корови, й свині.
Свого часу були й коні, були і лошата.
Розуміли всяке слово, дарма, що звірята.

Було повно повнісінько життя у хатині.
Був хазяїн справжній в хаті, була й господиня.
Всякого було потрохи: радості і суму.
Діти швидко підростали і гадали думу,
що так добре завжди буде, завжди буде літо,
а природа своє знає, ніде правди діти.

Відоме творче подружжя – Тетяна і Сергій Дзюби стали лауреатами Міжнародної премії авторської пісні ім. Василя Симоненка. Їх відзначено за чудову пісню «Білі ангели». Музику на вірш Тетяни «Сніг лапатий – син слухняний віхоли...», перекладений багатьма мовами світу, створив Сергій. Проникливо та чарівно пісню «Білі ангели» співають Інна й Тетяна Чабан, переможці багатьох міжнародних і всеукраїнських мистецьких конкурсів та фестивалів.

Міжнародну премію авторської пісні ім. Василя Симоненка заснували громадські організації з Волині («Чумацький віз») і Придесення («Криниця») з метою популяризації в Україні і за кордоном справді талановитих сучасних українських пісень, які поєднують прекрасну, глибоку, милозвучну поезію та гарну, оригінальну мелодію, яка легко запам’ятовується.

Отож щиро вітаємо достойних лауреатів! До речі, зараз Сергій Дзюба готує до друку збірку зі ста своїх пісень «Примчу на білому коні», де будуть представлені як пісні на поезії Сергія (зокрема, створені разом із відомими композиторами), так і пісні на вірші українських і зарубіжних поетів, музику до яких написав Сергій Дзюба.