Поезія

Вона просто...

Вона просто 
шукає у ньому (у чомусь) мене,
До весни прикипівшого поглядом, дотиком літа...
В такий спосіб запалює в мені оновлене світло:
Відкриваю у собі нове щось і геть неземне...

Вона просто 
навмисне для мене така непроста...
І весна тут, насправді, ні в чому й нікому не винна!
Одне одному – все ми! ...Єдиного – дві половини!
Божеволіють медами дикими й досі вуста.

Вона просто 
закохана...ВКОТРЕ...Закоханий я!..
Це потрібне обом нам... Воно до нестями навзаєм!
Ми шукаємо в інших дотичне до нашого раю
І незламним лишається рай, що зоветься – СІМ’Я!

                        Роман Бойчук

Дзвінок мамі

1454317276

До завтра я перетерплю,
А завтра знову встану й
Одразу, перше, що зроблю, -
Почую голос мами.

Давно, як телефонував,
Чекаючи нагоди.
Я неправий, я не сказав.
Мамуль, прости за шкоду.

Дорослу шкоду, чуєш, мам, -
Прохання твого сина -
Дорослий жаль своїм батькам
Дорослої дитини.

Поезія Злати-Зоряни Паламарчук

Сучасним отаманам Російсько-української війни

Ви кажете стомилися - війна 
вже не дивує - з нею можна жити
Так ніби поруч вже її нема
А як і є – то можна відслужити

Так ніби серце не сприймає куль
Так ніби все це видумка й омана
Годинник зупинився на нуль-нуль 
І серце зупинилось в отамана

Нехай ти цю війну переживеш
Я всім її бажаю пережити
Та кожному хто взявся відслужити
Життя хай стане безміром без меж

 

* * *

Він, Вона і війна...

В її словах  всі почуття,
В його - лиш стукіт в скроню.
Її любов дає життя,
Його - туман безсоння.

Щебече сонце їй казки,
Зустрічний птах радіє,
Їй небо ллє до рук зірки.
Йому - лиш дощ за шию.

Вона літала уві снах,
Пір'їнкою неначе,
Для нього сон - це морок, страх,
Він сни свої не бачив.

Олексій Крачило: «Дещиця проміння – всередині нас»

* * *

В сусідній кімнаті гуде телевізор,
Новини невтішні — усі про війну.
Душа скам’яніла, душа — мов залізо,
Яке незабаром у горно жбурнуть.

Терор, махінації, знову збідніння —
Стривожено слухаєм дикторів ми.
І просимо Бога, що дасть нам спасіння,
Відвести від нас чорні руки пітьми.

Хоча б трохи світла, але, безперечно,
Дещиця проміння — всередині нас.
А промінь, за визначенням, безкінечний,
Аби в початковій він точці не згас.

 

* * *

Мов по накатаній дорозі
Курсує кожний Новий рік.
І я плетусь в цьому обозі,
Свій ототожнюючи вік.

Поезія Дарочки Москаленко

***

Твої очі, що кольору чайки,
Грають щоночі зі світом у шахи,
Забуваючи про втому,
Та обирають новий светр у шафі щоранку,
А вийшовши із дому, так і не вимикають
У собі сумну колискову.
А довкола…        
Так мало твоїх стихій, квітів
І того, хто не знає кришталевих рук та дій.
Твоя вулиця сьогодні стала прозоро-зимова.
Нема обіймів, лиш завтрашній сніг поцілує
Ті руки, що дрімають у кишенях,
Бо ти – той, що мені пахнеш музикою та вишневим варенням.
У кінчиках пальців живе твій красивий поранений Бог…
А зап’ястя, що ледь не поїли мурахи,
Ще дихає пилом з оркестрової ями
До самих прісних тривог.
Але у кулуарах цієї осені літають люди,
І тобі здається, що довкола лише
Трикотажні та зламані посмішки,
Холодні розмови, знеструмлене місто…
І ти – такий теплий та для всіх паперовий.

Ми усі помремо...

Ми усі помремо. Хтось в бою на Донбасі,
Ну, а хто за столом, конструюючи вірш.
Косорука прийде, як завжди, не на часі
По руків'я вжене невблаганності ніж.

Ми усі помремо. Уві сні, чи у муках,
Віддаючи своє немовляті життя.
Не чекай, що з небес, під божественні звуки,
Ти устигнеш зректи щирих слів каяття.

Ми усі помремо. Хтось в молитві до Бога
У братів бойових на тремтячих руках,
І пекуча сльоза у кінці епілога
Діамантом сяйне на солдатських щоках.

"Легенький сніг ледь стелиться незримо..."

Легенький сніг ледь стелиться незримо,
Стискає подих ятрий морозець,
А я у слові знов шукаю риму
Ту саму, що торкається сердець...
 
Ту саму, що здіймає в піднебесся,
Ту саму, що в мелодію складе,
Шукаю - хоч на мить нехай воскресне,
Та моя рима не до мене йде...
 

Поезія Тетяни Возбранної (Миколюк)

А я живу зеленим літом

Вже пахне осінь теплим житнім хлібом.
І ранок прокидається дощем.
Батьківська хата, вишивана цвітом,
Кидає рушника на літ плече.

Під вікнами гуляє сон дитячий.
І мамин хліб рум’яніє в печі.
Там за столом сидить моя удача,
Замудрена мугиканням сичів.

Сміються яблуні, вагітні плодом.
Десь на причілку гріє спину кіт.
Любов правічна з батьківського роду
Разом зі мною лине в світ.

Збирає сонечок з кущів малини
Дитинство, босоноге та юрке…
І кров’ю наливається калина,
У юнку вироста дитина,
Летить в життя виконувать «піке».

Нерозділене...

(Триптих)

1.

Вона:

Буває, як вечір
На плечі сідає,
Мені твого погляду
Не вистачає.
І наче причастя –
Дорога до щастя.
Іду - не спиняюсь,
Ні в чому не каюсь…
А зорі під ноги…
Зникають тривоги.
У скриньці жадань
Цілих сім побажань:
Зустріти, Зігріти,
Лишитись, Любити,
Вуста цілувати,
За руку тримати,
Щоб серце до серця…
Та чи одізвешся?

Прощання

 Світлані Костюк

Прощалась… Над рідним порогом,
Труна опускалася тричі…
Живемо і ходим під Богом,
До нього йдемó, як покличе.

Він добрий, дає й забирає,
І віримо, що справедливо,
До свого вітцíвського раю…
Та все ж сподівались на диво…

Життя розірвалось намисто…
Хіба ж нарікала на долю?
Лежала спокійно-врочиста,
І світла… Без муки і болю…

Поезія Галини Романівни Корицької

Виграє Великдень дзвоном

Виграє Великдень дзвоном,
Воскресіння сповіщає,
Хай добром і світлим миром
До оселі завітає.
Хай гаївками лунає Від Дніпра до Сяну,
І писанками виграє
В днину цю весняну.
Щоб щасливилося всім Від хати до хати,
Добра, сонця і життя Хочу побажати.

(2016)

 

Учителю!

Низький уклін за музику душі Твоєї,
За щирість слів, за круговерть думок,
За поштовх до здійснення моєї мрії,
За неймовірний мудрості урок.

Об'єднати вміст