Поезія

Поетична творчість Галини Кавка

Моє село

Там, де Стрий — ріка Опір стрічає,
Є там чудовий, знаменитий край.
Хто народився в Синевідську Вижнім Той розуміє,
Що на землі є рай!

В обіймах рік між горами долина,
А в ній лежить моє село,
Історія важка була для нього,
Багато односельчан тут геройськи полягло.

Там, в Сеневідську я народилась,
І цим горджусь дуже я.
Хоч живу за океаном нині,
Та серце там моє і там моя рідня!

Село моє — то рай душі,
Там — рідний дім й моя родина.
Земля, яка дала патріотів-героїв.
Це моя маленька Батьківщина!

 

Олександр Козинець. Нові поезії

Про автора:

Олександр Козинець - автор віршів, короткої прози, текстів пісень. Співає в хорі, мешкає в Києві.

Організував та презентував літературні проекти «Щоденник», «Щоденник. Re: make», «ПРОдайте їсти».

Учасник різноманітних літфестивалів м. Києва та України. Публікується в літературних журналах та альманахах, серед яких – «Березіль», «Буковинський журнал», «Гарний настрій», «Дзвін», «Дніпро», «Золота Пектораль», «Рідний край», «Саксагань», «Склянка часу», «Холодний Яр», «Філео+Логос» та інші.

Кандидат педагогічних наук. Викладач Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

 

Мандариново… 

Дівчино, молода, нащо тобі те прядиво? 
Вже на часі весільний рушник вишивати.
Балансуючи між брехнею і зрадами,
Підростає любов. Але чи жива ти?
Люди кажуть, що треба зібратись в кулак,
Лізуть в душу безпечно, мов діти у воду.
А ти знаєш сама з ким вже краще і як
Говорити потрібно або поводитись.
Допоки дощі із пригнічених сліз
Уночі і на ранок дзвеніли ринвами,
Білий голуб тобі гарну звістку приніс: 
Скоро буде усе мандариново!

До сестрички чи братика

Де та нічка забарилась?
Час уже їй надійти.
Глянь, я ковдрочкою вкрилась – 
Спатоньки вкладайся ти.
Бо вже скоро, зовсім скоро,
Миколай прийде до нас,
Зазирне в шибки знадвору
І промовить: «В добрий час».
З янголям зайде у хату,
Гляне в книжечку свою,
Вкладе торбочку картату
Під подушечку мою.
В Миколаєвій торбинці
Є цукерочки смачні,
Усі бажані гостинці –
За слухняність це мені.
А нечемам, хоча й рідко –
Чудотворець любить всіх – 
Чортеня мале Антипко
Кладе різочки на сміх.
Пустувати не годиться,
Будьмо чемними дітьми,
Мрія кожного здійсниться 
В пору сніжної зими.
Сон дрімає біля ліжка,
Час уже поснути всім,
Сяє зоряна доріжка – 
Свято йде у кожен дім.

                  Марія Морозенко

Біль пам'яті

Вíкна сьогодні ридають свічками,
Світло від них неспокійне, тремтливе –
Пам’яті біль не вгасає з роками,
Правда не гоїть болючі надриви.

Правда дозує ковтками отрути,
Як забирали останнє, шакáли –
Розумом це неможливо збагнути,
Бо не орда, а “свої” убивали.

Борщ із кропиви, відрóсток калини,
Жолудь торішній, морозом прибитий…
Тут без хрестів вимирали родини,
Цвіт українства, міцний, працьовитий.

Жінка пише про кохання

Ця жінка незвична, химерна і дивна,
 а дехто ще й скаже: "Вона примітивна,
 смішна і наївна, в рожевій оправі,
 і вірші у неї солодкі й лукаві.
 
І так вже не пишуть, бо так не буває,
 з любові із мосту ніхто не стрибає,
 троянди - банально, вино - для розпусти,
 цікавлять мужів лиш оголені бюсти.
 

Насінина

Пам’яті бабусі

На старому ослінчику – винесла вранці із сіней – 
моя бабця сидить – аж до смерку, до смерті сидить…
І пригадує рік тридцять третій – тримає насіння, 
що спасінням їй стало – продовжило наш родовід.

Розриває мовчанку сусідка – гукає з-за тину:
- Галю, знову твої забарилися? Довго сидиш…
А бабуся – ні слова. Лиш усміх – блаженно-дитинний,
і насіння в долоні – тепліше, тепліше... «Ось лиш

хай приїдуть – скажу». Вже несила терпіти-тримати,
вже несила носити в собі цю страшну таїну.
Сива жінка і спогад. Старенька бабуся і мати.
Сива дівчинка просить у мачухи – хоч би одну,

лиш одну насінину, посадить її тишком-нишком.
Кляті зайди не знайдуть – вона ж проросте навесні.
Почекає іще – день, годину, хвилину, ще трішки…
- Галю, довго сидиш…
Бабо, знову ти снишся мені.

Анна Багряна,
23.11.15, Софія

З Днем Гідності та Свободи!

"Душа народу незнищенна! Як Божий дар, як Божий дар!"
Вірші Анатолія Матвійчука. Читає Руслана Федюк

Вітання з Покровою!

***

Під свій захист візьми нас усіх, Пресвята Богородице,
Від невдач захисти, цю жорстоку війну зупини.
Хай на рідній вкраїнській землі мир та спокій відродяться,
Аби більше ніколи не гинули доньки й сини.

Вічна пам’ять загиблим і слава відважним героям,
Чия сила козацька надію на завтра дає.
Матір Божа, ми молимось перед  Тобою –
Сонце віри і правди в молитві над нами встає!

Осінні жаринки

Світлана Макаревська

ОСІННІЙ ВІТЕР

Тріпоче липа за вікном
циганським золотом барвистим,
трясе насінням, як намистом,
в осоння, сповнене теплом.

І жвавий вітер вересневий
несе легенькі літачки
чи іграшкові вітрячки –
майбутні липові дерева.

Летять вони, як наші долі,
в безмежжі Всесвіту малі…
Летять – хто швидше, хто поволі –
ті – на асфальт, ті – до ріллі.

Одним, під сонцем і дощами
судився довгий добрий вік,
а інших викине двірник,
змете, немов сміття погане…

І знов осінній вітер свище,
мої розбуркує думки
і надиха на ці рядки –
на філософствування й вірші.

А липа ронить «вітрячки»,
а онде падають горіхи.
То осінь виставляє віхи,
свої відмітки-маячки:
на весну, на врожай, на втіху –
на нині, завтра й на віки.

Вікторія Шевель. Поезія

Вікторія Шевель 

Пішла по тобі

Пішла по тобі
'метричними килимами.
Невідсканована (хочу!)
жодного разу.
Долоні гілок грали твоє
стакато
Загравання тренуєш...
до пульсації сказу.

***

Роздерто білизну.
Намацую градуси...
І в ліктики збудливі
втискуєш смайлики.
Любощі п' яні -
в пам'ять тактильну-
пафосно.
На згірках Венери
цілуються паводки.

 

Вірш Олексія Курінного «Ми братами уже не будемо…»

Ми братами уже не будемо - 
Із загарбниками марудними,
Із убивцями-бузувірами,
Що жорстокішими за звіра є...

Що таке жіноча краса?

Що таке жіноча краса -
Гарні очі і довга коса?
Може усмішка тепла й любов,
Що бентежить коханому кров?

Я б сказав, що жіноча краса -
Це і розум, і добра душа,
Вміння бути спокійною всюди,
Щоб тебе шанували всі люди…

Звісно, всім не угодить краса,
Але щастя того вимага -
Мудрість краще, ніж марна образа,
Й вміти кривду згасити одразу.

Об'єднати вміст