Жінка-УКРАЇНКА

Полювання Артеміди

Прекрасний олень! Я його вполюю.
З блідим туманом по бадиллю йду.
Тонкий мій ніж. Ліс холодом парує.
На рогах - леза знак. Та оленя не вб‘ю.

Ось кондор. Я спостерігаю.
Мій лук при мені, стріли, ятаган.
Я вистрілю в крило. Все вище він злітає.
Та вплетене перо у мій аркан.

Ось вороги мої. За ними рештки міста.
В руках у мене смерть. Покажу їм її.
Біжать чимдуж назад. Я дам усім добігти.
І жах, що їх спіткав, залишу в тій землі.

Тут будуть мої сади. Тут будуть мої ліси.
Тут тиша з дощем, і ще місячне сяйво.
Не дозволю нікому порушником в спокій зайти.
Припорошать сніги мною створене марево.

Перли ляжуть у сніг, янтарі шелестітимуть листям,
І корали шипшиною звиснуть навколо доріг.
І нектар, і амброзія з вічності безвісти зникли.
Та богам не потрібні замінники щастя. Без них

Володітиму тим, що створила за власною волею,
Що любила завжди, з чим жила, що набула навік.
Час пливе повз живих. І боги з ним пов‘язані долею,
Сотворивши цей світ з світла мрій і темряви жахіть.

Не сходять з розуму на війні

Не сходять з розуму на війні?
Він втікає від жаху з криком.
І немає йому вороття,
як вогню, що біжить житом.

Не знайти дороги назад,
бо «назад» уже не існує:
чорне зяє провалля там,
де криваво кричить і нуртує

страх, в якого немає дна,
біль, якому б закрити очі,
клята пам‘ять, знов та сама,
розпач, крик і пекельні ночі.

І рятунку немає ніде.
І вмирати уже не треба.
І сивіють святі в раю.
І немає уже неба.

Дівчинко! Серце терпне...

Волонтеру N.N...

Дівчинко! Серце терпне!..
Болить, бо відкрита рана...
Вчора все було іншим...
А завтра яким настане...

А чуда ж таки не буде...
Та жити не перестати...
Ти знаєш: навколо люди,
комусь довелось страждати.

Не з радості хтось помітив:
Є ті, кому дні гіркіші.
І це помагає жити,
коли кричиш у безвихідь.

Не поле - життя перейти.
Бувають поля смерті.
Буває, комусь жнива,
буває, серпом в серце.

Безконечно: чому і за що
відбирають життя в гідних?
А героїв мітить війна -
покруч збидлених і гібридних.

Наганяє біда чорноту.
Але ти жива! І крапка.
Відкричати треба біду.
І завтра буде завтра.

«У кожного - свій Еверест».
Там, де ти, так нелегко стояти...
Але просто повір у життя -
Побачиш, ще буде краще.

Буде лік і на твій біль.
Ти будеш іще танцювати!
Дівчинко! Ти жива!
Життя буде ще дивувати.

Скляне поросятко

Скляне поросятко завбільшки з ніготь,
Подарунок для здійснення побажань,
Хвилинку послухай!.. пошепки тільки...
Тобі я довірю декілька справ.

Весь зв‘язок відімкни у країні ворожій,
Телевізори, радіо вимкни навік.
В порожнечі, як в склі, хай покинуті бродять,
І в ніщо виливають з‘їдаючу злість.

Далі .. тихо, скляне! Це лиш тільки початок!
Ти поставиш на зрадниках знаки тавра.
Хай на кожному лобі проступить печатка
Із зазначенням злочину, суми, числа.

Після цього негайно закрий всі кордони.
Ні до нас, ні від нас ходу щоб не було.
І виводь в чорні діри усі мегабомби,
І щоб знало про це й послідуще мурло.

Після цього залишиться слово сказати,
Що народ наш - не бидло, але з всього лайна
Можна тільки з зусиллями виповзати,
І щоб першою, бажано, йшла голова.

І, почистивши фронт, встановивши заслони,
І в тилу розібравшись, де свій, де чужий,
Ми впровадим свої українські закони:
не збреши, не вкради, і не зрадь, і не вбий.

І тоді.. О, маленьке скляне поросятко!..
Ми господарям власної долі й землі
Монумент подаруєм про поразки на згадку:
дурнуватій і підлій хохляцькій свині.

Флуктуації

У світі відбуваються флуктуації.
Місця схибнутої аберації концентруються.
Центри впливів деформуються.
Інтереси увиразнюються.
Маси фільтруються.

З розливами телевізійної інсинуації
Глядач не виходить з прострації,
Серіально вбираючи фіміами дебілізації.
Каша в голові замінила мозок з думками.
В паРаші паранойя - ой, де на це Гойя?
Для розумової дегенерації,
душевної прострації,
фізичної деградації
всі засоби в русі.
Мало тих, хто в курсі.

Флуктуації розбігаються далі.
Узурпація влади і засобів,
нівеляція цінностей, пропаганда відмінностей.
Галюцинації щодо демократизації.
Фантасмагорія!

...І вся ситуація вимагає ампутації.

Європі

Європо-панно! Ти була прекрасна.
Тебе бажав Юпітер, бив чолом.
Та щось таке в тобі побачив,
Що по-простому підійшов, биком.

Багата й стильна, просто пишна!
Часи минули, ніби все цвітеш.
Та знаєш добре - день той скоро свисне,
Коли в будинок немічних підеш.

Роз‘їли душу жадібність і гонор,
Волієш мати слуг, а не дітей.
Європо-дамо, ти ментально хвора.
Ти носиш маски марень, не ідей.

Європо-мріє! Вміла чарувати.
Принаднішої, справді, не було.
Та розміняла розум ти на статки,
Коли проліз тобі в опікуни ху..ло.

За все - розплата. Всюди всім відплата.
За зради, підлість, війни - зло за зло.
Колись ти призвичаїлась мовчати,
Твоє мовчання пе́клом нас пекло́.

Повіє, зрозумій – хоч в грошах сила,
Та сила ця іще не головна.
Як хочеш жити - не копай могили.
Будь кращою. Ти ж ніби ще жива?..

Я помру не в Парижі

«Ми помрем не в Парижі»
(Н. Білоцерківець)

Я помру не в Парижі. І в Римі, дасть Бог, не помру.
Перевага сумнівна - загнутися десь емігрантом.
Я волію кирилицю, мову, гранітну плиту,
Фотографію ту, що з полиці старого серванта.

Не почую, звичайно, знайому травневу грозу.
Не всміхнуся до вас,та й до римлян не зможу всміхатись.
Ланцюжком помандрую, яким усіх предків знайду.
І так легше буде традиційно в земельці лежатись.

Не працює «назавше тут спокій знайшли».
Бо минають віки - і ні сліду, ані тобі згадки.
Але вірю в петлю просторову і ще часову.
І бажаю кінець сумістити з наступним початком.

Цієї ночі коники не сюркочуть...

Цієї ночі коники не сюркочуть,
а грають на флейтах.
Зірки сяють рівно.
Дерева стоять темні.
Усі дуже таємні.

Сон сниться дивний і кольоровий,
ніяк не місцевий:
Приходять давні знайомі,
Кажуть щось - слів не чути,
Погляди їхні приємні.

Зранку трамваї сокочуть,
На вулицях штиль, нікого.
Фонтани шумлять на повну,
Квіти на клумбах високі,
Канни червоно-зелені.

Спека спадає до ночі,
Цокає північ годинник.
Десь тихо дмухає флейта...
Щось буде, коли стемніє.
Хтось прийде, я цього хочу.
Сни мої недаремні.

Крізь сон

...Наступного разу не буде гри. Наступного разу така, як ти,
(а, може, і краща, хоч як уявити таке собі?!)
уже не отримає з рАю підступного плоду.

Вона буде безсмертною, як я, не як ти.
Та опущуся на коліна, іза всіх, кого зможу, і кого назву – прости! –
попрошу тебе, не її, - за справи наші і наші думки.

Бо любив, і люблю, і знаю, що буду любити завжди;
що в той день всім відпустяться всі гріхи;
бо хочу вже відтоді і на всі віки
бути з одною і тільки єдиною:
з твого роду.