Жінка-УКРАЇНКА

Наше з тобою мовчання затягує
У глибини смутку
Чи паралічу?
Для кожного з нас 
Це особиста баталія
Перемоги ,травпункти 
Можливо трилогія
Кожен з нас готовий зірвати 
Свій-чужий голос 
Та мовчать наші вуста
І промови пишуться
Пошепки
Замість того щоб бути почутими 
Це не згода 
І не зрада
Єдина наша реалія -
Це наше спільне мовчання
Наша реальність - наш біль
Наша з тобою згода
Ми й далі мовчатимемо
І скоро за нас заговорять інші вуста
Нашими словами
Що ми не промовили
Ми з тобою надалі в одному колі
Обов'язково навпроти один одного

* * *

Згрібаю по осені
Власною рукою
Корони, що сипляться листям додолу
Згрібаю думки
Які є чужими
Для них маю згарище
В нім все згорає
Початок створюю по осені
Своїм марним надіям дарувавши свободу
Пір'їни власного болю
Встеляю, щоб краще палало
Як осінь спорожнила всі сади
Усе зникає в полум'ї язичному
Я скована чарами вогню
І тягне згубитись в полоні завіси
Чи серце згорить моє, чи думка?
Як скручене листя
Посічене палаючим болем
Встеляє незоране поле
Розшукане вітром посіє
У полі озиме
Поверне дихання Моє

* * * 

Я десь там 
У незвіданій тиші
У полоні думок 
І завтрашніх " Потім"
Незкінченні маршрути
Безлічі марних воронок
Безкінечно здіймають 
Після кожного " Досить"
Сила ще є 
На кінчиках пальців
І ще ясність очей 
Розсікає блакить 
Я ще вимолю крок 
Все ж немарні ці " Досить"
Я впаду ще не раз
І не раз підіймусь