Жінка-УКРАЇНКА

ПРОШУ ДОЛЮ

Не дай, Доле,
перекотиполем,
бути без коріння,
а дай чистих
джерел предків
нашим поколінням.

Не дай, доле,
славу предків
глумом зневажати,
бо впаде 
і сволок рідний,
при вході до хати.

Не дай, доле,
подаянь
просити в палаців,
а дай, доле,
на свій лан
вранці йти
до праці.

ПОЛІГОН

На радарі – тяжка робота,
Ще й підготовка стройова.
«Навіщо до такого поту?» –
Була лиш думка, не слова…

Відбій…Одне бажання – спати.
Пташок ледь чутні голоси…
Як вартовий у маскхалаті –
Кущ ворухнувся від  роси.

***

Сни романтичні не такі вже сняться,
але, на щастя, завше квітне сад
красою незрівняною в сімнадцять,
і навіть коли нам за сімдесят.

***

«Отаке-то на сім світі
Роблять людям люде»
(Тарас Шевченко «Катерина»)

Катерина іде світами,
На руках її немовля.
Людство ж, дивиться кінодрами,
Часом, лихо бачить здаля.

Катерина іде так само,
І печаль – як  тавро чола.
Ще, можливо, в часи Адама
По Вкраїні з дитям ішла.

Чи бучна, чи тиха година,
Як провина кожного з нас,
Йде з дитям, в сльозах, Катерина,
Хоч би навіть – спинився час!

СНОВИДІННЯ НАДІЇ

Якось явилась Україна наша,
Як сновидіння звабило мене,
немов  блакитна, з променями чаша,
в якій питво сакральне й неземне.

Здавалось, пив і пив я з неї щастя,
Та в ній воно гойдалося сповна. 
І янголи стояли мов на чатах,
І стихла вдалині війни луна.

ЖИТТЯ ЛЮБИ!

Життя люби коли воно щасливе,
Життя люби коли воно болить,
Бо і тоді в нім є суцвіття дива,
І хоч  одна блаженна Божа мить.

Люби коли, здається, ще безмежне,
Люби коли його минає строк…
Та не порань довіру обережну.
Готовий будь – в дорогу до зірок.

***

Поезіє! Ти  не словесний невід,    
Не суть математичної шаради.
Ти зміст краси, ти вічний крик на нерві,
Який співзвучний камертону правди.

                               Станіслав Шевченко