Творчість

Поезія Антоніни Спірідончевої

Вечірня сукня

Влітає крізь відкриту шибку злива,
А на мені одягнута легенька,
В якій я неприховано вродлива,
Вечірня сукня на тонких бретельках.

Мені жбурляє дощ на плечі краплі,
Лякає, злиться. Чи ревнує?.. Всі
Хай поглядом їдять і плечі, й плаття,
Як йтиму від під’їзду до таксі.

Зберу ті погляди і зникну у машині,
Немов з трофеями, і буду переможно
Дивитись в дощ і думати: мужчинам
Чи солодко, коли чогось не можна?

 

Ангел

Поезії Валентини Михайленко

* * *

При світлі
тихої лампади
перед Тобою
я схилюся.
В Твій лик
смиренно
й серцем радо
у сподіванні
я вдивлюся:
прийми нас,
Душе Благодатна,
Як Діва чиста
І як Мати…

Прийми, очисть
всели надію,
Аве Маріє…

 

Ми…

Проза Валентини Михайленко

Слід Кота

Жалобна мелодія наскрізно пропилювала сірий перемерзлий полудень, гострими ножами встромлювалася в груди принишклих людей, — немов змагалась із колючою вітряною порошею, яка безжально сікла обличчя. Глухі удари відлунювали із засніженої ямки — грудки скам’янілої землі падали на віко труни.

Семена Гавриловича хоронили з належними йому почестями. З міста приїхали військові, привезли оркестр, вінки. Підтоптаний вусатий підполковник виголосив промову: заслужена людина пішла в засвіти — афганець, орденоносець. Цибата худа жінка обережно стирала з сірих побляклих щік чорні патьоки, що ручайками текли й текли з її очей, і безперестанку повторювала: «Якого талановитого журналіста втратили, яку золоту людину…» 

Поезія Лілії Сакмар із Башкирії українською

Лілія Сакмар - башкирська поетеса. Читайте її поезії тепер і українською. Автор перекладу - Євген Букет

Урман яна

Урман яна. Үтте аҙна, ай.
Юҡ, туҡтамай янғын, туҡтамай…
Тыныс урын эҙләп, үҙ өңөнән
Сығып ҡасты айыу йоҡламай.
Урман яныу яман, ә Ер шарын
Бер көн шулай ялҡын уратһа
Китербеҙме ошо айыу кеүек
Күрше планетаға ҡунаҡҡа.
Йондоҙҙар бит Ергә яҡынаймаҫ
Кемде йыуатабыҙ: “Бул тыныс!”
Урманды ла булыр һүндерергә -
Донъя тоҡаныуы ҡурҡыныс!

Пожежа лісова

Пожежа лісова.
Минає тиждень, місяць…
Не може вже ніхто пожежу ту згасить.
Шукаючи спокою,
Прокинувшись зі сплячки,
З барлогу вийшов і біжить ведмідь.
Погано, коли ліс горить,
Ну, а якщо всю Землю
Так само полум’я в обійми огорне,
Невже і ми, мов цей ведмідь,
Полетимо у інший світ
Шукаючи спокою?
Планети не наблизяться до нас.
Кого ж ми тішимо: “Спокійно!”
Ліс бо ще можна загасить,
Біда, коли планета запалахкотить.

Через казку - до розуміння внутрішнього світу дітей

(Про книгу Еліни Заржицької «Про маленького метелика»)

Для дітей треба писати набагато краще, ніж для дорослих. Не дивитися на малюків зверху донизу, а бачити світ їхніми очима. Письменниці це вдається. І ще. Не знаю як кому, але я вважаю, що написати казку набагато важче, ніж роман.

“Про маленького метелика” – це збірка казок. Крім тієї, що дала назву книжечці, сюди увійшли “Як горобець легкого щастя шукав”, “Як ящірка пожадливого півника провчила”, “Про маму-лисицю та її вовченят” і “Як вуж намагався гадюкою стати”.

Кожна казочка розв’язує якусь дорослу проблему. Але дітям треба вже зараз бути готовими до життя. Звичайно, у казці Добро перемагає Зло, хоча в житті не завжди так буває. Проте оптимізм казки завжди бере гору і заряджає дитину на позитив.

Вірші Олени Ляшенко для дітей

Роздайся, море

В ставочку за лісом живе пані Жаба ―
Зелена, пихата Жаба-нахаба.
І мріє вона собі мати квартиру
У синьому морі:
― Усе тут покину,
Візьму журавля і ВіАйПі-класом
Полину далеко-далеко від вас я, ―
Хвалилася Жаба сусідонькам п’явкам,
Вдягнувши корону на голову, ― Як вам?
Сміється із того ставоча родина,
А Жаба складає речі в торбину:
― Морською царицею справжньою стану
І не повернуся до вашого ставу!
Увечері зорі у небі палали
І бачили жабу, яка відлітала
Журавликом верхи, в блискучій короні,
З квитком ВіАйПі у зеленій долоні.

Оповідання Олени Ляшенко для дітей

Пригода маленького Нява

І

Один у цілому світі

Свого дитинства я майже не пам'ятаю. Лише велику коробку, в якій товклись такі ж створіння, як і я, та теплу, пухнасту матусю, яка навчила вимовляти найперше "няв".

Куди все зникло – не розумію. Зранку ніхто не вилизував мені вушко, не муркотів пісень, не навчав стояти рівно та впевнено на чотирьох лапах, тримати хвостика "морквинкою". Я прокинувся на вулиці, просто під відкритим небом, яке чомусь протікало. І взялась же звідкілясь у ньому та дірка...

Великі краплини починали барабанити по листю сильніше, але сховатись було ніде. Я притиснувся до великого старого дерева і мовчки заплакав.

Поезія Олени Іськової-Миклащук

Смак війни

Ви знаєте, яка на смак війна?
Вона гірка, немов дитячі сльози.
Коли дзвінка чекаєш допізна
І засинаєш з донею в знемозі.

Війна — гірка!

Вона пекуча. То ужалить «Град»,
То вибух обпече червоним перцем.
Тут кожен день гірчичний зорепад
Все спалює в імбирнім ритмі скерцо.

Війна — пекуча!

Вона солона. Від смертей і ран.
До діатезу.
До каміння в серці.
Коли ідуть — кому ще не пора…
Так солоно!
Пекучо так!
…Хто б стер це!

Війна — солона!

Богдан Мельничук. Дві новели

ЖОРСТОКІ ІГРИ ДОРОСЛИХ

І

– То таки він. Я впізнав ту пику, хоча вона й розповніла. Каска на ній – як баняк на свині. А камуфляж – гейби верету накинули на копицю сіна. Правда, вуса падлюка зголив, але то він, без сумніву, він. І треба ж такому: нині, коли рівно рік тому не стало нашої Оксани, – засвітився, душогуб клятий, у газеті. Буцімто на війну подався, виродок. Хочеться перед виборами засвітитися. Чи вища посада йому пахне або тепле місце в столиці світить... А може, то підказка мені згори, жінко? Бо ж річниця, річниця, як донечка... Їй би жити та жити, весілля відгуляли б, онуками б тішились, а придибали ось із могилки. Ні, то таки підказка мені, жінко. Сидів би він тихенько, то, може, я б до такого і не додумавсь. А так воно, оте мордате, знову випливає на поверхню. Ще чиясь дитина з білим світом прощається чи молодичка з примусу піддасться похітливому натискові шефа... І батальйон у газеті вказаний, значить, можна розшукати. А там – як пощастить. Маю таке вражíння, що хтось диктує мені план. Тільки б вдалося... Та що ж то я розбалакався. Збирай, жінко, в дорогу. Нині ж вирушу на схід.

Вірші Адама Лізаковського українською

Adam Lizakowski
 

Лист 1

Питаєшся як я живу?

Тепер після стількох років коли
від такої кількості непотрібних речей у житті
я очистив життя, живу своїм власним життям.
Я пишний кущ винограду
що впивається промінням сонця,
спокоєм коли світить місяць.
Я витишив у собі галасливе життя і думки
мої зайняті облаштуванням місця
для всіх цих речей які насправді необхідні для життя. Не планую
жодних подорожей, потребую трохи часу щоб помешкати, для себе, для 
поезії.
Ступаю життям дуже обережно
щоби знову не спіткнутися, не перекинутися.
Я не вибігаю до світу з відкритими обіймами.
Не страждаю з цієї причини, ані з причини вбогості.

Об'єднати вміст