Творчість

Збагнути б час

Царук А. Тобі, прозріння пізнє…: Поезії. – Кропивницький : КОД, 2018. – 98 с.

Десь тридцять років тому в одного молодого поета з’явилася фраза: «Поет не зрушить цього віку, він тільки подих передасть». Якщо поміркувати, то віршар констатував очевидність. Але оте часовідбивання у слові і сьогодні залишається реалією епохи, в якій живе творець. Тому й цікаво простежити за рухом поезомислення у вирі буднів і свят.

  1. Навколо назви

Не знаю як і хто ставиться до назви видання. А для мене це схоже на якийсь ритуал. З оцінки ймення починаю знайомство з книгою. Як кажуть, зустрічаю, дивлячись на одежу. Можливо, у такому методі є якийсь гандж, бо дехто каже, що іноді таким чином можна пропустити геніальність. Не вірю! Ніколи вона не заховається за такі банальності, як «криниця», «поріг», «ріка». Не причаїться оригінальність і за несвіжістю на кшталт: «поезії», «вірші», «сонети», «катрени», «рубаї»…

Метро всередині нас: поезія, що вирує у твоїй крові

Однієї чудової літньої днини молода цікава поетеса (одночасно лікарка й віщунка) Вікторія Шевель запропонувала створити збірку віршів та запросила до участі своїх улюблених авторів.

— Із 26 червня 2018 року, — саме тоді прийшла ця ідея, — та дотепер ми були разом. Сподіваюся, що й надалі будемо. Особисто я відчула, що отримала більше, ніж дала.

Добровольці Божої чоти

Добровольці Божої чоти

Пісня бійця "Правого Сектору" на псевдо "Бик"

Віктор Винник і МЕРІ презентують танцювальний ремікс на пісню «Снайпери-Амури» (ВІДЕО)

До весни рукою подати, а отже, зимі потрібно подякувати і попрощатись. Віктор Винник і МЕРІ вирішили проводити зиму новим треком. Ну, майже новим, бо пісня «Снайпери-Амури», на яку музиканти тепер зробили ремікс, була оприлюднена ще минулої осені.

Трек перебував у ефірах українських радіостанцій усю зиму, але команда вирішила продовжити його ефірне життя і тепер презентує танцювальну версію.

Спродюсував ремікс знаний львівський саунд-продюсер Віталій Літягін, який представляє проект «Silver 17». Віктор Винник роботою залишився дуже задоволений.

Поезія Тетяни Шептицької

Тобі

Жилка на шиї тихо схлипує.
Тіло вібрує від твого рику у слухавці,
по-хижацьки владного,
несподівано рідного.
Не витримую.
Хриплю у відповідь,
згадуючи миттєво
погляд із синього граніту,
сороміцькі сни,
брутальні обійми,
пекучі обіцянки.
Скучила.
Відстань поміж нами
вимірюється не кілометрами,
а роками і ситуаціями,
твоїми жінками і моїми страхами.
Пекло втішено сміється,
а рай німотно співчуває.
Наша близькість закручена
у надтугу пружину,
і коли вона вибухне - 
перевернеться світ.
Гонорові.
Чекаємо останнього дня,
аби не відповідати за наслідки.

Пам’ять Крут…

Простір стигне, у мороз закутий,
Час не йде – такóж замерз мабýть…
Справа нáсип, а позаду Крути,
А за ними і на Київ путь…

Там заслін крихкий – студентські чóти
(Але духом нескоримі, ні!)
Проти муравйовської піхоти,
Тих ординців чорних – матроснí.

У заброд досвідчені солдати –
Вже гвинтівок щúряться стволи!
А вони не вміли ще вбивати,
Може й неціловані були…

Нова книга Петра Кухарчука

Вийшла друком нова книжка члена Національної спілки письменників України Петра Кухарчука під назвою "агапе" (Житомир, видавець Євенок О.О.).

Макетував її наймолодший син автора Антон Кухарчук. Він архітектор, працює у Львові.

Презентація відбудеться 14 лютого о 17:00 в Домі української культури м. Житомир.

З анотації:

Ігор Фарина. Відплата. Оповідання

Тьмища була непрозірною. «Сивий» з власного досвіду знав, що у таку пору можна чекати на несподівану, неприємно забарвлену. Диверсанти не дріматимуть. Підійдуть впритул, нароблять рейваху і займуть вигідну позицію. Вже тричі за це літо намагалися, але… Тому він, стоячи на посту, вслухався у кожен шурхіт. Хто-хто, а недавній вчитель біології теорією і практикою підштовхнувся до того, що тишина уміє промовляти. Той, хто підкрадається неодмінно сполохає якусь комашину і вона обурено подасть сигнал іншим.

Не помилився. Десь вдалині озвався цвіркун. І це стривожило. Почав вслухатися у сумеркність. Хтось чалапав до них, не думаючи про осторогу. Напружився, клацнув затвором автомата.

Бентежне слово про ріднизну душі

Чепурко Богдан. Наче те листя дерев. Проза. — Тернопіль: ФОП Осадца Ю. В. 2018. — 374 с.

Останнім часом перечитую лише ті книжки, які зацікавили мене своєю назвою. Точніше, несподіванкою в ній. Не вірю, що може бути щось цікаве у виданнях із такими банальними найменнями, як «День любові», «Голос душі» чи «Криниця добра». Тому й зір мій зачепило ймення. «Наче те листя з дерев» нової книжки Богдана Чепурка. Відразу вглибився у текст, бо дуже кортіло взнати, що приховує видання з дещо таємничим підзаголовком «Луни й відлуння звитяг і марнот».

І не був розчарований, хоч видання, вийшовши обмеженим накладом, значною мірою більше нагадує родинний літопис. Перш за все заімпонувала незвичність назви, метафоричність й образність знайшов і в заголовках роздумів: «крик скрипки», «фольклорна кров на лезі шаблі», «різдвяний птах», «невидиме світло». Іноді тут відшукував неологізми чи рідковживаності: «передання», «понеділкування», «намацальне», «ґвавт».

Об'єднати вміст