Творчість

«Вони всі їли борщ!»

Наталя Куліш

Він завжди приходив сюди їсти борщ, бо хотів бути класиком. Вони були на кожній серветці закладу. Це були портрети Лесі Українки, Тараса Шевченка чи Івана Франка, де майорів хитрий слоган: «Вони всі їли борщ!».

Його вже знали всі офіціанти їдальні. Він щоразу замовляв тільки борщ і вареники з сиром, вдаючи щирого українця. Коли жвава офіціантка приносила страви, він неспішно витирав серветкою ложку і вилку, відкладав убік скибку чорного хліба з двома кусниками сала.

‑ Для цуцика. Він голодний чекає мене за дверима, ‑ пояснював здивованому сусідові навпроти за столом.

Жабка-мандрівниця

Наталя Куліш

Зоя вдивлялася з вікна маршрутки на пагорб між цегляними п’ятиповерхівками. Згадала, як п’ять років тому вона винаймала тут житло. Дивилася і не бачила того каналізаційного люка, де знайшла знерухомленого чоловіка. Зараз все поросло споришем і пирієм. А тоді була зима. І така сніжна і морозяна…

Жінка приїхала з роботи, як завжди, після сьомої вечора. Не вечеряла, тільки випила чаю, щоб зігрітися. І вирішила винести сміття, щоб трохи освоїти місцевість біля недавно орендованого житла…

Поезія Олесі Венгринович

З циклу «Маріонетки долі»

…жінка, яка чекає щоб в її життя втрутились

така тиха, що здається, ніби й не дихає.
завмирає при шумі, повертається на голоси.
все чекає, що втрутиться хто-небудь
І тоді усі сенси в житті її оживуть.

допрацьовує тиждень і місяць, ніяк не звільниться
їй не віриться, що так довго чекати, коли з вірою
все чекає свого happy end’у, свого закінчення.
хто розкаже їй, хто посміє ще

Галина Корицька. Пейзажні етюди. Частина 2

Кицька

Кицька вмивалася. Лапкою, неначе пензлем, старанно виводила по мордочці, раз по раз витираючи свою заспаність. Здавалося, її ніщо не цікавило, окрім власної краси. Однак лукавим поглядом вона спостерігала за горобцями, які, незважаючи ні на кого, вперто сварилися за шматочок хліба. Вмита красуня отетеріла від нахабства забіяк, коли побачила, як у неї з-під носа викрадають сніданок. Мить, і її лапка-пензлик перетворилася на миротворчий інструмент. 

Горобці стрепенулися від несподіванки, видихнули переляк і розлетілися врізнобіч, залишаючи втрачені надії на легку наживу. Та звідки було їм знати, що порух Кицьки – то був добрий знак їх примирити?

Галина Корицька. Пейзажні етюди

Макове диво

Зачервоніло при дорозі ніжно-ніжно. По-особливому краплинки дива зібралися в чарівний килим і манять своєю незайманістю. І чим ближче наближаєшся до цього природнього дивотвору, тим дужче відчуваєш ніжний подих життя квітки, яка, трепетно піддається настирливому поцілунку  вітру. Нахиляюся, заглядаю в її лоно і спостерігаю, як все єство польової красуні виграє від настирливості вітру. Зеленувате її серце дихає в ритм, а ворсисті цяточки душі розмірено, в унісон природі, наповнюють дивовитвір життям... Марево.. 

Запоріжжя-Бердянськ, 4 червня 2018 року
 

Стеблинка

Міжнародний проект «Казка нас об’єднує» по створенню мультиплікаційного фільму за казкою Еліни Заржицької «Пригоди маленького метелика»

Міжнародний проект «Казка нас об’єднує» по створенню мультиплікаційного фільму за казкою Еліни Заржицької «Пригоди маленького метелика»

У столиці Словенії Любляні в рамках спільних заходів Дніпровської академії неперервної освіти (Україна) та Української культурно-освітньої організації «Рукавичка» (Республіка Словенія) підбито підсумки Міжнародного проекту «Казка нас об’єднує» зі створення мультиплікаційного фільму за казкою Еліни Заржицької «Пригоди маленького метелика».

Мета проекту:

  • привернення уваги суспільства до прикладів співпраці двох слов’янських народів: словенського та українського;
  • виховання толерантної і ненасильницької поведінки у дітей шкільного віку;
  • популяризація загальнолюдських цінностей;
  • виховання високих моральних якостей та відповідального ставлення до інших громадян;
  • розвиток толерантності і взаємоповаги між людьми на прикладах казкових героїв природи.

Поезія Вікторії Оліщук

у пошуках теми

 

***

просто молилася
щоб ти був не розстріляний
відриваючи лусочки цибулини
такої слізливої
такої крихкої
такої синьої-пресиньої
ворожила на щастя чи мо' біду
буде не буде
буде не буде
буде не бу
очі мружились
і пускали цибулевий сік
липкими краплинами
на перші лискучі думки
на перші тремтливі обійми
на просочені болем бинти
на цілодобові смерті і війни
відпусти не муч мене
благала цибулина
знайди мене
шепотів ти
непророщеним цибулевим сіменем
і тут мимоволі починаю розуміти
я забула як тебе звати
і тут мимоволі починаю розуміти
я ніколи не знала твого імені
і чи був взагалі ти

Вікторія Оліщук. Пацьорки.

Пацьорки

Людко, привіт! Як ти там? Не пишеш, не дзвониш. Як поїхала в столицю, то «всьоравно шо крізь землю», як любила казати моя покійна бабка Тоня. Ще й зараз відчуваю притиск  зашкарублої твердої долоні, що час від часу  гупала мою спину за непослух. І тобі деколи перепадало від старої. Ох, то таке. А ти, певно, думала, що  і Надька тебе забуде? А я пам’ятаю. От саме шукала конспекти старі з літератури (позакласне читання в 6-Б, то щоб не гаяти часу - підняла стару писанину), а серед них і твою київську адресу знайшла. Та й вирішила написати.

Проза Вікторії Оліщук

Мандрівка

Твоя нитка ще не висотана ні мойрами, ні тобою особисто з щойно купленого мотка, бо ти ще не маєш мандрівки. Точніше, вона є лише у планах. Але коли  ти нарешті надумаєш рушати, не мни кота в мішку, як-то кажуть, і  дій впевнено та наполегливо. Тягни нитку! Але заздалегідь попереджаю: вона може обірватись, тому вибирай, якщо буде така можливість, міцнішу. Якщо ти все ж обрав найтоншу, знай, її доведеться зв’язувати у вузли і досить часто. Вона не зможе витримати ніякого вартісного вантажу. В результаті ти її викинеш або зашиєш дірку на лівій шкарпетці. Печально чи не так?

Поезії Ліни Ланської

СІМ

Я знаю, що не та... не так.
Де чистий лист, — життя переписати?
Щоб набіло, клітиночки-квадрати
В червоне вбрати, хай квітує мак.

Я знаю, що літа — літак.
На віражах від злету нескінченні,
Неначе напад вражої мігрені,
Смертельні кола вужчають, відтак

На нитці, сплетеній сяк-так, —
Чиєсь життя, оманливо прозоре.
Легке, як подих, і важке, як до...ре,
Шукає вихід для октави чакр.

Сім чакр, сім літер*, сім знайомих нот
Ведуть у світ, де лотос ніжний квітне
Прозріння де, прекрасно-непомітне,
У душу сяйво вихлюпне от-от.

Ігор Гавришкевич: «Бути українцем ‑ замало, треба відчути причетність до рідного краю»

Наталя Куліш
Фото картин надані художником

Від середини червня і до кінця серпня у Києві будуть представлені картини львівського художника Ігоря Гавришкевича.

Його творчий доробок уже експонувався на більше 50 художніх виставках в Україні та за кордоном. Він є автором сотень живописних творів. Зокрема серій: «Стежками Т. Шевченка», «Пращури» та «Козацькими стежками», що виникли внаслідок його подорожей по Україні та Казахстані. Найвідоміші твори «Нічне сяйво на Шевченківській кручі», «Між Сяном і Доном», «Подорожні», «Фрески Холодного яру», «Літописець», «Старі верби», «У храмі», «На козацькій чайці», «Відпочинок», «Схід сонця в Карпатах і квіти», «Воля», «Ностальгія», «Думи мої», «Нічне світло на чужині», «Меч пращурів», «Манґишлацький сад», «Зустріч Великодня в Україні».

Каріна Буяльська. Вірші.

ПИТАННЯ

Хто я для тебе? Що я для тебе?
Ще одна дівчина, янгол із неба?
Іграшка? Примха - палка до нестями,
Юна душа, що живе почуттями?
Хто ти для мене?
Що ти для мене?
Щось недоказане? Щось незбагненне?
Світле відлуння забутої ласки?
Хто ти? Я знов не знаходжу підказки…

Нащо знову ці  лестощі?
Скільки питань, у собі, мені нести ще?
Кажеш - привіт, а здалось - до побачення.
Зустріч в розлуки не просить пробачення…
 

Об'єднати вміст