Творчість

Війна

Виконує Анжеліка Рудницька

Музика і вірші Антолія Матвійчука

Модерні психологізми або свободавибору

Ольга Рєпіна
м. Дніпро

Рецензія на книгу Ірини Баковецької-Рачковської  «Пластилін»

Пластилiн. Детектив з елементами психологізму / Іра Баковецька-Рачковська. – Дніпро: Моноліт, 2018. – 256 с.

Чесно кажучи, не люблю вдаватися до філософії, якщо можна використати свої знання з психології. Зізнаюся:вирішила помудрувати, починаючи із назви.

Після прочитання книги взяла такий собі тайм-аут – для обміркування. Підтверджую як фахівець: все описане авторкою роману присутнє в нашому житті. Це правда, зміни у суспільстві та окремих його ланках настільки серйозні, що приховувати їх означає проводити політикустрауса – ховаючи голову у пісок. А може, це міф? Я щодо страуса, а не щодо зміну суспільстві.

Ювілейний номер альманаху «Степ»

Оксана Грановська,
м. Кропивницький

Становлення письменника – довгий шлях. Людина не народжується творцем – вона тільки успадковує здатність до творчості. А чи розвинеться талант, залежить від багатьох обставин: середовища, сім'ї, рівня освіти, критичного ставлення до себе й бажання вчитися. Та це ще не гарантує появи творів. Хоч рукописи й не горять (за Булгаковим), але їм загрожує набагато страшніша доля – неможливість показати їх, забуття, зникнення... Тих, хто пише, багато, і хто знає, скільки хороших рядків не дійшло до читача тільки тому, що автор їх не зміг видати або просто показати їх сучасникам! Тому повинно існувати середовище, куди можуть прийти ті, у кого є здатність до творчості, де їх чекають, де підтримають, підкажуть, надрукують.

Цю функцію багато років виконує Кіровоградське обласне літературне об'єднання (КОЛО) «Степ».

Олександр Козинець: "Пишу про те, що відчуваю і про що не виходить мовчати"

Олександр Козинець — молодий талановитий письменник, музикант, куратор багатьох літературних проектів та автор пісень. Також він кандидат педагогічних наук, викладає у Національному університеті імені М. П. Драгоманова. Саме під час прослуховування одного з його курсів ми й познайомилися.

Після пар поспілкуватися вдалося й про літературу, й про пошуки натхнення, ще й почути його думки про розвиток авторів-початківців.

— У яких жанрах Ви пишете?

 — Найчастіше пишу лірику. На сьогодні також маю один завершений роман. А ще кілька невеликих колективних повістей у рамках одного літературного проекту, який триває увесь цей рік. До минулого року я приділяв більше уваги написанню поезії — вважав себе неготовим до написання серйозної прози. Точніше, хорошої серйозної прози. А от короткі історії — есе та оповідання — писав паралельно з віршами від початку творчої діяльності. Минає двадцятий рік, як я пишу. І хочеться розвиватися у цьому напрямку далі на більш професійному рівні.

— На які теми Вам найскладніше писати й чому?

Музика і вокал Лілії Кобільник

Хочеться чуда і трішки вина. Ліна Костенко - вірші, Ліля Кобільник - музика, вокал, гітара.

Послухаю цей дощ. Хочеться чуда і трішки вина. Ліна Костенко - вірші, Ліля Кобільник - музика, вокал, гітара.

Програма «Доброго ранку Львове» (17.03.18)

Гість Ліля Кобільник до річниці В. Івасюка

Український ПЕН визначив перекладачів книжки Сенцова англійською і польською мовами

Виконавча Рада Українського ПЕН назвала імена переможців конкурсу на переклад книжки оповідань Олега Сенцова іноземними мовами, оголошеного у межах спільної з Міжнародним фондом «Відродження» програми міні-ґрантів PEN Ukraine Translation Fund Grants.

Англійською мовою книжку перекладе др. Вільям Блекер (Dr Uilleam Blacker), який раніше вже переклав три оповідання Олега Сенцова для сайту PEN International. Блекер є програмним координатором та лектором факультету Порівняльної російської та східноєвропейської культури у Школі слов’янських і східноєвропейських досліджень Університетського коледжу Лондона. Також він переклав англійською роман “НепрОсті” Тараса Прохаська.

Книжка оповідань Олега Сенцова в перекладах др. Вільяма Блекера має з’явитися друком в американському видавництві Deep Vellum Publishing восени 2019 року.

Прочитане

Окрайці розмислів про життя у місті. Ковалик Надія. «Зваба». – Львів: Апріорі. 2018. – 344 ст.

З доробком Надії Ковалик зі Львова уперше познайомився ще у 1980-му році минулого століття, коли побачила світ її дебютна прозова книжечка «Листопадовий сніг». Через бистроплин літ уже неможливо пригадати деталі тодішнього враження. Але деякі узагальнення пам’ять усе ж зберегла. По-перше, літературний Львів і його поціновувачі захоплювалися прозою Романа Іваничука, Романа Федоріва, Дмитра Герасимчука, Ніни Бічуї, Юрія Коваля, Левка Різника, Василя Стефака… А ще ж були молоді: Богдан Загайський, Василь Левицький… І диво якесь: на цьому тлі дивовижно світилася квітка оповідань та повістей Надії Ковалик. Незважаючи на зайвину романтичної наївності вчорашньої школярки.

І коли від знайомої письменниці почув про презентацію нової книги львів’янки, то поринув у споминальність… А ще через деякий час «Зваба» лягла на робочий стіл, і для мене почалося мандрування у бентежний світ слова знайомої здавен авторки.

Розумію, що дехто, прочитавши попередні абзаци, говоритиме, що опус рецензента буде пройнятий рефлексіями проминулого: це диктуватиме підхід. Можливою є і гостріша реакція. Себто йтиметься про закидування літературного критика каменями зневаги за суб’єктивізм оцінки.

Наіль Ісмайлов і його роман про любов

Наіль Ісмайлов. По небу вниз: Роман. – К.: ЛА «Друге дихання», 2018.  – 268 с.

Серед багатьох любовних романів роман Наіля Ісмайлова «По небу вниз», виданий  літературною  агенцією «Друге дихання», цікавий своєю художньою формою. У ньому немає класичної любовної історії з її пристрастями і стражданнями. Хоча в романі вистачає і пристрастей, і страждань.

Головний герой твору з дитинства проклятий на безконечні перевтілення. Кожні три тижні він пробуджується в тілі іншої людини і переживає особисте життя людини, в тілі якої він опинився. Він звикає до дому, до чужих батьків, які називають його рідним сином, до друзів, але через три тижні знову просинається в тілі іншої людини. Він не знає свого імені, своїх батьків, країни, в якій він народився. Знає тільки, що йому двадцять шість років і що його рідна мова іспанська.

Він постійно прокидається в різних країнах, але неодмінно в тілі чоловіка свого віку. Серед багатьох своїх перевтілень герой опиняється і в Україні, в місті Дніпрі, переживаючи історію нещасливого кохання Олексія, в якого він перевтілився.

Лебедине перо в пана Кузьменка, або Підстрелений журавель

Валентина Михайленко. Підбитий журавель, або Забутий талант. Чернігів. Видавництво «Десна Поліграф.2018.

Поетеса, прозаїк, краєзнавець. Автор збірок поезії і прози, а також повістей і романів «У лабіринтах трикутника», «На лезі радості», «Ніхто й ніколи», « Історія трамвайчика», «Солодкий смак гіркоти»; книг з історичного краєзнавства: «Короп історичний», «Короп», «Дем'ян Многогрішний -гетьман Сіверський», «Короп – європейське містечко», біографічного довідника «Коропщина в іменах». Все це про одну людину – члена Національної спілки письменників України, Національної Спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців Валентину Микитівну Михайленко. А ще вона – лауреат літературного конкурсу «Коронація слова» та мультимистецького літературного конкурсу «Молода КороНація – 2018», лауреат літературних премій імені Леоніда Глібова та імені Василя Нікітіна, переможець міжнародного літературного конкурсу «Невідома українська література» (Канада, Монреаль, 2018), неодноразовий переможець Чернігівського обласного літературного конкурсу «Краща книга року».

Плекаючи пам'ять

(Ольга Яворська. На чужих вітрах (роман про УПА). − Львів: Апріорі, 2015. − 260 с.)    

Якщо довго перебувати на протязі, можна занедужати. А якщо ці протяги спричиняють вітри історії? Адже впродовж століть українці перебували "на чужих вітрах", знали свою історію з чужого голосу (на що нарікав ще Т. Шевченко в "І мертвим, і живим, і ненарожденним..."). Свій голос було небезпечно подавати. Мовчання вигідне владі, що сприймає своє керівництво з позицій владарювання, а не служіння. Така позиція притаманна чужинцям, що дивляться на Україну очима колонізатора. І радянським, і фашистським.

Будучи на цих вітрах, так важливо не зламатися, не дати їм можливість вирвати з корінням власну родову пам'ять. А якщо стане снаги − то і не зігнутися. І вибороти трохи сонця: любові, кохання, дружби, − попри грізний час і тіні недовіри, попри заохочування доносів з боку імперських спецслужб.  Роман Ольги Яворської "На чужих вітрах" саме про таких людей: слабких і незламних, сміливих і боязких. Живих. Бо і її твір звучить не мертвими голосами запилених документів, а живими голосами свідків тих трагічних і героїчних років.

Великі чари маленької книжечки

Васильчук В.Б. Останній бій знайденця. Оповідання. – Житомир: ПП «Рута», 2018. – 40 с.

Пошта принесла нову книгу. Скажете: невелика подія? Та не спішив би так стверджувати. Справді, чи не щодня на мій робочий стіл лягають нові поліграфічні вироби з різних куточків України. Але… Поява цього видання таки назвав би подією. Вже хоча б тому, що відразу взявся перечитувати книжку. І вже не зміг відірватися. І навіть пожалкував, що історія з собакою так скоро щасливо завершилася (за роки літературної роботи мені, як критикові, довелося перечитати  чимало друків і подібне зі мною трапляється дуже рідко).

Чому так швидко прочитав. Та не тому, що знаю попередні книги автора і про деякі з них писав у різних засобах масової інформації. І, звісно, міг зіграти роль фактор елементарної цікавості: чи вдалося авторові втриматися на вже досягнутому рівні? Можливо, й було це. Десь на підсвідомому рівні. Але спонукою стало не це. «Заманив» автор обкладинкою (таки мають рацію ті, хто говорить про важливість поліграфічного виконання!). Вірніше, одне слово з неї. Зачудував «знайденець».

Поезія Дзвінки Легіт

Полювання Артеміди

Прекрасний олень! Я його вполюю.
З блідим туманом по бадиллю йду.
Тонкий мій ніж. Ліс холодом парує.
На рогах - леза знак. Та оленя не вб‘ю.

Ось кондор. Я спостерігаю.
Мій лук при мені, стріли, ятаган.
Я вистрілю в крило. Все вище він злітає.
Та вплетене перо у мій аркан.

Ось вороги мої. За ними рештки міста.
В руках у мене смерть. Покажу їм її.
Біжать чимдуж назад. Я дам усім добігти.
І жах, що їх спіткав, залишу в тій землі.

Тут будуть мої сади. Тут будуть мої ліси.
Тут тиша з дощем, і ще місячне сяйво.
Не дозволю нікому порушником в спокій зайти.
Припорошать сніги мною створене марево.

Об'єднати вміст