Творчість

Про війну

Я надсилаю порожні рядки –
Вони змістовні тепер як ніколи.
Пусті поля, пусті береги,
Чорнила скапують стиха додолу...

І мліє палець... Нехай не болить!
Лише думки зазнали утоми.
У скронях тисне, в мізках бринить,
Нема ні крапки у мислях, ні коми.

Усе потоком рветься в папір,
І почуття так сіпають душу.
Я хочу довго про все говорить,
Зізнатись в муках своїх я мушу!

Поезія Катерини Теліги

літо обіцяло

кажеш боляче
грудка сонця у грудях пече
червень щедрий легінь
повні кишені черешень
пригощайся бери каже ще
насолоджуйся наче
це не просто ягоди
бризки часу в кишені
їж каже їж
випльовуючи кісточки через плече
ось тобі інь
ось тобі янь

літо обіцяло серпантинову безкінечність
смагляву байдужість на пальцях і шкірі
від так на світлинах
обіцяло бути розкутим і відвертим беззаперечно
розбурхувати буденність солоною хвилею
котитися повільно-повільно
миля за милею
час від часу сповільнюючи плин
запашним мангальним димом

Поезія Аліни Мозжеріної

Тобі наснилося, що ти мені чужий

Тобі наснилося,  що ти мені чужий.
Тобі на мить здалося, що все втрачено.
І, наче марив, коли чув десь голос мій,
Бо ми ночами один одного не бачимо.
Якби щоночі подих відчували,
Якби торкалися долонь долоні, -
Пильніше б Янголи охороняли.
Та поки жити мусимо в страхів полоні.
А пам'ятаєш, як ти вчив мене, коханий,
До серця руку в такі миті прикладати?
Тож слухай серце, мій єдиний і жаданий.
Воно тобі повинно підказати,
Що я з тобою почуття всі розділяю,
Бо ми навіки разом обіцяли.
Тебе, життя моє, по-справжньому кохаю
Так сильно, як нікого не кохала.

 

Акула на небі, або Кров однієї групи

Новела

Небо на заході здавалося йому схожим на пащу акули. Петро, мало не заточившись, іще раз підвів тяжку після вчорашнього голову, прикриту вилиняним  кашкетом. Ні, таки так. Велика хмара, що грізно насувалася, роздвоєним кінцем нагадувала роззявлену пащу акули, котру кремезний чолов’яга з ніби пожованим обличчям бачив лише в кіно. Ще хлопцем, років двадцять тому, коли його крутили в сільському клубі, нині напіврозваленому.

А де акула, там, звісно, й вода. Ото буде тобі, Петре, косовиця, на яку виперла з дому дружина. І добре, що не доведеться нашарпатися косою. Тільки б полив швидше дощ, тоді можна бігцем із лугу до хати.

Марія Дружко. Полювання на тура (уривок з роману)

Дуже хочеться вірити — людина,
що відвідала це місце,
вже ніколи не зможе жити так,
аби після неї лишалися мертві міста.

 (О. Сирота.)

1

Темна шибка холодила чоло, але Максим, здається, не зважав, тулячись до неї усе щільніше. Він знав: десь там, у темряві цокотить підборами по змоклому від нічної роси асфальту його мама. Хлопчик не чув того цокотіння, не бачив жодного натяку на чиюсь присутність там, за вікном, але був готовий будь-якої миті рвучко відхилити шибку і стрибнути у ніч, як він це зазвичай робив, чекаючи, доки мама повернеться з робочої зміни. Максимко стрибав у високу траву, на пожовкле листя, а бувало і у глибокий сніг, і чимдуж гнав назустріч довгожданим долоням, теплому, несхожому ні на який інший, ніжно-солодкому духу материних обіймів. Хлопчик мчав у ніч, аж доки його не перепиняв лагідний, трохи хриплуватий від денної напруги голос:

Співаймо дітям колискові, бо вони сповнені любові…

Світ побачила нова книга дитячої письменниці Галини Буділової (Теличук) «На добраніч, Сонечко!». Це – збірка із 16 авторських колискових, які допоможуть мамам запрограмувати малюка на відновлення після насиченого емоціями дня, на видужання, на подолання страхів, а також зігріти його своїм теплом і материнською любов’ю, яка має магічну дію. Книгу проілюструвала талановита художниця і мама двох діточок Аліна ЛОБАНОВА.

«Робота над ілюстраціями до збірки стала справжнім вибухом емоцій! Мені хотілось передати усю ніжність та турботливість маминих почуттів. Часто образи приходили у снах… - розповідає художниця. - Головним критиком виступила моя донечка Даринка. Це вона порадила ввести до ілюстрацій отого сірого кота, що всюди з'являється. Це наш кіт МарсJ. Книгу «На добраніч, Сонечко!» я лагідно називаю «наше дитятко», адже це щира любов мам, які вклали свою душу у створення книги.»

Батьківщина

Не люби Україну, як матір стареньку,  –                             
бо надходить той час, і його не минуть,
коли стулить повіки натомлені ненька
і піде від дітей у незвідану путь…
Не піднімеш на ноги вмираючу матір,
хоч сльозами обмиєш,і будеш тужить.
Батьківщину,так само, нелегко втрачати –
і не дай нам, Господь, щоб до того дожить.
 
Полюби Батьківщину,  як рідну дитину!
Як весняну надію, майбутнього цвіт:
хоч хворіє дитина, та мама повинна
все, що тільки можливо, для неї зробить.
 
Материнська турбота лікує, навчає,
стереже від лихого, плекає дитя,
і пишається ним, як воно підростає
повне сили, наснаги, любові, життя.
 
Підіймай аж до сонця, до неба дитину,
щоб ніколи їй світ не затьмарила тінь.
Як дитя – найрідніше  – люби Україну!
Хай здорова зросте для нових поколінь.
Світлана Макаревська

Вікторія Галамага: Відродження мистецтва збивання повсті

Львів'янка Вікторія Галамага продовжує творити справжні дива, прославляючи Україну красивими, оригінальними виробами.

Пропонуємо вашій увазі фото робіт з проекту 2018 року " Відродження мистецтва збивання повсті".

Натискайте на фото для їх збільшення і отримуйте насолоду від цієї справді неймовірної краси, яку можна замовити для себе безпосередньо у майстра:

https://www.facebook.com/galavitavi

Сій-не сій...

1

Жінки в перуках. Липень. Спітнілі дідугани...
Сиджу на лаві скраю, а музика гримить.
І настрій - помаранч, розсіялись догани.
Кумарить пса рудого, дзуміє кожна мить...

Десь рими у траві, наквецяє хтось оду.
А пари кружеляють... Піти й мені б у круг!
У Ворсклі (сій-не сій...) не напитала броду,
розкрив обійми вдруге мій віртуальний друг.

І я красива ще... і вік мій не причина,
щоб нишкнути в затінні, шукати цвіркуна.
"Не спотикайся!" - в путь благословляю сина.
Омани многоликі й ковтьоби оминай...

Координати простої довіри і доля-мачуха

Мастєрова В. На тому боці : збірка / Валентина Мастєрова. – Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. – 224 с.

Художній світ збірки новел Валентини Мастєрової «На тому боці» постає як дифузія проекцій: зовнішній подієвий сюжет дисонансний внутрішньому світовідчуттю персонажів, які ідеалізують об’єкти любові, позбавляючи їх тіней і доводячи до абсолюту. Проникна здатність любові-абсолюту безмежна, мов рентгенівський промінь, тому оприявнює флюрограму недуги особистісної, родинної чи суспільної («Сиродій») і водночас позбавляє маленьку героїню критичного підходу й адекватного реагування на дорослі рішення. Дитинна упередженість сприйняття – це феномен радісної любові, помноженої на наїв сподівань.

Галина Корицька. Пейзажні етюди. Частина 3

Берізка

Вітер витанцьовував всю ніч. Ревіло, стогнало, валилося. Здавалося, що він заставляє танцювати весь світ... Вранці першим на розвідки вийшло сонце. Якось несміливо кинуло поглядом навкруги й отетеріло від здивування.  Найбільше зачепила за живе берізка, яка старалася приховати свою наготу. Завжди причепурена вона  виглядала вимученою, стривоженою. Листя шматтям звисало додолу. Найбільше дісталося білокорому ніжному стану. Вочевидь, вітер мстив красуні за клена, який ненав'язливо оберігав її, стараючись захистити від усього світу. Його розмірена незрадливість виявлялася в  опіці юної, ніжної красуні, яка наливалася життям. Він по-батьківськи леліяв берізку, прикриваючи її від різкого й нав'язливого залицяння вітру; захищав від палючого сонця, намагався вмірунапоїти під час дощової щедроти. І така опіка дорого обійшлася йому. Людина, вирішивши, що клен не дає берізці тягнутися вгору, якраз перед лихим танцем вітругана пообрізала гілки, звільняючи простір для неї.  Не вдалося старому клену дотримати слова, яке він дав сусідці, коли вона народжувала доню. Людина, не порадившись із природою, вчинила необдумано. Не пошанувавши старість, вона завдала шкоди молодості. І тепер, після вчинку лиховітра, мусіла спокутувати вину й перед кленом, і перед берізкою. Необдуманість...

Об'єднати вміст