Творчість

Леся Мудрак: Для культури не було ніколи «легких» часів

Щастя і біль водночас: як це — бути дівчиною-письменницею 

Бути дівчиною-письменницею – це щастя і біль водночас. Ортодоксальні чоловіки, звинувачували мене, дівчину, свого часу, в «пропаганді порнографії», ледь не в «розбещенні молоді» за мою еротичну поезію. ПЕРЕЖИЛА. Тяжко. Зішкрябуючи себе з асфальту. Тепер загартована.

Я не вважаю, що цілісну літературу варто розділяти за гендерним принципом. Дослідниця літератури М. Зав’ялова, наприклад, констатувала: не існує “чоловічої” літератури, а радше світова, в якій “жіночій” або не було місця, або її проголошували другорядною, “поганою”. За саркастичними словами письменниці та філософині Оксани Забужко, визнання “жіночності” літературного твору приховує “зниження рангу”, тому доводиться виправдовуватися, “ховати її під корсет “мужності”.

Ніна Хіль відкриває секрети власної "творчої лабораторії"

Еліна Заржицька
м. Дніпро

Мені сумно. Пішла з життя подруга й колежанка, член НСПУ та НСЖУ Ніна Хіль. Пішла передчасно, ще повною сил і творчих задумів. І зовсім не через коронавірус...

Інтерв’ю з Ніною я зробила два роки тому. Читайте, знайомтеся з особистістю, яка не встигла до кінця реалізувати свій творчий потенціал – вона готувала книгу своїх п’єс, була членом правління Дніпропетровської обласної організації НСПУ, брала участь у літературних та мистецьких заходах м. Павлоград.

Чим саме цікаві письменники читачам? Вочевидь, тим, що їм у певній мірі вдається створити світ, дуже схожий і несхожий на той, у якому вони та їхні сучасники живуть. І ця несхожість пов’язана з дивним світінням, котре часом випромінюється від особистості автора. Чим цікавіша, значиміша ця особистість, тим більша сила тяжіння. Книги таких авторів у пам’яті читачів залишають особливі та неповторні відчуття надовго.

Дмитро Головко. Останні тридцять кроків

Дмитро ГоловкоПоема

З дитинства в мою пам’ять вросло ім’я мого земляка 
отамана Демида Остаповича Ромашка, який в
народних спогадах залишився просто Ромашкою.
Для одних він був бандитом, для других –
народним захисником. Мені хотілося самостійно
докопатися до правди. Тож у моєму архіві
набралося чимало оповідок друзів і недругів
Демида та його вбивцю, кума Степана Шуплика,
якого дехто й зараз називає народним поетом.

Тож розпочну розповідь із найтрагічнішого моменту 
їхньої «дружби».!

І я пройду ці тридцять кроків,
Ходім, Степане, раз на те… 
У твоїм погляді – неспокій?
Ти ж все продумав…Та проте:
Тремтить правиця із наганом,
В ході – нестишеність якась…
Можливо, чиниш так зарано?
Подумай ще або покайсь!
У тебе мулить щось на серці?
А, може, просто – пустота?..
Ви ж в двох не раз ішли до герцю,
Бо вгору рвався правди птах..
На біляка,що царську владу
Вернуть хотів у ці краї,
Ходили разом, ну, пригадуй:
Скільки тут Врангель натруїв!
Було звертались до Петлюри:
Пора єднатись в арсенал
І розпочати шури-бури,
Тепер – лиш піднеси запал.
За землю, щоб лишилась в спадку,
За Україну – до борні!

Дмитро Головко. Ніч у рідному саду.

 Анатолій ПогрібнийПоема

Присвячується пам’яті Анатолія Погрібного -
вченого – мовознавця, письменника, громадського
діяча. Шевченківського лауреата,

ВСТУП

Того дня до Анатолія в гості з Донбасу приїхала
сестра Рая. Весь день вони прибирали родинну
хату, подвір’я, гараж. де зібралося чимало зайвини.
Хоч в Анатолія вже майже не було сил…

Підходив вечір до двора
І мов підказував – пора
за хату. в сад. для самоти.
Там поговорите про все.
Про що давно так мріяв ти…
І Анатолій погукав:
сестричко, радосте моя,
у тебе ще міцна рука,
фотель цей – в сад, посиджу я
на нім, бо не заснуть мені в цю ніч,
а завтра – в місто, у постіль…
Недуга виробила стиль:
сон утіка від мене пріч.
А там. в саду. я – сам–на–сам
продовжу цей химерний день…

Поезія Оксани Стогній-Рибась

НервоРитм

До болю, до крові,
до набряку вен,
до крику,
до кроку назустріч собі,
до стогону в тиші,
до погляду в дзен
знаходиш
і губиш себе
в боротьбі.

До сталі напружених нервів,
як дріт,
до вивиху мозку
від скрушних думок,
до пломеню віри,
що синім горить,
до дії – як сили
зробить перший крок.

Вікторія Рутковська: Радість Воскресіння

Вікторії Рутковської не стало… Але залишилися пам'ять і вірші. Вона була активною авторкою мистецького порталу «Жінка–УКРАЇНКА». Не вистачає її краєзнавчих матеріалів, її віршів, її щирої усмішки, позитивного настрою, креативних ідей. У ці світлі великодні дні згадаємо про цю світлу людину через її щирі рядки.

ТРІУМФАЛЬНА ХОДА ВЕЛИКОДНЯ

Сонце весело променем грає,
Золоті дзвони радісно б’ють.
Воскресіння Христове єднає
Весь народ наш в єдину сім’ю.

Перемога життя! Перемога!
Смерть навіки Христос подолав,
Показав нам спасіння дорогу,
Шлях любові й надії проклав.

Він приніс себе Богу в офіру,
Він страждання терпів до кінця.
Воскресіння дарує нам віру,
Грішним дітям Святого Отця.

Співчуття й милосердя безодню
Щедро вилив Ісус на наш рід.
Тріумфальна хода Великодня 
Осяває Любов’ю весь світ!

Промінці в небі сяють веселі,
– Він воскрес! – чути радісний спів.
Хай наповняться святом оселі,
Кожне серце – теплом почуттів!

Хай Господь дасть нам щедрої  долі  
Й захистить Україну від зла,
І у нашому рідному домі
Допоможе навести всім лад!

Вірші Валерії Андрієнко. "Щоденне гадання на осінніх хризантемах".

Валерія Андрієнко прийшла до літературної майстерні «Божевільні риби» (Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова) на другому курсі. Тепер їй 20 чи всього лише 20. І це неймовірно чудово.

Білолиця усміхнена брюнетка здавалась трохи дорослішою і в чомусь досвідченішою за своїх однокурсників, хоч різниці особливої і не було – всього на один рік старша за інших студентів. Читала свої вірші, і склалось враження, що перед нами поетка романтично-ліричного амплуа.

Пройшов рік занять в майстерні – це був час її невпинного саморозвитку і творчого пошуку. І перед нами якась незвичайна зміна внутрішнього стану ліричної героїні у поезіях Валерії. Її відвертість часто шокує, оголює те, що ми зумисно цнотливо оминаємо поглядом. Її поезія нуртує емоціями, але вони вже не затоплюють з головою, а врівноважуються інтелектуальним наповненням, формально її поезія близька до футуристів, але, здається мені, що це лише етап творчого розвитку В. Андрієнко, хоч і дуже цікавий.

Віктор Винник і МЕРІ представляють новий альбом «Снайпери-Амури»

З часу виходу попереднього альбому Віктора Винника і МЕРІ «Я z України» минуло чотири роки. Музиканти давно заявляли, що триває робота над п’ятою платівкою, однак точний час релізу не вказували. І ось нарешті ювілейний п’ятий альбом Віктора Винника і МЕРІ «Снайпери-Амури» побачив світ цієї весни, а саме 20 березня.

«Повернення обрядової памʼяті», або деякі штрихи до історії та семантики тканого рушника

Рушник у своєму побутовому та сакрально-обрядовому втіленні пройшов не одне тисячоліття і акумулював семантику як власне полотна, так і візерунку, яким декорований. Навіть за відсутності візерунку рушник виконує обрядову роль і є носієм повідомлення, знаком, у вузькому розумінні – мовою.

Залежно від своєї ролі рушник поділяється на різновиди, назвемо лише кілька з них – «утеравник» (рушник для витирання рук»), «підперізник», «образóвий» («божий рушник», «божник», «покутний рушник») - рушник, яким прикрашаються ікони в хаті, «сповивач», «вінчальний», «батьківський» (яким перевʼязують вінчальних батьків), «про смерть» тощо.

Стежками Тарасового дитинства

Ольга Рєпіна,
м. Дніпро

(про електронний збірник «Йому тринадцятий минало»,
упорядник Еліна Заржицька, 2020 рік)

У теперішній час гостро постає проблема створення умов для ефективної соціалізації ітей молошого шкільного та піліткового віку, оскільки мова йде про переломний етап онтогенетичного розвитку і його значимість для благополуччя та особистісного розвитку в поальшому житті. Причому поєднання особливостей дитини з певними властивостями соціальних систем, з якими їх знайомить школа та життя взагалі, надає можливість реального становлення тієї або іншої специфічної психічної структури (стресостійкісті, толерантності, специфіки сприйняття інформації, сенсожиттєвих орієнтацій тощо).

«…життя кольору п’яних персиків»

Інна Галак

Нещодавно у видавництві «Меркюрі-Поділля» (Вінниця, 2019) з’явилась невеличка ошатна збірочка поезій Тетяни Шептицької «П’яні персики». Між першою «Окрайцем неба» і нинішньою збірками минуло 5 років. Цей період життя Тетяни Шептицької був наповнений активною науковою та громадською роботою, а вірші збірки стали необхідним підсумком певного етапу життя людської душі. Вони також показали як відданість поетеси улюбленим темам у творчості, так і певну мистецьку еволюцію.

Ця збірка про жінку і смак життя.

Ця збірка про жінку і місто. І то конкретне – Київ. Вона замкнена у його циклічність. Їй близький і зрозумілий кожен камічникпраміста. Цікаво бачити і розуміти Київ через призму його українськості. Хоч ця українськість ніде не нав'язана, вона питома, вона просто є, як і саме місто.

Плавання у прозоморі

Юрченко Євгенія. Теперішні: проза. – Вид. О.О. Євенок. 2019. – 64 с.

Це неможливо назвати ознакою абераційної доби, якби навіть і дуже праглося. Здається, що в усі часи поетки намагалися залишити свій слід у прозі. Приміром, Оксана Лятуринська написала чимало чудових етюдів та мріяла про епопею на взір «Волині» Уласа Самчука. Прозу і поезію поєднують у своїй творчості Віра Вовк та Емма Андієвська, які живуть поза межами материкової України. Та й у їхньому рідному краї сув’язь приваблює: Наталія Білоцерківець, Любов Голота, Теодозія Зарівна… Взялися за прозові пера й дещо молодші: Леся Романчук, Леся Степовичка, Ольга Яворська… Їм на п’яти буквально наступають ще молодші: Ольга Атаманчук, Ірина Баковецька, Зоряна Замкова.

Об'єднати вміст