Творчість

Новорічний подарунок українській армії, що воює на Донбасі, від Наталі Куліш

Владислав Кобзєв

Перед Новим роком вийшла поетична збірка-календар Наталі Куліш «Біжу я берегом життя». Досі письменниця була більше відома, як прозаїк і перекладач. Книжка її оповідань і есе  «Танок самотнього метелика» відзначена премією «Літературні відкриття року». Вона переклала книжку повістей білоруського прозаїка Бориса Петровича «Спочатку була темрява», роман лауреата премії «Російський Букер» Андрія Дмитрієва «Закрита книга» та книжку з романом і оповіданнями азербайджанської  письменниці Афаг Масуд «Свобода», які вперше познайомили українських читачів з творчістю цих письменників.

У цьому році твори Наталі Куліш видавалися в  антологіях сучасного українського верлібра «Світ не завершено» та «Чоловік, жінка і парасоля», перекладених румунською і азербайджанською мовами.

Оповідання Тетяни Безушко-Граб

Снігова Королева

Олег ліниво потягнувся і насипав собі розчинної кави в улюблену чашку. Дві — кави, дві — цукру і кипятку.

«Ну, що важко запам'ятати, дві — кави, дві — цукру» — запитував він дружини, яка ще спала у спальні на їхньому сімейному ліжку.

«На колишньому ліжку, майже колишня дружина» — сам себе поправив.

До сестрички чи братика

Де та нічка забарилась?
Час уже їй надійти.
Глянь, я ковдрочкою вкрилась – 
Спатоньки вкладайся ти.
Бо вже скоро, зовсім скоро,
Миколай прийде до нас,
Зазирне в шибки знадвору
І промовить: «В добрий час».
З янголям зайде у хату,
Гляне в книжечку свою,
Вкладе торбочку картату
Під подушечку мою.
В Миколаєвій торбинці
Є цукерочки смачні,
Усі бажані гостинці –
За слухняність це мені.
А нечемам, хоча й рідко –
Чудотворець любить всіх – 
Чортеня мале Антипко
Кладе різочки на сміх.
Пустувати не годиться,
Будьмо чемними дітьми,
Мрія кожного здійсниться 
В пору сніжної зими.
Сон дрімає біля ліжка,
Час уже поснути всім,
Сяє зоряна доріжка – 
Свято йде у кожен дім.

                  Марія Морозенко

Білоруська книжка Тетяни і Сергія

В Мінську білоруською мовою побачила світ книжка вибраних віршів відомих українських поетів із Чернігова. Свою білоруську збірку Тетяна і Сергій Дзюби назвали «Місто Зима». Книжку українців чудово переклав Михась Пазняков – знаменитий білоруський поет, очільник Мінської організації Спілки письменників Білорусі, академік, лауреат багатьох літературних нагород, зокрема Національної літературної премії Білорусі. Книга вийшла дуже ошатна, у престижному видавництві «Коларград».Пропонуємо читачам відгук на книжку українців знаного поета, головного редактора популярного мінського журналу «Новая Немига литературная», лауреата Національної літературної премії Білорусі Анатолія Аврутіна.

Саломея української лірики

У творчому дуеті– СергійіТетяна Дзюби – вона,Тетяна,–така ніжна, тендітна, чуйна… Об’єкт не просто кохання, а поклоніння, – прекрасно неземна, близька навіть до Богородиці, – настільки чарівні та проникливі адресовані їй поетичні образи і почуття Сергія. Недарма він усі свої книги присвячує виключно дружині, а книжок цих – понад сімдесят, і видані вони на 65-ти мовах світу...

Фільм про війну на Донбасі та… любов!

 Талановитий, цікавий, правдивий і зворушливий документальний фільм про АТО презентували нещодавно в Чернігівській обласній науковій бібліотеці імені Володимира Короленка. Ця хвилююча історія називається «Війна химер», і вона просто не може нікого залишити байдужим, – настільки вражають кадри з реальними українськими бійцями, фронтовими буднями під запеклим обстрілом окупантів, руїнами визволених міст і сіл, й такі чисті, романтичні почуття юних закоханих, в життя яких негадано й стрімко увірвалася жахлива війна.

Режисерів цього дивовижного фільму двоє – Анастасія Старожицька та її мати – Марія Старожицька, відома українська журналістка, яка так успішно працювала на провідних українських телеканалах. А тепер Марія створює дуже незвичайне авторське кіно… Цю обдаровану жінку я знаю ще з факультету журналістики, вже тоді вона оригінально писала й малювала. Ми разом створювали стінгазету журфаку «Слово – зброя!», над випусками якої працювала й Тетяна Мурзенко (тепер – Тетяна Дзюба, її однокурсниця). Марія запам’яталася несподіваними ідеями та міркуваннями. А днями вона подзвонила і запросила на свою імпрезу в Чернігові… Звісно, ми з Танею просто не могли не прийти. І не пошкодували!

ПРЕМ′ЄРА 2017! Анжеліка Рудницька та Paul Manandise - Люляй-Люляй (колискова)

Нарешті з`явився довгоочікуваний кліп "Люляй-люляй", присвяченому всім, хто віддав своє життя за Україну! У головних ролях – відома співачка, легендарна телеведуча, волонтер Анжеліка Рудницька і француз, який співає українською, Paul Manandise

Нагадаємо: 29 жовтня несподіваний дует - Анжеліка Рудницька та Монандіз зняли надзвичайно зворушливий кліп на пісню "Люляй-люляй, мій синочку" (колискова). 

Біль пам'яті

Вíкна сьогодні ридають свічками,
Світло від них неспокійне, тремтливе –
Пам’яті біль не вгасає з роками,
Правда не гоїть болючі надриви.

Правда дозує ковтками отрути,
Як забирали останнє, шакáли –
Розумом це неможливо збагнути,
Бо не орда, а “свої” убивали.

Борщ із кропиви, відрóсток калини,
Жолудь торішній, морозом прибитий…
Тут без хрестів вимирали родини,
Цвіт українства, міцний, працьовитий.

Насінина

Пам’яті бабусі

На старому ослінчику – винесла вранці із сіней – 
моя бабця сидить – аж до смерку, до смерті сидить…
І пригадує рік тридцять третій – тримає насіння, 
що спасінням їй стало – продовжило наш родовід.

Розриває мовчанку сусідка – гукає з-за тину:
- Галю, знову твої забарилися? Довго сидиш…
А бабуся – ні слова. Лиш усміх – блаженно-дитинний,
і насіння в долоні – тепліше, тепліше... «Ось лиш

хай приїдуть – скажу». Вже несила терпіти-тримати,
вже несила носити в собі цю страшну таїну.
Сива жінка і спогад. Старенька бабуся і мати.
Сива дівчинка просить у мачухи – хоч би одну,

лиш одну насінину, посадить її тишком-нишком.
Кляті зайди не знайдуть – вона ж проросте навесні.
Почекає іще – день, годину, хвилину, ще трішки…
- Галю, довго сидиш…
Бабо, знову ти снишся мені.

Анна Багряна,
23.11.15, Софія

З Днем Гідності та Свободи!

"Душа народу незнищенна! Як Божий дар, як Божий дар!"
Вірші Анатолія Матвійчука. Читає Руслана Федюк

Об'єднати вміст