Творчість

Крізь призму поетично-прозового погляду

Замкова З.С. Маленька крапка знаку запитання. Вибране.-Тернопіль: ТОВ «Терно-граф».2017.-144с.

Зрозуміло, що кожен письменник відображає епоху, в якій живе. Навіть тоді, коли творчою уявою поринає у події давнизни. З цим, мабуть, ніхто сперечатися не буде.Тому й хвилює інше. Чи може літерат донести до читачів почування своєї душі? Якщо колись часто-густо заважала цензура тоталітарних часів, то нині на заваді стають фінансові негаразди. Видання нерідко стає неможливим через мізерні зарплати чи пенсії авторів, а спонсорів знайти не вдається ( бо псьмовець не хоче і не вміє жебрати).  Якщо мати на увазі цей момент, то поява серії книг облорганізаціїСпілки письменників за кошти обласного бюджету заслуговує  похвали. Та, чесно кажучи, переймаюся не тільки цим. Мене цікавить і якість написаного. Тому із задоволенням для себе знаходив цікавинки у друках Лесі Білик, Тетяни Дігай, Ганни Костів-Гуски, Володимира Кравчука, Богдана Мельничука, Наталії Пасічник, Жанни Юзви…

Розповідь про себе, що спонукає

Васильчук В. Б. Мій друг Пончик. Оповідання. - Житомир: ПП «Рута». 2019. – 64 с.

Є два типи письменників. Перші надають перевагу грі фантазії. Але читачі «ковтають» написане так, як оповіді з реального життя, хоча розуміють роль уяви автора. Майстерність письмака? Безумовно. Але (принаймні так мені здається) є вона і тоді, коли думаєш про других (тут маю на увазі і писання тих літераторів, котрі сумлінно змальовують житейські історії). Не можна скидати з рахунку представників цієї течії, що межує з традиційністю реалістичності… Зрештою, на моє переконання, немає істотного значення творчий метод. Сприймача тексту цікавить не це, а якість літеросплетень…

До цих розмислів спонукала нова книга «Мій друг Пончик» письменника і журналіста Віктора Васильчука з Коростеня, що на Житомирщині. Чому? Спробую це пояснити хоча б кількома реченнями. З поліграфічного виробу можна висновковувати, що ловець слів (так іноді іменують письменника) належить до другого типу слово творців. Я сказав би про прихильність автора до мемуарної літератури. Бо є в оповіданні щось від цього. Але водномить не все є таким простим, як може здатися спочатку.

Зоїна пісня

Тетяна Череп-Пероганич

Вчора у Мистецькому салоні Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відбувся творчий вечір чудової виконавиці Зої Тимченко. Після робочого дня було приємно зануритися з головою у світ творчості цієї непересічної особистості і просто хорошої людини.

Колись Зоя розповідала, що народилася з піснею. І вона з нею все життя – естрадна, народна, українська пісня. "Пісня – це моє джерело натхнення та сили", – говорить завжди. Шляхжінки довеликої сцени довгийі непростий. Але вона занадто сильна і вперта, щоб здатися й опустити руки.

Поміж нас багато тих, хто за звичкою роками чекає манни небесної. Все їм не так, все погано, все хтось чи щось винен. Зоя і її надійна половинка, помічник та захисник – чоловік Віктор Бутко, з тих, хто самі віддаються світові, людям, роботі, творчості сповна, нічого не чекаючи взамін. І тому, мабуть, так багатолюдно було вчора в залі, де проходило свято Зоїної пісні.

Ворожінння на каві та дощах

З часів виходу в світ першої поетичної збірки прилучанки Ніни Заболотної (Костюк) «Втаємничені слова» пройшло 6 років. За цей час пані Ніна встигла вийти заміж, народити синочка Ігната, повернутися після тривалої декретної відпустки в свою рідну міську бібліотеку імені Любові Забашти, в якій вона працює бібліотекарем юнацького відділу – готує дивовижні сценарії, віртуозно проводить зустрічі з цікавими людьми, організовує виставки та конференції…

Вона повернулася з відпустки з великим оберемком нових чудових віршів. Вже зовсім інших, ніж ті, які складали канву її першої збірки – більш зрілих та досконалих.

Історик за фахом, бібліотекар за професією, поетка за покликанням…

Людина й сама не підозрює, як багато вона може повідомити світові про нього і людей, беручи до рук олівця. Презентуючи читачеві свої нові вірші, поет презентує пошуки своєї душі.

А справжня поезія, буцімто втрачений рай, – вона повертає нас самих до себе, примушує Галактику крутитися в іншій бік.

“Книжковий дворик” мандрував Європою (ВІДЕО)

Хомчаківці із “Книжкового дворика” повернулися з Європи.

Вперше тижневу літературно-туристичну мандрівку “Від серця до серця” учасники “Книжкового дворика” здійснили по Європі, відвідавши ПРАГУ, ВІДЕНЬ, ФЛОРЕНЦІЮ, РИМ, ВЕНЕЦІЮ, ЛЮБЛЯНУ. Повернувшись в Україну, організаторка і засновновниця ГО “Книжкова толока” пані Люба Хомчак в інтерв’ю з редакторм Інтернет-порталу “Моя Жовківщина” призналася, що їхали в Європу за обміном духовності та досвідом, представленням українського видавця та авторів українських книг, та задля відпочинку і зустрічі з українцями за кордоном.

Інтерв’ю записала редактор Інтернет-порталу “Моя Жовківщина” Галина Фесюк Відеооператор – Юрій Кархут.

Оповідання Оксани Загранюк

Завтра буде!..

Вона йшла вже давно стемнілою вулицею додому. Під ногами від світла вуличних ліхтарів іскриться, переливаючись, як розкидані повсюди діаманти, сніг. Тіні від дерев, що ростуть вздовж тротуару, як живі, рухаються за ходою жінки. Легенький мокрий сніжок приємно шурхотить, долітаючи до сірого балонового пальто. Зимовий теплий вечір. Надворі тихо, спокійно. Навкруги – жодної живої душі. Тільки у вікнах житлових будинків горять вогні – як вісники того, що містечко не безлюдне. Просто час вже такий. Восьма вечора. П’ятниця. Сьогодні святвечір у православних християн. Всі сім’ями зібралися за святковими столами і святкують.

Сергій Дзюба промчав на білому коні

У Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці імені В. Короленка відбулося ювілейне літературно-мистецьке свято «Примчу на білому коні» з нагоди 55-ліття українського письменника і журналіста Сергія Дзюби та 40-річчя його творчої діяльності.

Хоча була п’ятниця, післяобідня пора, коли люди зазвичай уже лаштуються провідати своїх близьких чи просто відпочити, на це свято чернігівці прийшли. У залі виявилося людно, а головне – з самого початку створилася напрочуд тепла, невимушена та затишна атмосфера. Взагалі, ювіляр принципово відмовився від будь-яких дифірамбів на свою адресу та нудних і пафосних доповідей-промов, запропонувавши натомість цікаві й оригінальні концертні номери.

Почалося свято несподівано – з презентації відеокліпу на нову пісню Сергія Дзюби «Примчу на білому коні» (музика композитора Петра Лойтри) у виконанні народного чоловічого вокального квартету з Полтавщини «Пісенне джерело». Ці артисти – справжні подвижники, які люблять і чудово популяризують українську пісню. Ось і нещодавно вони представили творчість С. Дзюби на Всеукраїнському святі «Осіннє золото», яке щороку проводиться на Пирятинщині для вшанування незабутнього Дмитра Луценка (автора таких шедеврів, як «Мамина вишня», «Як тебе не любити, Києве мій», «Осіннє золото»), до речі, земляка добродія Сергія.

Геніальний роман Роллана Сейсенбаєва

Вперше в Україні, у популярному чернігівському видавництві «Десна Поліграф» дуже ошатно надруковано славетний роман «Мертві блукають пісками» видатного казахського прозаїка Роллана Сейсенбаєва (у перекладі знаних українських письменників та перекладачів – Тетяни Сидоренко, Олега Гончаренка, Сергія Дзюби та Ярослава Савчина), котрий здобув визнання в багатьох державах.

Українське видання книжки організували Міжнародна літературно-мистецька Академія України і Міжнародний клуб Абая (Алмати) за сприяння Казахського національного університету імені аль-Фарабі та Національної Академії наук Республіки Казахстан.

Пропонуємо вашій увазі відгук на цю книжку письменника, перекладача, президента Міжнародної 
літературно-мистецької Академії України Сергія Дзюби.

Оповідання Арсенії Великої

Інша

-1-

Вона вже кілька разів потрапляла в поле його зору.

Однак він був задоволений, що вечір, який напередодні викликав стільки метушні і сумнівів, увійшов у піднесено-святкове русло, що всі запрошені були радісно-схвильовані один одним і всіма разом. У кав’ярні плавав туман інтелектуально-сексуального передчуття, жінки гарно виглядали, чоловіки були розкуті й впевнені. І головне – майже всі «свої».

Такий шалений рік

«Такий шалений рік» — новий роман воїна, сценариста, письменника та володара відзнаки «Золотий письменник України» Сергія Ухачевського про той далекий рік, який ми почали забувати. І який змінив головних героїв книги, змінив країну.

Це історія про ровесників Незалежності України, чотирьох друзів, котрі пройшли все, що пережила наша країна від початку дев’яностих. З бандитськими розборками, міліцейським свавіллям і нескінченними обіцянками покращення від влади.

Працелюбні, успішні вони впевнено підійшли до дві тисячі тринадцятого року, але були кинуті у вир небувалих пригод. Система корупції, політикани, з котрими їх зіштовхнула доля ще на «помаранчевому майдані», намагаються поламати їхнє життя. Але друзі, загартовані в бізнесі і в дев’яностих, не здаються.

Сергій Ухачевський — майстер описів, психологічних, еротичних і бойових сцен. У романі — неймовірна історія кохання і справжньої дружби, що домінують над буденністю. Прагнення боротьби і справедливості для цих хлопців — не порожні слова.Вони борються і перемагають, навіть коли це неможливо. Розповідь захоплює з перших рядків і не відпускає до останньої сторінки.

Зустріч випускників

Збірка віршів під такою назвою нещодавно вийшла в ніжинському видавництві «Орхідея». Автор – Олександр Гадзінський, поет і перекладач, колишній керівник (протягом двадцяти років) літературної студії Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Це довгоочікувана книжка для всього літературного Ніжина, а не лише для автора. А ще – для друзів, знайомих, приятелів поета, – а їх у нього надзвичайно багато і в Україні, й поза її межами.

Отож, вони таки зустрілися! Оці випускники! Запускаючи в хід художнє мислення, назву книжки розумію в метафорично-символічній площині. Випускники, як мені здається, – це вірші Олександра Євгеновича, випущені з його творчої уяви, свідомості й навіть підсвідомості на волю, в читацький вжиток, і вони зустрілися саме тут, – у невеликій поетичній збірці на 146 сторінок, щоб бути прочитаними, сприйнятими, проаналізованими.

Об'єднати вміст