Творчість

Поезія Світлани-Майї Залізняк

Нуар

Подеколи рвійно дарує букет. фаетон –
І … хочеш-не-хочеш, а мусиш летіти, бо вітер …
Пливкі парадигми лягають на вишитий льон.
Вертаєш утрачені марева, псевдомагніти …

Голубиш, палаєш … Десь опік присипле перга.
Линяє зміюччя. " …шерше ля шерхоче …" – пшениця.
Ось дощ затяжний – від неділі аж до четверга –
Розмиє високі орелі, у стилі нуар небелиці.

Каплички … дзвіночки … безгомінь … озера …. мости …
Криваве тату-махаон – на шагреневій шкірі.
Майнули мангусти поміж голубих капустин.
Ряд сонячних зайчиків креше готична рапіра …

Хвилі похилі біжать за братами...

15418588_1146887102013215_7552290725423324587_oХвилі похилі біжать за братами,
Міцно штовхають споріднену плоть.
Давлять валетів охрещені дами
Зверхньою позою. Бачить Господь
Горде сум’яття опалого листя
В черзі, сформованій вітром рвучким.
Спереду – сто, а позаду – за двісті.
Годі розгледіти, хто тут за ким.
Місце – ніщо! У процесі важливі
Зграйний інстинкт і споріднена ціль.
Звук же чергується в речитативі,
Мов нерозмитнений автомобіль
В пробці затиснутого у лещатах
Міста. А місто вкидає до черг
Рідну сестру та нерідного брата.
Важко вловити, де низ, а де верх.

Андрію Кузьменку (Кузьмі Скрябіну)

%d0%ba%d1%83%d0%b7%d1%8c%d0%bc%d0%b0-%d1%81%d0%ba%d1%80%d1%8f%d0%b1%d1%96%d0%bd-%d1%82%d0%b0-%d0%b4%d0%bc%d0%b8%d1%82%d1%80%d0%be-%d1%80%d0%be%d0%bc%d0%b0%d0%bd%d0%be%d0%b2Жахлива, тужна нічка. Лиш попіл есемески
Коханої людини, що вже Тебе нема…
Тепер такі тут «звички»: у нас – ні дня без стресів…
Матуся – горобина, і донечка – сама!

Та чи зникає море? Про раннє розставання
Ти, друже, знав, здається, піснями відчував!
І ось, неначе вчора, побачились востаннє;
Печаль – мов куля в серці! І сльози – у рукав… 

Пролив тихцем дещицю пронизливих сльозинок – 
Яскраві зорі гаснуть найшвидше в небесах…
Твій янгол не стомився, це – просто відпочинок;
В душі ще віршів – рясно, і пісня – на вустах! 

Твій човен не вернувся, немов Ковчег, блукає,
Лунає щирий голос крізь вогкий листопад…
Лиш розірвались буси, і ладан пахне раєм;
Неначе стиглий колос, схиляєшся від втрат. 

Мов кінь, що скинув збрую, лишивши темну зграю,
Земні іржаві ґрати людської суєти…  
Востаннє аплодую, востаннє співчуваю:
Хай буде добре, брате, і вільним станеш Ти.

Дмитро Романов, Сергій Дзюба

м. Чернігів     

Нічний експрес

Під стук коліс останній із вагонів
Через хвилину зник в далеку ніч
Лиш пес, що залишився на пероні,
Дрижав серед засніжених узбіч.

Завила, розійшлася хуртовина,
До скрипу загойдала ліхтаря.
Подеколи тривожна грюканина
Доносилася глухо іздаля.

Нічний експрес свого пришвидшив ходу,
Рознесла провідниця теплий чай,
І почались вагонні переходи,
Як в потягах буває зазвичай.

В купе на верхнім ярусі солдатик
Обличчям повернувся в бік стіни,
Спить, просто укриваючись бушлатом,
Невимушена звичка із війни.

На нижнім їде з хлопчиком матуся -
Непосидючим щирим пустуном.
«Подайте все, до чого дотягнуся», -
То до дверей, то лізе у вікно.

Мої сніги

У мене до снігів особливе ставлення, вірніше – любов. Любов на все життя, ще з дитинства. Прокидаюсь бувало вранці, а на вулиці: світу білого не видно. Снігу намело нарівні з хатою. Та, де там… Повно снігу і в сінцях – такого пухнастого та крихкого.

Ви знаєте: а сніг різниться протягом дня. Зранку він похмурий, тільки де-не-де можна зловити відблиски ранкового сонця. А по обіді – засліплює очі, мабуть, щоб не милувалися його білосніжною красою.

Під вечір сніг інший – рипучий, особливо коли мороз береться. А коли сутінки повністю охопили село, а місяць ще не зійшов, сніг стає поводирем вечора. В’ється густий димок з димарів і стелеться, стелеться над снігом. Інколи, здається, що то хмари спустились на землю.

Проза Наталки Капустянської

Теорема від Галини Іванової

Галина Петрівна вже другий день насолоджується краєвидами своєї рідної Коломиї, такої красивої і затишної. Тут все рідне і знайоме… і вода цілюща. Не вірите? З-під престолу собору Святого Михаїла витікає цілюще джерело, яке зветься Кляштор. А ще подейкують, що батьківщиною улюблених коломийок і є Коломия… А які симпатичні тісні вулички з австро-угорськими спорудами! Площа Ринок та навколишні квартали причепурені і, здається, ось-ось почнуть розповідати свою історію…

Фототворчість Наталки Капустянської

... Буває, часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,… Ліна КОСТЕНКО

… Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,…
Ліна КОСТЕНКО

Поезія Галини Дячок-Охримович

У день Всіх Святих

Дні сірі-сірі
       дні понурі
              на землю сіють
                     крізь пелену навислу
                            небесні сльози
на дерева чорні
       на трави зів'ялі
              на лист опалий.
То янголи плачуть.

Поетичні переклади з німецької Галини Дячок

G. Trakl

Zu Abend mein Herz

Am Abend hört man den Schrei der Fledermäuse.
Zwei Rappen springen auf der Wiese.
Der rote Ahorn rauscht.
Dem Wanderer erscheint die kleine Schenke am Weg.
Herrlich schmecken junger Wein und Nüsse.
Herrlich: betrunken zu taumeln in dämmernden Wald.
Durch schwarzes Geäst tönen schmerzliche Glocken.
Auf das Gesicht tropft Tau.

Моє серце надвечір

Надвечір чути лиликів крики.
Двійко коней стрибає в лузі.
Клен шепоче багряний.
Подорожньому трапився шинок край шляху.
Що за розкіш: вино молоде і горіхи.
Що за розкіш: сп’янівши, у сутінки лісу брести.
Крізь чорне гілля так болісно - дзвони.
На обличчя впала роса.

Об'єднати вміст