Творчість

Ми усі помремо...

Ми усі помремо. Хтось в бою на Донбасі,
Ну, а хто за столом, конструюючи вірш.
Косорука прийде, як завжди, не на часі
По руків'я вжене невблаганності ніж.

Ми усі помремо. Уві сні, чи у муках,
Віддаючи своє немовляті життя.
Не чекай, що з небес, під божественні звуки,
Ти устигнеш зректи щирих слів каяття.

Ми усі помремо. Хтось в молитві до Бога
У братів бойових на тремтячих руках,
І пекуча сльоза у кінці епілога
Діамантом сяйне на солдатських щоках.

"Легенький сніг ледь стелиться незримо..."

Легенький сніг ледь стелиться незримо,
Стискає подих ятрий морозець,
А я у слові знов шукаю риму
Ту саму, що торкається сердець...
 
Ту саму, що здіймає в піднебесся,
Ту саму, що в мелодію складе,
Шукаю - хоч на мить нехай воскресне,
Та моя рима не до мене йде...
 

Котове щастя

Кіт з’їв мишу. Навіть трохи не доїв, залишив на потім. Бо чи перепаде до ранку ще чогось поживного… Сидів ситий, але не надто від того щасливий. Нічого не тішило в ці хвилини: ні те, як святково падає додолу сніг, ні те, як мило щойно запалала ялинка у вікні навпроти.

- І чого воно так? - думав кіт. – Аби врятуватися від голоду, я мусив позбавити життя маленьку сіромаху…Але ж цього вечора навіть понюхати святкової їжі мені ніхто не дав…

О, як же давно він не пробував на смак домашньої ковбаски чи свіжої сметанки…

Було холодно, власна шубка не гріла. «От тобі й маєш – ніби й врятувався  хоч ненадовго від голоду, так помру тепер від морозу».

Різдвяний ангелик і найсмачніші пиріжки

Артемко зайшов до кімнати й закляк. Настя – його маленька сестричка – сиділа на підлозі й висолопивши язика калякала брудно-зеленим фломастером по його ангелику! По тому самому, виліпленому з білісінької глини. По тому самому ангелику, якого Артем хотів розфарбувати срібною та золотою фарбою і подарувати таткові. Щоб татусь повісив того – найгарнішого у світі – янгола на ялинку. А тепер…

– Насько! – Артем вихопив ангелика, покресленого безладними чорними, зеленими та фіолетовими рисками, з рук сестри. – Ти його зіпсувала! Знову зіпсувала!

– Некасивий янгелік, – пролепетала сестра. – Нася малювала.

– Так! Ангелик став некрасивий. Бо ти його зіпсувала! Ти все тільки псуєш!!! – з очей Артема мимоволі бризнули сльози. Все! Сьогодні татко приїде у відпустку з війська. А подарунка – нема!

Поезія Тетяни Возбранної (Миколюк)

А я живу зеленим літом

Вже пахне осінь теплим житнім хлібом.
І ранок прокидається дощем.
Батьківська хата, вишивана цвітом,
Кидає рушника на літ плече.

Під вікнами гуляє сон дитячий.
І мамин хліб рум’яніє в печі.
Там за столом сидить моя удача,
Замудрена мугиканням сичів.

Сміються яблуні, вагітні плодом.
Десь на причілку гріє спину кіт.
Любов правічна з батьківського роду
Разом зі мною лине в світ.

Збирає сонечок з кущів малини
Дитинство, босоноге та юрке…
І кров’ю наливається калина,
У юнку вироста дитина,
Летить в життя виконувать «піке».

Поезія Галини Романівни Корицької

Виграє Великдень дзвоном

Виграє Великдень дзвоном,
Воскресіння сповіщає,
Хай добром і світлим миром
До оселі завітає.
Хай гаївками лунає Від Дніпра до Сяну,
І писанками виграє
В днину цю весняну.
Щоб щасливилося всім Від хати до хати,
Добра, сонця і життя Хочу побажати.

(2016)

 

Учителю!

Низький уклін за музику душі Твоєї,
За щирість слів, за круговерть думок,
За поштовх до здійснення моєї мрії,
За неймовірний мудрості урок.

Ярина Мавка: "Я така неминуча..." (нові поезії)

Ярина Мавка

***

Коли качелі річок
Опускаються на коліна
Цей тендітний листопад
Виймає ноти й скрипічні ключі
Грає відгомін дзвонів 
На органі …..

 

***

Я віддам свій барвінок
Тобі 
Натщесерце 
Назовсім
Барвінок сніжинок
Обплете твоє тіло
….зранку

«Теплі мамині казки» у програмі «Добрий ранок, Україно!» на телеканалі «Перший UA»

«Теплі мамині казки» на вірші Тетяни Череп-Пероганич продовжують звучати і жити завдяки цим милим і дуже талановитим виконавицям:

UA ПЕРШИЙ, Добрий ранок, Україно! 1 січня 2017.

Цю осінь я придумала сама

Слова Тетяни Череп-Пероганич. Музика і спів Діани Овсяникової, гітара Сергій Овсяников, малюнок Марії Овсяникової.

Цю осінь я придумала сама,
Додолу тихо лист лягав останній.
Налий мені у келих ще вина,
Я вип’ю за гірке своє кохання.

Тривожить хризантеми білий цвіт,
І дні минають, і минають ночі.
«Не повертайсь»,- кричу тобі услід,
Але сльоза чомусь тривожить очі.

"Ой, у кирниці на Йорданиці"

Виконують сестрички Олександра, Валерія, Василинка Стецюк та Тетяна Кисляк.

Об'єднати вміст