Зоряне небо поезії

Щойно вийшла у світ поетична збірка «Небо на столі», яка стала ре- зультатом плідної співпраці білоруського поета Миколи Адама і україн-ської перекладачки з Придніпров’я (м. Кам’янське) Марії Слободяник.

Майже півроку Марія працювала над перекладами віршів талановитого майстра слова середнього покоління, яке є основою соціуму сьогодення. За- пропонована ним назва книги має багато значень. Одне з них, напевно, можна трактувати як поєднання земного й небесного. Під цією ж назвою Микола Адам готує до виходу в Білорусі книгу мовою оригіналу.

Завдяки копіткій роботі професійної перекладачки від сьогодні розгорне свої сторінки для українського читача книга, яка вражає щирістю і твердою чоловічою позицією автора, створенням ним власних романтичних образів, де сум і надія є постійним супроводом кохання.

У передмові до цього видання Марія Слободяник приділяє особливу увагу третьому розділу, представленому поемою «Війна, що вигадана мною», яка наразі є кульмінацією роздумів і почуттів поета. Поема, написана в 1997 році, була опублікована у білоруському часописі «Первоцвіт» та відзначена пре- зидентською стипендією. На тлі нинішніх подій в Україні вона набула нової актуальності і у вдосконаленому варіанті подається в даній публікації. До теми війни поет звертається у багатьох своїх творах – від розповіді про рідних, яким довелося пройти Велику Вітчизняну, до особистих війн у стосунках між людьми, коли постають питання честі і справедливості.

Також одним з провідних мотивів творчості Миколи Адама є його ро- динне дерево з міцним українським корінням. Майже уся біографія поета вміщується в одному вірші «Україна понад усе», який відкриває збірку. Чи не символічно, що поезія, написана білоруською мовою, в українських перек- ладах наближає автора до землі предків та збагачує його творчу душу!

Головним принципом у перекладацькій діяльності М. Слободяник вважає відтворення змісту та збереження стилю оригіналу. Отримавши новий твор- чий досвід у роботі над книгою «Небо на столі», вона ще раз пересвідчилася у своїх переконаннях, про що пише у заключних рядках передмови: «Ме- лодика спільних за походженням слав’янських мов – білоруської та ук- раїнської, – часто перетинаючись у звучанні, виявляє унікальні корені двох культур. Це особливо відчутно у процесі перекладу, коли відбувається знайомство з творчістю іншмовного автора. Але вдалим результат цього про- цесу може бути лише тоді, коли мови починають звучати в унісон і поет та перекладач стають спіавторами. Такою була наша спільна мета».

Висока експресія віршів Миколи Адама була для Марії наснагою під час їх перекладів і, водночас, непросто працювалося над текстами, в яких «зафі- льмоване» насичене творче життя поета. Ми працювали над створенням кни-ги від її формування до розробки дизайну. Навіть технічна робота ставала на- тхненною завдяки вдалому творчому тандему літераторів співдружніх країн.

Ірина Слободяник,
поет, член НСЖУ,
художній редактор книги
«Небо на столі»

 

 Україна понад усе

Так буває
Справедливість ховається десь у міфічнім раю.
Прочитавши тисячі книг,
Я так і не звик,
Що її в природі немає.
На життя сподівався в  цілому,
Що скасує воно аксіому.
Так буває –
Ти один, а навпроти – зграя,
Не вовки, а, скоріш, шакали.
Їх багато. Тебе так мало.
Хоч, здається, одна мати вас годувала.
Для них бог – влада, для тебе – Купала.
Ось на місце своє все і стало.

Мій дід – Украдига Євген Петрович –
Уродженець села Тишківка
Новомирського району Кропивницької області,
Герой війни, командир штурмової десантної бригади
Чорноморського ВМФ,
Тричі поранений, неперевершений морський офіцер і
Особистий ворог маршала Жукова,
Вимушений підіймати, мов норовистого коня,
Казахстанську цілину,
Аби тільки не стріляти по своїх у Карпатських лісах,
І все ж п’ятеро дітей народити в Україні.
Мій дід – Адам Іван Олександрович –
Уродженець і вихованець Львівщини,
Заарештований саме перед війною тільки за те,
Що мав неправильне, нерадянське прізвище, і
Оголошений ворогом народу,
Засланий валити ліс під Карелофінськ.
Обох  поєднав Львів.
Один там жив, другий вчився у будівельному інституті.

Так хто я? І чий я?
Якщо народився у Білорусі,
А виріс у Казахстані перед очима
Неіснуючої  вітчизни?..
Так буває…
Логіка у відчаі.
Незважаючи на те, що я був, є і
Зостануся, де б не опинився,
Білоруським  письменником, –
Україна понад усе!
І я мушу повернути своє прізвище,
Ген споріднений – в ту землю,
Без якої ніколи мене б не було.
А тому
Живе Білорусь!
Слава Україні!