Якось подивився Льончик по телевізору цікавий фільм. Буцімто мужні космонавти зустрілися у космосі з жорстокими ворогами – велетенськими павуками. Ті павуки почали полювати за космонавтами, а героїчні космонавти, звичайно, з тими павуками билися. Стріляли їх із лучеметів так, що тільки трісочки летіли.
Льончик тих космонавтів вирішив підтримати. Схопив пістолет, і – пух! пух! – вцілив прямісінько головному павукові у лоба. Схопив автомат, і - тра-та-та! – цілий десяток павуків подолав.
Вдень усе гарно було. А от вночі... Наснився Льончикові сон.
Прийшли до Льончика ті павуки і почали шипіти-сичати-скавулити:
- С-с-с! Де там той козач-чина, що кос-с-смонавтам допомагав?
чарівна зима
весною що спізнилась
легкі блискітки
у легкому світлі
легка любов у мені
та в усьомуСвіт мерехтить і танцює
У мінливому світлі
Любиш руку
Що веде в танці
Любиш світ у танціЯ – світ, що танцює
Запис творчого вечора Оксани Радушинської, 25 вересня 2013.
Див. також новину про цю зустріч.
Ненажерливі музи-вампіри
Шаленіють від одинаків,
Їм натхненні рядки підкидають
Із кишень щирослівних своїх.
Римозичливі музи-вампіри
Не шукають влаврований люд,
Їм би вкинути вірш на бодунні
У ранковеє тремоло рук.
Кровожадібні музи-вампіри
Перескиглять найжалісний сум,
Аби висмоктать з серця пухлини
Хворобливих, знемучених дум.
Може, хитрії музи-вампіри -
Сміттєзбірники чорних думок?
Зсушать-зкрушать до дірок у мозку,
З майбутньої збірки «Сім років зими»
***
Дозрівають хліба… Все, як вкотре, повторення має.
На весіллях дощів сонце п’ють посивілі сторіччя
Час – безвусий хлопчак – менестрелем кохання співає
На вкраїнській землі пшеницям із жіночим обличчям.Я на відстань руки відпускаю у вічність цей серпень.
Я йому вже ніхто. Він для мене – ще згадка найближча.
Трохи чудно словам. Трохи чадно думкам. Подих стерпне…
Й крізь долоні ростуть пшениці із жіночим обличчям…
***
Колискова. Музика Олега Круторогого, слова Оксани Радушинської, виконує Діана Середюк: