Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Творчість
Поезії Ірини Зінковської
***
Покинута оголена душа,
І кожне слово – як ніж по живому
Сьогодні рідна, завтра вже чужа…
Минуле не скорилося новому.
Чи я тобі потрібна - ти скажи?
Вразлива і слабка, немов дитина.
Як любиш – то піднятись поможи,
Не любиш – то залишусь на колінах.
Отак колись вирішував Пилат:
Помилувати або розіп’яти
І кат зробив руками все солдат,
А міг історію би поміняти.
* * *
Твій ніжний голос з тембром моря,
Твої уста із запахом кориці
По тілу розливається живиця:
Не просто сила – це як гори,
Віра Марущак. Новели та оповідання
Гомін білого інею
(Різдвяна казка)
Зимові канікули завжди наповнені букетом новорічних свят. Я і мій брат дуже їх любили. Приєднувалися до ватаги хлопців та дівчат, що ходили від хати до хати посівати, колядувати, щедрувати. Додому ми приносили гостинці: горіхи, цукерки, пряники. Особливою чарівністю був наповнений свят - вечір. До нього готувалися ретельно, заздалегідь. Навіть зимове повітря було просякнуте особливим блаженним запахом печеного хліба, дух якого приємно лоскотав у носі.
Світлана Талан. Не вурдалаки (уривок з роману)
Сьогодні ти знову мені наснився. Ти збирався піти від мене до чужої жінки. Я плакала і просила не йти, бо я є твоя дружина. Ти так сумно подивився на мене, а я притулилася до твоїх грудей, і стало так затишно, так спокійно! Прокидаюся вранці, простягаю руку, а поруч - порожнеча та холод. Йду до тебе на могилу. Тут можна поплакати та поговорити з тобою. Біля твоєї могили – порожнє місце, яке я залишила для себе, а щоб хтось інший його не зайняв, я поставила металеву огорожу. Якась жіночка одного разу, проходячи повз могилу, сказала, що зараз вже не модно ставити огорожі. Я промовчала.
Світлана Талан. Помилка (уривок з роману)
Пролог.
Після розмови з сином Вероніка довго не могла заснути. В основному говорив Микита, а вона мовчала, немов в роті була вода, яку не можна було розплескати. Вероніка відчувала, що син цього разу не бреше - голос його був надто схвильований. Було зрозуміло, що Микита довго готувався до цієї розмови. Це відчувалося з того, як часом тремтів його голос, як він говорив сумбурно і часто запинався. Вона вже забула, коли Микита говорив щиро, без брехні, але зараз їй здалося, що син вперше за довгий останній час говорив правду. Вероніка давно не чула голос сина. В глибині душі вона чекала від нього дзвінка, не бажаючи зізнатися
Світлана Талан. Мої любі зрадники (уривок з роману)
Дорога додому виявилася не такою вже й легкою, коли йти пішки. Маланка то йшла, то підвозили добрі люди та пускали до хати заночувати. Ноги в чоботях порозтирала до крові, що й ступити боляче.
Світлана Талан. Коли ти поруч (уривок з роману)
Розділ 37
— Дашо, є пропозиція, — сказав Даші Андрій, коли дівчина прийшла вилити з баночки рідину, яку відкашлював і спльовував Андрій. У Андрія був рак легенів, і Даша, виплескуючи вміст баночки в унітаз, помітила, що з кожним разом крові стає все більше. Вона ретельно сполоснула баночку, обробила її розчином хлораміну і, повернувшись до палати, запитала:
— І яка ж, Андрію, в тебе є до мене пропозиція? Якщо збираєшся запропонувати мені руку й серце, то скажу відразу: мені ще рано, я хочу побути молодою і вільною.
Ольга Рєпіна. Оленятко
У великому лісі жило оленятко. Воно було маленьке, з коричневою спинкою та очима кольору лісних горішків.
Оленятко тільки що народилось, тому друзів у нього ще не було. Велетенській дуб хитав над ним своїми могутніми вітами.
– Я друг тобі, не бійся! Я захищу тебе від будь–якої негоди…
– А що таке друг? – запитало оленятко.
– Це той, хто допомагає і не потребує віддяки, – відповів мудрий дуб.
Ольга Рєпіна. Медогляд
На урок української мови несподівано прийшла медсестра Надійка.
– Третій клас! – сказала вона. – Всі на медогляд!
– Ура! – закричав третій клас, оскільки сидіти на уроці всім дуже не хотілося.
– А уколи робити будуть? – тужливо запитав Гордей Пупченко, якого дражнили Пирогом за його габарити і пристрасть до борошняних виробів.
– Ага, в різні товсті місця і не по одному разу! – сказав ущипливо Женька Рябоконь.
