Творчість

Поезія Олени Гопчук

Sting. “Shape of my heart”

За грою в карти медитує
Непередбачувана гра.
Грошей замало – він блефує,
Повага – наднизька ціна.

Він грає щоби з‘ясувати,
Таємності життя  як гри.
Щоб не втрачати – набувати
І в танці по життю іти.

Валети, дами, трефи, піки...
Для нього жодних перешкод
умови гри не мають.
Тільки...
для смутку досить є нагод.

Коли казав він про кохання -
йому не вірили,  дарма,
знецінили всі сподівання...
Єдиний спосіб жити – гра.

Ірина Кулаковська: Я гралась в лірику

* * *

Слухай! Осінь кипить в телефонних дротах.
Рваним листям гудків, пінним струменем змерзлих,
Знеболених речень, що там, на стежині
„Плюс - мінус кінцевість” тріпотять, ніби птах
У гілках горобин. Гіркотою пошерхлих
Ягід, крил, хризантем обпікаючи сад.

Слухай! В грудях годинника час стукотить.
Незагоєних снів відщемілі лушпини
Циркулюють, булькочуть в напружених жилах,
Залишають рубці. Кожен рух, кожна мить
Рвуться в світ перехресть, шпичаками шипшини
Прошиваючи простір, як тишу набат.

Поезія Тетяни Дзюби

Балада про Перелесника  

Ти приходиш опівночі, коли з неба зоріють душі
а капельним співом над соборами сімома,
як на відстані подиху чорно і всюдисущо
розпросторює крила пес летючий Сімаргл.

Ти приходиш лічити шпиталі, шпилі,
штиль розколюєш диханням і танками свіч.
Ти розгойдуєш місто, як сýдно розгойдують хвилі,
у некрополі осені з вічністю віч-на-віч.

Ти приходиш, як вибір без вибору,
ти приходиш – так справджують вироки
за печатями сімома,
повкидавши ключі у вирій
чи сховавши на дні безокому,
Перелесником, перелячищем, цокотом

Тетяна Дзюба: Акомодація до часу

* * *

Сніг лапатий – син слухняний віхоли.
Полозки санчат – півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели – діти трішки.

І кидалось сонце вслід цуценям рудим,
І від сміху в кров розсікались губи.
Як розтане швидко цей зимовий дим –
Хтось у ньому лиш рукавичку згубить…

Чи зоріла доля нам, чи звізда вертепу
Крізь шинельних буднів непохитний стрій?
… Не сахайсь закляклих серед степу
Кам’яних бабів – невідбулих мрій.

Сніг лапатий – син слухняний віхоли.
Полозки санчат – півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели – діти трішки.

Поезія Надії Марчук

ІЗ  ЦИКЛУ  “ВЕРСІЇ”

* * *

Зневіри хвиля б’є в чоло,
І світ темніє на очах,
І все кричить: «Кохання не було!
То був лиш страх самотності!
Лиш страх!»
Могутній океан чека грози,
Суцільний морок і нещадний вітер…
І під дощем маленької сльози
Ніхто на гордих віях не помітить…
12.01.1995

 

* * *

Калина та песиголовці (п'єса)

Кобзар
Син Кобзаря
Ілько
Головний песиголовець
Перехожий
Івасик
Мишко
Калина
Горпина
Оленка
Матір
Наталка
Катерина
Марічка

Ява 1

Поезія Олесі Сінчук

***

Я шепотіла голосом твоїм,
Переливалася у кожен подих,
Пила з очей глибоких тихий подив,
І сповивала райдугами дім...
 Я у тобі росинкою була,
Промінчиком і полум’ям жагучим,
Я підіймалась на високі кручі
 І бігла вдаль, мов дівчинка мала.
 І свято Сонця ожило в мені -
Творити світ - величний, заповітний!
 Творити вітер! І в зимових квітах
Знайти цілунки наші вогняні!

 

Донечці

Поезія Розалії Тарнавської

ЛИСТОПАДОВИЙ  ЧИН

Листопадові  дні - дні  смутку  і  журби
Й  понині  плачуть  сірими  дощами,
За  тими, що  за  Волю  полягли,
За  Вами, наші  лицарі, за  Вами.

Листопадовий  Чин  у  нашому  житті –
Це  вогник  той, що  зблиснув  і  не  меркне,
Бо  у  серцях  він  віру  розбудив
У  те, за  що  не  шкода і померти.

У наших жилах кров Ваша тече,
Сини великої, прекрасної держави.
Герої Листопада, гроно золоте,
Ви і сьогодні в сяйві слави.

Поезія Любови Сердунич

* * *

Втішає душу й серце, зір голубить
Квітуча мати-й-мачуха у лузі.
Це різнотрав’я, різнобарв’я любе –
Найпевніші цілителі і друзі.

     Таке прослалося! Раї превишні!
     Від цього жовтоквіту сизо листю.
     Природо, чом’ сюди не кожен пише
     Візитний лист із кам’яного міста?

Немає часу чи потреби-тяги?
Зло цивілізаційне затягає.
Попри нашестя кризи тут звитяжно
Ще мезозойська мурава буяє.

Любов Сердунич. Осіння казка

У тітоньки Осени було три сини, один одного менший. Помічники і пустуни були вони. Клопотів мала із ними – гай-гай! Крім того, що роботи в неї завше непочатий край, то ще хлопці ото, знай, бешкетують. І сварися, і гукай – не почують.

У гурті, кажуть, множиться сила. Це стосується кожного сина. Бо хоч скільки робіт залагодять, та вони втрьох ніколи не ходять. А чому? Вам цікаво дізнатись? Отож слухайте.

Ось найстарший синок. А треба б вам зізнатись, був він тихим, сумирним. Ото як прийде його пора прокидатись, то ніхто й не помітить: гарно та мирно вставав, матусеньку Осінь вітав. Ягідками вересу любив прикрашати старший синок мами Осени шати. Так Вереснем люди його і назвали. А по вересу стиглому його й впізнавали.

Об'єднати вміст