Головна

Творчість

Поезія Руслани Кореновської-Марич

Молитва  за  людей

О,Боже мій милий!
О,Діво Маріє !
Врятуй від загибелі,помсти і зла...
Додай,Боже сили,хто оре і сіє,
Хто довго хворіє-дай  сонця тепла.

О,Мати Всевишня!
Ми  -  твої   діти,
Прости і торкнися моєї руки,
Бо суджено всім на землі твоїй жити,
В молитвах скидати із себе гріхи.

Руслана Кореновська-Марич. Діалог між ненародженими близнюками.

У вагітної жінки мали народитися близнята, та поскільки вона була ще дуже молода, незаміжня і завагітніла випадково, то не знала родити їх, чи зробити аборт. Сумніви не давали їй спати і в безсонні ночі вона молилася, благаючи Бога допомогти їй визначитись. Він дав їй вміння у сні почути діалог цих двох ненароджених ще дітей, які хоч і були близнюками, та в результаті жіночих вагань вже відрізнялися один від одного: один був віруючий, а другий невіруючий. І вони вже почали хвилюватися чи народяться і побачуть світ, чи ні.

Руслана Кореновська-Марич. Двері в твоєму житті…

Чи задумувалися ви колись скільки дверей ви відкрили вже в своєму житті і скільки ще прийдеться відкрити??? Що ж означає таке чарівне слово – ДВЕРІ...

Я ж писатиму про свої двері... їх у мене, за 55 років, було ой як багато !!! Та згадаю про основні, які допомогли мені багато чого навчитися і здобути. А ви подумайте про свої двер…і, можливо, вперше відкриєте для себе нові сторінки вашого життєвого досвіду.

Проза Руслани Кореновської-Марич

ЩО ТАМ, ЗА ТВОЇМ ВІКНОМ… (відповідь на сльози самотності)

Кожного ранку снідаю за столом в кухні навпроти вікна…

Я дуже люблю оте своє завіконня:

— Доброго ранку, світе мій ясний!

… Доброго дня,весно прекрасна!..

Під звуки гарної мелодії і перших сонячних променів я дивлюся у відкрите вікно на білий світ, на незайману від машин, ще довгу дорогу у новий день і дякую Богу за все, що маю і ще буду мати... за сонце, що заглядає в мій запашний зелений чай, за людей, яких сьогодні я зустріну, за сон, що вночі мене повів на кладку, де стояла я малятком…

Поезія Олени Гопчук

Sting. “Shape of my heart”

За грою в карти медитує
Непередбачувана гра.
Грошей замало – він блефує,
Повага – наднизька ціна.

Він грає щоби з‘ясувати,
Таємності життя  як гри.
Щоб не втрачати – набувати
І в танці по життю іти.

Валети, дами, трефи, піки...
Для нього жодних перешкод
умови гри не мають.
Тільки...
для смутку досить є нагод.

Коли казав він про кохання -
йому не вірили,  дарма,
знецінили всі сподівання...
Єдиний спосіб жити – гра.

Ірина Кулаковська: Я гралась в лірику

* * *

Слухай! Осінь кипить в телефонних дротах.
Рваним листям гудків, пінним струменем змерзлих,
Знеболених речень, що там, на стежині
„Плюс - мінус кінцевість” тріпотять, ніби птах
У гілках горобин. Гіркотою пошерхлих
Ягід, крил, хризантем обпікаючи сад.

Слухай! В грудях годинника час стукотить.
Незагоєних снів відщемілі лушпини
Циркулюють, булькочуть в напружених жилах,
Залишають рубці. Кожен рух, кожна мить
Рвуться в світ перехресть, шпичаками шипшини
Прошиваючи простір, як тишу набат.

Поезія Тетяни Дзюби

Балада про Перелесника  

Ти приходиш опівночі, коли з неба зоріють душі
а капельним співом над соборами сімома,
як на відстані подиху чорно і всюдисущо
розпросторює крила пес летючий Сімаргл.

Ти приходиш лічити шпиталі, шпилі,
штиль розколюєш диханням і танками свіч.
Ти розгойдуєш місто, як сýдно розгойдують хвилі,
у некрополі осені з вічністю віч-на-віч.

Ти приходиш, як вибір без вибору,
ти приходиш – так справджують вироки
за печатями сімома,
повкидавши ключі у вирій
чи сховавши на дні безокому,
Перелесником, перелячищем, цокотом

Тетяна Дзюба: Акомодація до часу

* * *

Сніг лапатий – син слухняний віхоли.
Полозки санчат – півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели – діти трішки.

І кидалось сонце вслід цуценям рудим,
І від сміху в кров розсікались губи.
Як розтане швидко цей зимовий дим –
Хтось у ньому лиш рукавичку згубить…

Чи зоріла доля нам, чи звізда вертепу
Крізь шинельних буднів непохитний стрій?
… Не сахайсь закляклих серед степу
Кам’яних бабів – невідбулих мрій.

Сніг лапатий – син слухняний віхоли.
Полозки санчат – півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели – діти трішки.

Об'єднати вміст