Жінка-УКРАЇНКА

Мої слова тобі, народний батьку!

До 200-ої річниці перевезення
мощей Т.Г.Шевченка в Україну

Ой, гляну я, подивлюся
На той степ, на поле:
Чи дасть Бог милосердний
Хоть на старість волі.
(Т.Г.Шевченко)

І дав нам Бог сьогодні волю,
Бо милосердний, бо благали:
«Просіть і дасться вам по вірі вашій" -
Так праотці колись казали.

– А воля де? Конає хвора
Під тином жида й москаля.
Покриткою блукає доля
Голодна, боса, без гроша.

Та воля - мрія українців -
З колін підняти честь життя,
Як біль кровавий світом бродить
І не знаходить майбуття.

ВЕРБНІ ДЖЕРЕЛА

Верба в Україні є символом
її чарівної природи і трагічної долі.
З народного писання

Безкінечні степ й запорізька гребля,
Безкінечні рід й прадідівська кров...
Як бійці з імли, поставали верби –
Вартові Землі стережуть Дніпро.

А покрай ріки – цугом –  їх коріння,
Сплетене щорік тисячами вен.
В вербницю вони гомінким цвітінням
Провіщають нам небо громове.

З деревних рослин – перші одягають
Листяне вбрання, й кобзи з них такі –
Досі ще гудуть в козаків-Мамаїв,
Гру перейняли  – наші козаки.

(есе)

Маленька дівчинка на колінах у тата…

Колеса крутяться і крутяться, не зупиняючись… Крихітка з блакитними очима посміхається – так їй затишно на колінах у тата.

Тато впевнено керує своїм транспортним засобом, шукаючи поглядом знайомий парк.

Присвячую Лесі Українці

Вона, мов гострий меч, кувала слово.
В її душі горів палкий вогонь.
Краса життя була їй за основу.
Його в Землі взяла, мов з матері долонь.
Їй стало до снаги з колін підняти,
Своїм віршем дістати душі з дна.
І вже ніхто не зможе відібрати
Те Слово-крицю, що дала вона.
Хай що не принесе підступна доля,
Але не загасити їй вогонь.
Бо слово Лесі викувало Волю.
Візьму її із сильних цих долонь.

***

Життя вирує рік за роком,
За весно-днем йде літня ніч.
Ти щось забудеш ненароком,
− Все нагадає сяйво свіч.