Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Творчість
Світлана Патра: Невидимий корабель
(есе)
Маленька дівчинка на колінах у тата…
Колеса крутяться і крутяться, не зупиняючись… Крихітка з блакитними очима посміхається – так їй затишно на колінах у тата.
Тато впевнено керує своїм транспортним засобом, шукаючи поглядом знайомий парк.
Світлана Патра: Мамина сила
«Ма-а-а-а», «Мам-м-ма», «Мамо», «Мамуся»… Ці набори звуків, а згодом і слова наглядно ілюструють еволюцію розвитку мовлення кожної окремої людини. І ці звуки, ці слова адресовані одній людині – Мамі. Тій, кого дитина бачить чи не першою у своєму житті. Тій, для кого дитина існує вже тоді, коли інші, можливо, ще навіть не здогадуються, що вона тільки має народитися…
Ким же є для людини мама? Вона дає наснагу на подальше життя, допомагає дитині в усьому, що та робить. Навіть, якщо дитині вже років так 30, а то й більше. Навіть, якщо іноді друзі та інші родичі не розуміють, навіщо така допомога. Мама знає, навіщо. І дитина, у більшості випадків, теж знає. І цінує мамину допомогу.
Поезія Світлани Патри
Присвячую Лесі Українці
Вона, мов гострий меч, кувала слово.
В її душі горів палкий вогонь.
Краса життя була їй за основу.
Його в Землі взяла, мов з матері долонь.
Їй стало до снаги з колін підняти,
Своїм віршем дістати душі з дна.
І вже ніхто не зможе відібрати
Те Слово-крицю, що дала вона.
Хай що не принесе підступна доля,
Але не загасити їй вогонь.
Бо слово Лесі викувало Волю.
Візьму її із сильних цих долонь.
***
Життя вирує рік за роком,
За весно-днем йде літня ніч.
Ти щось забудеш ненароком,
− Все нагадає сяйво свіч.
Поезії Ірини Зінковської
***
Покинута оголена душа,
І кожне слово – як ніж по живому
Сьогодні рідна, завтра вже чужа…
Минуле не скорилося новому.
Чи я тобі потрібна - ти скажи?
Вразлива і слабка, немов дитина.
Як любиш – то піднятись поможи,
Не любиш – то залишусь на колінах.
Отак колись вирішував Пилат:
Помилувати або розіп’яти
І кат зробив руками все солдат,
А міг історію би поміняти.
* * *
Твій ніжний голос з тембром моря,
Твої уста із запахом кориці
По тілу розливається живиця:
Не просто сила – це як гори,
Віра Марущак. Новели та оповідання
Гомін білого інею
(Різдвяна казка)
Зимові канікули завжди наповнені букетом новорічних свят. Я і мій брат дуже їх любили. Приєднувалися до ватаги хлопців та дівчат, що ходили від хати до хати посівати, колядувати, щедрувати. Додому ми приносили гостинці: горіхи, цукерки, пряники. Особливою чарівністю був наповнений свят - вечір. До нього готувалися ретельно, заздалегідь. Навіть зимове повітря було просякнуте особливим блаженним запахом печеного хліба, дух якого приємно лоскотав у носі.
Світлана Талан. Не вурдалаки (уривок з роману)
Сьогодні ти знову мені наснився. Ти збирався піти від мене до чужої жінки. Я плакала і просила не йти, бо я є твоя дружина. Ти так сумно подивився на мене, а я притулилася до твоїх грудей, і стало так затишно, так спокійно! Прокидаюся вранці, простягаю руку, а поруч - порожнеча та холод. Йду до тебе на могилу. Тут можна поплакати та поговорити з тобою. Біля твоєї могили – порожнє місце, яке я залишила для себе, а щоб хтось інший його не зайняв, я поставила металеву огорожу. Якась жіночка одного разу, проходячи повз могилу, сказала, що зараз вже не модно ставити огорожі. Я промовчала.
Світлана Талан. Коли ти поруч (уривок з роману)
Розділ 37
— Дашо, є пропозиція, — сказав Даші Андрій, коли дівчина прийшла вилити з баночки рідину, яку відкашлював і спльовував Андрій. У Андрія був рак легенів, і Даша, виплескуючи вміст баночки в унітаз, помітила, що з кожним разом крові стає все більше. Вона ретельно сполоснула баночку, обробила її розчином хлораміну і, повернувшись до палати, запитала:
— І яка ж, Андрію, в тебе є до мене пропозиція? Якщо збираєшся запропонувати мені руку й серце, то скажу відразу: мені ще рано, я хочу побути молодою і вільною.
Світлана Талан. Помилка (уривок з роману)
Пролог.
Після розмови з сином Вероніка довго не могла заснути. В основному говорив Микита, а вона мовчала, немов в роті була вода, яку не можна було розплескати. Вероніка відчувала, що син цього разу не бреше - голос його був надто схвильований. Було зрозуміло, що Микита довго готувався до цієї розмови. Це відчувалося з того, як часом тремтів його голос, як він говорив сумбурно і часто запинався. Вона вже забула, коли Микита говорив щиро, без брехні, але зараз їй здалося, що син вперше за довгий останній час говорив правду. Вероніка давно не чула голос сина. В глибині душі вона чекала від нього дзвінка, не бажаючи зізнатися
