Головна

Творчість

Поезія Любові Відути

Зі збірки «В країні несполоханого щастя»:

СВІТ КРІЗЬ ВІЇ

Сонце. Я. Крізь вії світло сіється –
Перепон для нього вже нема.
Ти питаєш, у душі що діється?
Не скажу, клопочешся дарма.

Не розпитуй, не тривож стривожене,
Не ходи кругами, тихо! Ша!
Не вичитуй трепет насторожений
Із того чи іншого вірша.

Промине усе, спливе між пальцями,
Як вода, що двічі – не ступить.
Ніжно-золотавими кружальцями
Світ крізь вії в серце струменить.

 

Поезія Марії Дзюби

Із циклу : «Приборкування дива»  

ОСІННЯ МИТЬ

Листочком першим в прожилки багряні
Упало серце осені у ноги…
Ця проба серця в найщирішім стані,
Бо кров зелена, то вже літній спогад.

У чотирьох загруз експериментах
Алхімік пір терплячий, аж блаженний…
До сяйва буде золото протерте,
В зелених венах плавитись навчене.

 * * *  

Наталія Дев’ятко. Легенда про Дерево дощів

Відбулося це у старовинному місті, яке змінювало свою назву разом із плином історії, так відзначаючи короткі сучасні епохи, що мають перед очима обриси свого майбутнього.

Місто було невеличке, але дуже пишалося давньою брамою, шматками мурів, статуями у заглибинах величних будинків, яких за наших часів більше не будують.

Сонце сходило над містом, згадуючи дзенькіт зброї на вулицях і відлуння весільних дзвонів, сутінки оживляли тіні і спогади, кепкуючи з приїжджих, що називали їх марою і привидами.

Поезія Світлани Макаревської

Повний місяць

На цямрину, срібну проти місяця,
сіла птиця...
Хто ж чекав, що обімліє, зниціє
та криниця.

Простирала влітку птаха вільная
два крила,
пила воду молоду, живильную
з джерела.

А тепер ховає сиву голову
під крильми –
Ой, не хочеться тій птасі холоду
восени.

Та прийде зима, хоча й непрохана,
все одно.
Повний місяць загляда сполохано
у вікно....

***

Кохання, пристрасті, поразки, перемоги...
Пекуче вариво вирує і кипить!
На світі є нудьга? Пробачте, не до того:
Насичена до краю кожна мить.

Поезія Віри Дубіно

***

Зірка з неба впала,
Світлом осяяла путь.
Бажання я забажала -
Тебе знов побачить, почуть.
Хоч знаю, що не здійсниться
Найпотаємніше із бажань,
Бо снігом уже іскриться
Радість від сподівань.

Віра Дубіно. Сніг

Сьогодні іде перший лапатий передноворічний сніг. Він заповнює все навкруги. Здається, що і сам мимоволі потрапляєш у полон його невпинного танцю. Я люблю, коли йде такий сніг. Він повертає мене у минуле -  минуле з тобою.

Іду додому не поспішаючи, навкруги вальсують сніжинки, заманюючи і мене до свого танку. А в думках  - вихором спогади: один за іншим.

 

Поезія Тетяни Череп-Пероганич

Щасливі

Літо холодне теплом нас огорне,
Буде нам добре в обіймах міцних.
Кажуть, любити сьогодні не модно,
А на волосся цілунок твій ліг.

Білих ромашок яскраві букети
Заплетемо у вінок поміж мрій.
Хай про нас пишуть сучасні поети,
Що ми щасливі в любові своїй.

Літо холодне теплом нас огорне,
Травами схилиться радість до ніг.
Кажуть про те, що любити не модно
Ті, хто любові в серцях не зберіг.

 

Тетяна Череп-Пероганич. Життєві етюди

Яблунька


Художник —
Микола Стратілат

    Їхала з дому – яблуньку  посадила у мами під вікном, щоб не сумувала. Обіцяла частенько приїжджати. Але потрапила в нестримну круговерть життя. І пішло-поїхало. Навчання, робота. Невдале заміжжя, діти... А мама все листи писала. Не про себе, за деревце розповідала. Ось воно вперше зацвіло. А ось якоїсь осені врожаями порадувало. « Ти приїдь, доню, - просила. – дітям яблучок набери. Смачні соковиті...». Яблука здебільшого купувалися в магазині. Бо навіть відповісти на лист не завжди було коли, не те що в село навідатися. 
    А потім пошта стала приходити рідше. «Треба якось  додому вибратися», - подумалося. Та, як говорять, відклад не йде в лад. Сон згодом наснився, ніби на батьківському дворі росте яблуня, та вся вона різними шкідниками вкрита, ось-ось пропаде. Прокинулася. На серці – біль нестерпна. Щось з мамою сталося. Вирушила в дорогу. 

Об'єднати вміст