Жінка-УКРАЇНКА

Звичайно, всі свої думки і все, що наболіло, я, будучи поетесою, виписую в моїх віршах... Хочу додати до рубрики «Слово про Україну» цей вірш. З моєю старшою донькою Дженніфер я їздила на Україну в 2007 році навістити батьків в Миколаєві... У цьому вірші – мої враження про поїздку.

Візит

І по Мазепі...

В полину й стерні
Стоїть Вкраїна. Снить ордою.
І вуха повні чорної брехні
У соняшників, мов в солдатів з бою.
Стоять поля пусті, німі,
Чорніють спекою в південнім степо-морі,
Неначе це не поле -- ми самі
В циничнім горимо голодоморі.

Доки спить свічадо золоте...

*   *   *

Коли я Персефоною
схилялася над рікою
і купала вербове волосся
у зеленій квітучій воді Південного Бога?
Коли я Флорою
розсіювалася по пшеничному полю
і з'являлася маками та волошками
між порепаних грудок
врожайного чорнозему?
Коли я грала у схованки
з Паном та Бахусом,
п'яніла від тягучого вина?

*   *   *

Вся цінність духовних скарбів України
Вплітається в вічну гармонію слів,
І, рід наш людський відрізняючи цим від тварини,
Можливо, лиш мова -- і є той божественний спів?
Гостріше вона від залізних ворожих багнетів.
Не знищили мову джерельну в'язниця й пітьма.
Голубонько, ластівко, ненечко, -- чути в поетів --
Ніжніше звертань, мабуть, в світі нема.
В тобі, українська, звучатимуть струни і строфи,
І досвід століть відшукає завжди неофіт.
Які б не давили тутешні й прийдешні епохи, --
В нас житиме Мова, як досі живе Заповіт.

Молитва