Творчість

Ми листя... Нова пісня Сергія Сокольника

Пісня на вірші київського поета Сергія Сокольника, виконує Володимир Скалозуб.

АССА. Волхв (Single 2016)

 

Роксолана Жаркова: Це мати, яка ще росте

Мати, яка ще росте…

Це мати, яка ще росте. Тістом у надрах земних.
І ліпить сама себе зі солі, води і мук.
Печеться вогнем утрат, навіть найбільші з них
Не в силі спинити її годинників стук.

Сплітає години собі, як маскувальну сіть.
І вибухає враз, замінована від зневір.
Ви їжте її по шматку, та молока не просіть,
Під небом, хоча й воно розстріляне вже до дір.

Це мати, в якої – крик, ви не дивуйтесь так, -
Вона розучилася слів, повних речень і шепотінь…
Із ребер її Карпат проростає полин і мак,
А лона її морів народжують рибну тінь.

Поезія Роксолани Жаркової

Осінь

А тобі би ще трохи сили для рим і для зим,
І світла в туманні світанки сірографітні,
І трошечки суму, бо радості обрій за ним,
Щоб на ньому були ми для когось почуті й помітні.
Щоб тебе хтось ліпив теплими пальцями слів,
Долонями ласк, де накреслено шлях під лінійки.
Будь прямою собі крізь зигзаговість пройдених днів.
Будь прямою як можна довше, як можна стільки.
Будь прямою, навіть коли на трасі знак «поверни».
Будь прямою і не сутулься думками й плечима.
І навіть коли болітиме, пригорни.
І навіть коли мовчатимеш, благослови очима.

Проза Роксолани Жаркової

Світанок

(або діалог двох маленьких душ)

–Хто ти?

–Я…я маленька  блукаюча душа, що загубила свій спокій.

–В тебе очі задощили…

–А я ніколи й не була сонячною. Я – дитина Ночі.

–Всі ми такі. Похмурі. Зачинені. Нещасні.

–А я не шукаю щастя. Я чекаю на…світанок.

–А він прийде?

–Сподіваюся…

–А якщо ні? То що тоді?

–Вмиратиму. Під місяцем. У темряві.

–Тебе не побачать…

–Нехай. Мене і зараз не помічають. А я – є!.. Ще є…

Жінка з двома сонцями

Присвячується письменниці і волонтеру
Оксані Радушинській

У неї змалку два сонця – одне у волоссі, а одне – у душі. Такі гарячі, що зігріватися біля них, можуть всі, хто Оксанку оточує. Щиро завжди ділиться з іншими сонячним теплом. Бо нащо їй самій так багато? Можна наодинці й спопеліти від нього, а вона має купу справ. Для неї взагалі краще – горіти справами…

– Привіт, новий день! – зазирає у вікно, що поруч з ліжком молода й красива жінка.

На вустах щира усмішка. Як же це добре прокидатися щодня, аби знову і знову бачити стежку по якій ще встигла потупцяти манюніми ноженятами, деревця в саду, що ростуть у неї на очах і дарують щедро свої плоди, небо, яке з хмарок ось щойно змайструвало для неї букет пишно-білих троянд.

– Привіт, поезіє! – протягує руку за ноутбуком, аби швиденько перенести туди навіяні нічними сновидіннями думки.

Поезія Зої Ружин

Мудра лебідка

Оратів – найвища точка Поділля,
Вода тут джерельна, цілюще все зілля.
Земля древніх Русичів силою повна
Від пращурів слави вона повнокровна…
Тут орії древні орала кували
По білому світу знання роздавали.
Всі люди – орійці були патріоти,
Вони не цурались важкої роботи.
Бабця завзята, арійської крові,
Брала знання із криниці любові.
Твердо стояла на глибі моралі,
Принципи мала правдиві та сталі.
Рід старожилів устав честі мав –
Через століття передавав …
В звичаях – мова і пісня, й культура,
В Роду з віків – богатирська структура.
Всі зобов’язані Роду служити
З вірою в Бога творити і жити.
Діти, мов квіти на грядці, зростали,
Від Генів Роду – здоров’ям буяли.
Разом із бабцею трави вивчали,
Щоби самі родовід лікували.
Щоби любили і землю, й природу,
Щоби наповнились рідної вроди.
Щоби дерева і ягоди знали,
Щоби гриби своєчасно збирали,
Щоб у росі під зорею купались…
Щоби до сонця щоранку вітались!
Ну а дідусь, крім гончарства науки,
Мав золоті, загартовані руки.
Все він на світі потужив робити
Вдома без діла не міг він сидіти.
Він же рибалка й мисливець невтомний,
Завжди улов задоволенням повний.
Сіно ж, як косить, коса, аж свистить,
Любо у батьківськім краєві жить!
Сіно духмяне в копиці збирали,
В зиму сушили – заготовляли.
Вдячно худоба його ремигає
Та й молочком дітлахів пригощає.
Злагоджено йде робота щодня,
Звикла до ритму чіткого рідня.
Бабця й дідусь є зразком для юнацтва,
В них зародили правдивість і братство.
Старших за себе людей поважали,
У прирікання вони не вступали.
Вірні закони усі шанували,
Мудрості помисли переважали.
Предки, невидимо поруч із нами,
Тішаться добрих поривів ділами.
Силу вливають із подихом – вітром,
Щоб були чистими тілом і житлом…
Дід вольовий, вправний будь-що зробити,
Бо ж за плечима знання не носити.
Дужий, як дуб, мудрий, наче змія,
Усмішка щедрістю вдачі сія!
Кожна онука цнотливість хранила.
Бабчині звичаї з чемністю вчила:
Борщ, галушки і вареники, й квас…
Все приготують в означений час!
За довгі нігті всіх бабця сварила,
Каже: «Вони – перепона для діла
З довгими нігтями можна й згрішити –
По господарству все шкодять робити!»
«Куркою» звала невмілих й лінивих,
«Качкою» – по господарству грайливих …
А Чепуруха то вже господиня!
Вміє – усе, добрих справ повна скриня…
М’ятою бавить себе недаремно.
Потом не тхне, миє тіло щоденно,
Фартух у неї завжди білосніжний,
Голосу тембр задушевний і ніжний…
Дивно… та жодна з дівчат без образи
Всі зауваження брала відразу.
Кожна чекає, що бабця похвалить,
Поруч з собою на стільчик посадить.
Ніжно обійме онучку за плечі,
Звісно, що жодна з них не суперечить…
Дід все це бачить, підкручує вуса,
Строгість тримати господар-дід мусив…
Любить він бабцю, красуню-лебідку,
Хоча летить час невидимо швидко.
Вік прожили в мирі з Божої волі,
Вдячні одній на двох праведній долі…
В погляді, в рухах гармонія ладу,
Жоден із них не тримав в серці зраду.
Добре зерно все життя засівали,
Щоб в родоводові всі розквітали.
Мир та любов хай панують навіки!
Хай благодаттю наповняться ріки!
Вчиться хай жити для щастя малеча,
Духу вогонь хай горить молодечо!

«Coda» — нова пісня від Віктора Винника і «МЕРІ»

Віктор Винник і «МЕРІ» оголосили про дату виходу у світ нової, четвертої за ліком платівки, реліз заплановано на 25 листопада цього року. Але перед тим музиканти вирішили поставити крапку на свому старому альбомі 2014-го «Кулями Любов…». Оскільки неоприлюдненою з нього залишилась всього одна пісня, команда хотіла б представити її слухачам. Це буде трек із символічною назвою «Coda». «coda» це музичний термін, що означає закінчення твору, і саме цією піснею «МЕРІ» закривають тему минулого альбому. Треба відмітити, що пісня вийшла найліричнішою з усієї платівки, бо альбом «Кулями Любов…» за змістом був дуже соціальним. Трек спродюсовано самими музикантами «МЕРІ». Музику Віктор Винник написав у співпраці з гітаристом команди Віталієм Гудзієм, а аранжуванням зайнялись відповідно Віталій Гудзій та ударник групи Володимир Андрієвський. Отже усе має свій початок, і усе має свою «Сoda»…

Дивлюсь я на небо — вірменською!

У жовтні в Єревані відбулася прем’єра пісенного виконання романсу на слова Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо» в перекладі вірменською мовою Левона Блбуляна. Пісню виконала Аеліта Согомонян під акомпанемент чудового піаніста Вазгена Тер-Арутюняна.

Любительський відеозапис.

Батьківщина в обмін на рай або Три тижні в пеклі

                                                   (Мандрівний  есей)

Дев’ятий рік я не дивлюся телебачення. Не слухаю радіо. І не читаю газет. Це мій власний соціальний протест негативно захаращеному українському та світовому медіа-простору на тематичному, концептуальному та мотиваційному рівнях. Дев’ятий рік я закрила очима й плечима на теракти, авіакатастрофи, пожежі, війни, потопи, буревії та державні перевороти. Але я ніде не можу сховатися від цієї інформації! Вона наздоганяє мене і руйнує ізсередини! Вона доходить до мене іншими, навіть найвужчими інформаційними каналами і робить свою деструкцію. Я не відстала, на превеликий жаль, від жодної суттєвої новини українського та світового соціуму. Бо від реальності не сховаєшся… Війна на Сході України… АТО… Сотні тисяч біженців і переселенців… Тисячі вбитих і поранених, зниклих безвісти… Ллється кров людська рікою… Мені тяжко від цього… Ніби я в чомусь винна…  Як отой інтермеццівський персонаж, я неймовірно від усього стомилася… Пішла навіть до військкомату. «Беріть мене на війну, - сказала. – Я вже нажилася». Там на мене довго й підозріло дивилися якісь пани полковники синьоокі. А потім відповіли: «Купляйте бронежилет, військову форму, спальний мішок – і вперед!»… Іти на війну за власний рахунок мені виявилось не по кишені…

Сказання з Дніпра-Славути

 obl_yak_kozak_y_morskogo_carya_sluzhiv_ukr_-1legendu_pro_kozakov_ukr234-1Еліна Заржицька. Легенди про козаків. – Харків: Юнісофт, 2016. – 64 с.: іл – (Серія «Читаю сам»).

Еліна Заржицька. Як козак у морського царя служив. - Харків: Юнісофт, 2016. - 64 с.:іл. - (Серія "Читаю сам")

Коли взятися креслити карту фольклору України, то не буде великою проблемою змалювати чільні сюжети та типи героїв для таких куточків, як Полісся, Полтавщина, Київщина, Поділ, Волинь, Галичина, Карпати чи й Крим – а на місці Придніпров’я, і конкретно – корінних земель Війська Низового Запорозького (нині – Дніпропетровська і Запорізька області), – буде біла пляма. Це переважно стосується такого надважливого шару фольклору, як казки. Ба й справді, якщо перекази та думи (які передусім стосуються доби Козаччини) даного регіону ще можливо віднайти у профільних виданнях, то з народними казками ситуація виглядає геть не обнадійливою. Не сказати, щоби Придніпров’я зовсім не знало власних казок або легенд – ідеться про те, що цей масив наративів майже невідомий поза вузьким колом фахівців-етнографів. Ну і вже годі казати, що сучасні наші дітлахи знайомі хіба що – у кращому випадку! – з такими героями українських казок, як Котигорошко або Вовк та Пес із відомого мультфільму, та й усе.

Втішання осінню

bad5624cc86e63e5d60645e4f808fc7a_xlЩо не кажіть, а наша цьогорічна осінь — відчайдушна шпигунка:  за ніч сховала на городах і в садах, у полях і лісах, на річках та озерцях тисячі кришталевих слоїків з парфумами. І хизується сама перед собою…

Біля веранди вельможний запах айстр, жоржин і хризантем різко забиває домашній аромат сузір’їв кропу й листочків хріну, смородини й вишні — то молодичка засолює у вимоклій за літо дубовій діжці останні м’ясисті помідори, такі червоні, аж гіпертонічні; із-за хати, з поля, чується димок спаленого картоплиння вперемішку з духом рудого пожухлого кукурудзиння і переораного стернища; в саду самотні яблука.самотні яблука.самотні й горді принцеси-антонівки намагаються притлумлювати пахілля почорнілого бальзамічного кануперу; знову школярики  понесли вулицею кошики із грибами, і повів лісу заморочив памороки — надто ці бадьорі й м’язисті, ніби ще живі, маслюки у смолистому припаху гострих соснових голок; ще теплі ставкові води все більше віддають добрим дурманом осоки, зеленим жабуриння і ряски, а в річках же води вже остудні; і в усьому злагіднює душу духмяний трунок пізнього меду, меду, що пахне нібито, як вигадують дівахи-поетки, вічністю…

Об'єднати вміст