Творчість

Проза Ярослави Дегтяренко

Роман «Лицарі Дикого Поля», розділ V 

Орися

Чорнiї брови, карiї очі,
Темнi, як нічка, ясні, як день!
Ой, очі, очі, очі дiвочi,
Де ж ви навчились зводить людей?

З української народної пісні

Марко плентався додому в похмурому настрої: там потрібно було пояснювати сварливій бабусі причини нічної відсутності, тож бідний хлопець передчував великий скандал. Тимофій почувався краще, ніж після пробудження, але все ж не так добре, тому щохвилини натикався на перехожих.

«Все голосніше спів у тиші молитовній…»

ЗІЗНАННЯ

Все голосніше спів у тиші молитовній –
Ні душу, ні птахів мовчанням не скуєш.
Про Місяця лице прекрасне та безкровне,
Про Сонце золоте той спів, про все – без меж.
У глибині очей – і зелень перестигла,
І рідна, і сумна задумливість твоя.
У глибині очей... моїх. На вічність встигну
До себе – у тобі, в собі – до тебе я.

Я сплю в алькові з верб... Їх постаті сутулі
Юрбляться вздовж ріки, неначе в прощу йдуть.
У тріщинах кори – приховане минуле,
Від спогадів рубці, нелегка довга путь...
По кронах в’єшся ти у голубінь лелечу.
Корінням рвешся вглиб, в сакральну суть ґрунтів.
І шавлієва шаль твої вкриває плечі,
Де котиться з-під ніг орнамент споришів.

Феномен Ауезхана Кодара

%d0%b0%d1%83%d1%8d%d0%b7%d1%85%d0%b0%d0%bd-%d0%ba%d0%be%d0%b4%d0%b0%d1%80Творчість і життя Ауезхана Кодара, дійсно, ніяк по-іншому, без застосування визначального епітету «феномен», означити відносно топосу сучасності неможливо. Прозаїк, поет, перекладач, драматург, літературознавець, юрист, енциклопедист... Озираючись назад, подумки читаючи написані ним рядки прози, публіцистики, поезії, чуючи серцем сказані ним колись-то слова, оцінюючи справи його і творіння, знову і знову пригадую я сказане Хайдеггером, неначе в передчутті появи саме такого Героя Нашого Часу, саме такого – нарешті рішучо-позитивного персонажа Божественної Комедії: Людина – носій вісті, яку їй вручає відкриття двоїстості... Що радісніше радість, то чистіше жура, яка в ній дрімає. Чим глибше жура, тим окличніше радість, у ній прихована. Жура і радість переливаються одна в одну».

Тож писати про цю талановиту, мудру людину мені одночасно і легко, і неймовірно важко. Легко, бо взагалі-то долі наші дивовижно схожі. Важко, бо ми так і не змогли зустрітися в реальності, хоча майже щоденно переписувалися під час роботи над перекладами його творів, та й просто багато спілкувалися по-людськи, завдяки теперішнім можливостям Інтернету. 

Прилітають лелеки...

Прилітають лелеки здалека до рідного краю –
Буде знову весна, та невтішною буде вдова...
В самотині від мами за татом синочок ридає...
Чи розкажуть про все це паперу звичайні слова?

Як же ще розпові'сти про те, ти скажи, Боже милий,
Що, коли прийде час і наступить та радісна мить, -
В білій сукні дочка-наречена на тата могилу
Поділитися щастям в зажурі своїй поспішить?

І окропиться рідна могилка сльозою рясною,
І застигне повітря від скупчення болю та сліз,
І з небес голос ангела вимовить: «Слава Героям!»,
Відізвавшись відлунням  в верхів’ї скорботних беріз.

Дай же, Господи, нам розуміння, і силу, і віру,
Що Герої невчасно покинули нас недарма.
Вічний спокій даруй, най у Царстві покояться з миром,
Хто погинув за Неньку, звільняючи рід від ярма.

                               (c) Ovod

Письменниця Віра Марущак про свою нову книгу "Гомін білого інею"

"Гомін білого інею" - нова збірка Віри Марущак.

Світлана Мирвода "Колискова для Ісуса"

Світлана Мирвода "Колискова для Ісуса" (камера І.Павленко)

Поезія Світлани-Майї Залізняк

Нуар

Подеколи рвійно дарує букет. фаетон –
І … хочеш-не-хочеш, а мусиш летіти, бо вітер …
Пливкі парадигми лягають на вишитий льон.
Вертаєш утрачені марева, псевдомагніти …

Голубиш, палаєш … Десь опік присипле перга.
Линяє зміюччя. " …шерше ля шерхоче …" – пшениця.
Ось дощ затяжний – від неділі аж до четверга –
Розмиє високі орелі, у стилі нуар небелиці.

Каплички … дзвіночки … безгомінь … озера …. мости …
Криваве тату-махаон – на шагреневій шкірі.
Майнули мангусти поміж голубих капустин.
Ряд сонячних зайчиків креше готична рапіра …

Хвилі похилі біжать за братами...

15418588_1146887102013215_7552290725423324587_oХвилі похилі біжать за братами,
Міцно штовхають споріднену плоть.
Давлять валетів охрещені дами
Зверхньою позою. Бачить Господь
Горде сум’яття опалого листя
В черзі, сформованій вітром рвучким.
Спереду – сто, а позаду – за двісті.
Годі розгледіти, хто тут за ким.
Місце – ніщо! У процесі важливі
Зграйний інстинкт і споріднена ціль.
Звук же чергується в речитативі,
Мов нерозмитнений автомобіль
В пробці затиснутого у лещатах
Міста. А місто вкидає до черг
Рідну сестру та нерідного брата.
Важко вловити, де низ, а де верх.

Андрію Кузьменку (Кузьмі Скрябіну)

%d0%ba%d1%83%d0%b7%d1%8c%d0%bc%d0%b0-%d1%81%d0%ba%d1%80%d1%8f%d0%b1%d1%96%d0%bd-%d1%82%d0%b0-%d0%b4%d0%bc%d0%b8%d1%82%d1%80%d0%be-%d1%80%d0%be%d0%bc%d0%b0%d0%bd%d0%be%d0%b2Жахлива, тужна нічка. Лиш попіл есемески
Коханої людини, що вже Тебе нема…
Тепер такі тут «звички»: у нас – ні дня без стресів…
Матуся – горобина, і донечка – сама!

Та чи зникає море? Про раннє розставання
Ти, друже, знав, здається, піснями відчував!
І ось, неначе вчора, побачились востаннє;
Печаль – мов куля в серці! І сльози – у рукав… 

Пролив тихцем дещицю пронизливих сльозинок – 
Яскраві зорі гаснуть найшвидше в небесах…
Твій янгол не стомився, це – просто відпочинок;
В душі ще віршів – рясно, і пісня – на вустах! 

Твій човен не вернувся, немов Ковчег, блукає,
Лунає щирий голос крізь вогкий листопад…
Лиш розірвались буси, і ладан пахне раєм;
Неначе стиглий колос, схиляєшся від втрат. 

Мов кінь, що скинув збрую, лишивши темну зграю,
Земні іржаві ґрати людської суєти…  
Востаннє аплодую, востаннє співчуваю:
Хай буде добре, брате, і вільним станеш Ти.

Дмитро Романов, Сергій Дзюба

м. Чернігів     

Об'єднати вміст