Творчість

Як це було...

 

16839334_1247482978640419_142697104_nНіч 18-19 лютого 2014 р. – страшна, таємнича і досі нерозгадана трагедія  – пожежа в Будинку профспілок. Скільки загублено душ там! Хто розкаже? Чи дізнаємось? Скільки часу минуло – не забувайте ніколи про це! Слава героям Майдану!

ПОЕМА ПРО ЄВРОМАЙДАН

         Грудень 2013 р.

Майдан, Майдан… Хіба чекали,
Що буде кров і побиття?
Дівчата й хлопці Гімн співали.
Той день змінив їх плин життя!

З якою злістю, як жорстоко
Дітей вкраїнських убивали!
 Це – «Беркути» із кожним кроком 
Все більш ударів додавали. 

Студенти бігли і ховались
У підворотні, у підвали…
Скажені пси за ними гнались
І нападали, як шакали…

Пшениця на Хрещатику

1440410573_7aЩе із шкільних уроків запам’яталося, що роман Льва Толстого «Війна і мир», як і віршований роман Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін», є «енциклопедією російського життя». Більше того, сам граф Толстой назвав свій роман «без брехливої скромності» Гомеровою «Іліадою». Можливо воно й так. Однак за тим «російським життям» стоять лишень «господа», які, процитуємо ненависного нам тепер Владімира Лєніна, «страшно далекі вони від народу».

Над цією дилемою я довго розміркував, перечитуючи твори Івана Нечуй-Левицкого, до речі сучасника графа, й ще раз переконувався: наш, український народ, у безліч разів енциклопедійніший від нашого «великого» сусіда.

Про несподіванки від книги Еліни Заржицької "Легенди про козаків"

legendu_pro_kozakov_ukr234Наталя Федько,
м. Вінниця
 

 Еліна Заржицька. Легенди про козаків. – Харків: Юнісофт, 2016. – 64 с.:(Серія «Читаю сам», 3 рівень, 9+)

Справіку в українців казка була способом пізнання світу. А ще – «інструментом», який допомагає людині примиритися зі світом. Можна стверджувати, що жанр казки ніколи себе не вичерпає. Просто він обростатиме новими – інколи несподівано-авантюрними – варіантами.

Беручи до рук нову книгу Еліни Заржицької «Легенди про козаків», я відчуваю, що несподіванок буде немало. Щоб оповідання були цікаві маленьким читачам і водночас – відображали автентику української минувшини, автор повинен не тільки знати історію, любити її, а і… бути трохи авантюристом! «Легенди про козаків» – це приклад авантюрного і мрійливо-казкового начал. Така книжка налаштує дітей від 9 років на пізнання  світу, історії своєї країни, а там і підштовхне до краєзнавчих досліджень.

Поезія Злати-Зоряни Паламарчук

Сучасним отаманам Російсько-української війни

Ви кажете стомилися - війна 
вже не дивує - з нею можна жити
Так ніби поруч вже її нема
А як і є – то можна відслужити

Так ніби серце не сприймає куль
Так ніби все це видумка й омана
Годинник зупинився на нуль-нуль 
І серце зупинилось в отамана

Нехай ти цю війну переживеш
Я всім її бажаю пережити
Та кожному хто взявся відслужити
Життя хай стане безміром без меж

 

* * *

Козацька люлька

16508293_747926558691547_4624495656213402423_nЛедь відбарабанила у вікна тепла липнева злива, як мені закортіло на вулицю — закачав собі штанці до колін і гайда босоніж по калюжах. Мені чотири чи п’ять років і хіба всидиш таку літню пору в хаті. І сталося ж таке, що із далекого дитинства не забувається — з вимитого дощового потічка помітив якусь дивну череп’янку. Підняв її й заховав у кишеню: може, для чогось пригодиться…

Лишень нашвендявшись вулицею, я заінтересувався знахідкою, отож завернув до діда Лексадера. Дід оглянув її й неквапливо мовив:

Присягнув на вірність Наполеону

p_106149_1_slidertop2Зранку 21 червня 1813 року десятки знатних чернігівців і губернських чиновників поспішали до Спаського собору, щоб зайняти у ньому більш зручне місце. Адже мало відбутися не Богослужіння, а подія незвичайна і небувала — позбавлення архієпископа Варлаама Шишацького єпископського і священицького сану. За зраду батьківщині.

Рід Шишацьких походив із села Красилівки, що між Черніговом та Києвом, не одне його покоління, вже й після Варлаама, обирало собі сімейну стезю священика. У молоді роки отець Варлаам служив у Білорусії, де немало посприяв архієпископу Мінському Віктору Садковському в наверненні до православ’я уніатів, за що  отримав сан єпископа і очолив Житомирську єпархію. Тут теж відзначився, передовсім у відкритті семінарії, і його в сані архієпископа призначено керувати Могильовською єпархією.

Він, Вона і війна...

В її словах  всі почуття,
В його - лиш стукіт в скроню.
Її любов дає життя,
Його - туман безсоння.

Щебече сонце їй казки,
Зустрічний птах радіє,
Їй небо ллє до рук зірки.
Йому - лиш дощ за шию.

Вона літала уві снах,
Пір'їнкою неначе,
Для нього сон - це морок, страх,
Він сни свої не бачив.

«Дивлюсь, гадюччя повзає по хаті…»

16174513_739935346157335_4172597428952801917_nЩе тільки наверталося на зимовий світанок і в селі над хатами де-не-де піднімалися мітли димів, а дід Михаль вже простує на озерце в кінці городу. За ніч навіть стежку притрусило  поземком, але то не біда, адже її змалку знає. А на озерці добряче позначив ополонки — повтикав снопи запашної пшеничної соломи з половою. Виймеш ото околіт з продухвини й шурхнуть звідти на сніг в’юни. Тільки збирай їх, пискунів, у шаньку! І не треба ніяких ятерів-підситків…

Діду Михалю вже під дев’яносто. Все життя на цьому обійсті, лишень кілька років в армії служив у Австрії. Було то післявоєння, люди куснем хліба не наїдалися, але не голодували. А повернувся у країну-переможницю — зустрів безхліб’я, голоднеча, як у тридцяті, коли  розкуркулювали та колгоспи насаджували. Якраз тоді й побралися, і пішов я по в’юни молоду дружиноньку годувати. І досі не виходить з пам’яті та приключина.

Скарби, які ми виборюємо...

20170123_100540Ольга Рєпіна,
м. Дніпро

Рецензія на книгу Наталки Бабіної «РИБГОРОД»

Бабіна Наталка. Рибгород [Текст]: роман / Наталка Бабіна; пер. з білорус Божени Антоняк. – Львів: Урбіно, 2013. – 272 с.

«Тепер я знаю, як буває…»

(Наталка Бабіна)

 

Чи є завузькими рамки сучасної прози, особливо, якщо ми говоримо про «жіночий роман»? Зізнаюся, це непросте і навіть, я б сказала, провокаційне питання прийшло мені в голову після того, як я неодноразово занурилась у тему: обговорювала поняття «жіночої літератури» з однією відомою дитячою письменницею й здригнулась від образи, коли іншу знайому, – мою улюблену одеську письменницю, назвали авторкою з суто жіночою прозою.

Олексій Крачило: «Дещиця проміння – всередині нас»

* * *

В сусідній кімнаті гуде телевізор,
Новини невтішні — усі про війну.
Душа скам’яніла, душа — мов залізо,
Яке незабаром у горно жбурнуть.

Терор, махінації, знову збідніння —
Стривожено слухаєм дикторів ми.
І просимо Бога, що дасть нам спасіння,
Відвести від нас чорні руки пітьми.

Хоча б трохи світла, але, безперечно,
Дещиця проміння — всередині нас.
А промінь, за визначенням, безкінечний,
Аби в початковій він точці не згас.

 

* * *

Мов по накатаній дорозі
Курсує кожний Новий рік.
І я плетусь в цьому обозі,
Свій ототожнюючи вік.

Поезія Дарочки Москаленко

***

Твої очі, що кольору чайки,
Грають щоночі зі світом у шахи,
Забуваючи про втому,
Та обирають новий светр у шафі щоранку,
А вийшовши із дому, так і не вимикають
У собі сумну колискову.
А довкола…        
Так мало твоїх стихій, квітів
І того, хто не знає кришталевих рук та дій.
Твоя вулиця сьогодні стала прозоро-зимова.
Нема обіймів, лиш завтрашній сніг поцілує
Ті руки, що дрімають у кишенях,
Бо ти – той, що мені пахнеш музикою та вишневим варенням.
У кінчиках пальців живе твій красивий поранений Бог…
А зап’ястя, що ледь не поїли мурахи,
Ще дихає пилом з оркестрової ями
До самих прісних тривог.
Але у кулуарах цієї осені літають люди,
І тобі здається, що довкола лише
Трикотажні та зламані посмішки,
Холодні розмови, знеструмлене місто…
І ти – такий теплий та для всіх паперовий.

Об'єднати вміст