Жінка-УКРАЇНКА

Ігор Фарина: Візії: вибрані рецензії. Тернопіль: Золота Пектораль. 2019. – 72 с.

З Ігорем Фариною я знайомий вже давно, але правда – лише заочно. Більше спілкуємося за допомогою електронної пошти та мобільного телефону. Нещодавно, а якщо бути точним, то на початку жовтня познайомився ще й з його творчістю, прочитавши книгу «Любов у негоду», що одержала Всеукраїнську премію імені Василя Юхимовича. І тепер – «Візії». Взявши до рук нову книгу галичанина, і, перегорнувши кілька сторінок, одразу можна сказати, що автор зробив справді гарну роботу. Адже мова йде про книгу вибраних рецензій, що побачила світ нещодавно у тернопільському видавництві Володимира Погорецького «Золота пектораль». Дванадцять прочитаних ним книжок і альманахів лягли в основу невеликого дослідження, що дають розлогу уяву про пошуки сучасних українських літераторів, які працюють у різних жанрах. І це тоді, коли наша література так потребує кваліфікованої критики й змістовного аналізу.Адже критик є достатньо реальним посередником між письменником і читачем. Його судження й аналіз досить важливі для них, бо, як вважав Михайло Коцюбинський, не відаєш, «що даєш зерно чи полову». Та й не «часто одні письменники пишуть про інших». «Деколи, – як вважає саме пан Ігор, – письменники через елементарні заздрощі не читають колег. «Допомагає» і книгорозповсюдження: нині неможливо отримати бажаний друк для створення цілісної картини певного літературного явища». Отож я впевнено скажу, що книга актуальна і надзвичайно потрібна, аби зорієнтувати насамперед читача і показати автору ті чи інші достоїнства чи прорахунки твору.Відчуваю, що це не проста робота. Критик має бути надзвичайно самодисциплінованим і відповідальним та мати неабияке підгрунття, щоб не тільки читати тексти, але й професійно вникати в контексти. Мати власні секрети, зрештою, й по-доброму ділитися ними.

(Анна Багряна "П’єси", переклад з української Димитра Христова, Мултипринт, Софія, 2019).

Найновіша книжка української письменниці Анни Багряної "П’єси", видана болгарською мовою в перекладі поета Димитра Христова, містить три короткі п’єси: "Боги вмирають від нудьги", "Рододендрон" та "Шовкова зоря".

Цікавою і викличною є назва першої п’єси – «Боги вмирають від нудьги». Авторка визначає її як «комедію на одну дію». Я б додав, що це «камерна» комедія на одну дію з чотирма героями – Соломією, Тарасом, Філософом і Пані.

Оксана Бондаренко

Володимир Даниленко. Клуб «Старий Пегас».  – Л.: Піраміда, 2019. – 252 с.

У романі Володимира Даниленка «Клуб «Старий Пегас»  є три наскрізні сюжетні лінії, одна з яких розповідає про імітацію творчого життя в літературному клубі «Старий Пегас», друга – про будні Міжнародного  університету культури і  третя – любовна лінія, про яку я, власне, і хочу викласти свої міркування.  

Головний герой роману – директор літературного клубу «Старий Пегас» Юлій Солодчук – підпрацьовує викладачем в Міжнародному університеті культури і там знайомиться з викладачкою Ганною Жебрій. Це ексцентрична особа, яка цікавиться східними практиками, вона вегетаріанка і любить багато подорожувати.  На початку знайомства молода жінка захоплюється екзотичним, як для свого провінційного і викладацького середовища, Юлієм Солодчуком, і як тільки в них розпочинається бурхливий роман, вона до нього холоне й захоплюється фотографом Жорою Колісником, якого не змогла втримати, бо він шукав заможну й активну жінку, що  зможе вирішити його проблеми. Ганна Жебрій живе у Ворзелі, і не любить щодня вставати о шостій ранку і їхати в переповненій електричці до Києва, бо не звикла напружуватись. Тож при першій нагоді, конфлікті в університеті, кидає роботу й живе з того, що через соціальні мережі шукає чоловіків для подорожей. Під час однієї з таких поїздок в Індію вона тікає від чоловіка, який фінансував її мандрівку, й прибивається до індійського ашраму.

Наближаються новорічні свята. Подарунком для наших воїнів став збірник творів українських сучасних авторів «Мальви для героя», створений за ініціативи письменниці Еліни Заржицької за сприяння Дніпропетровської обласної бібліотеки для молоді ім. М. Свєтлова та КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти» ДОР».

12 грудня у військовому госпіталі м. Дніпра відбулась зустріч колективу авторів: Еліни Заржицької, Ольги Рєпіної, Олени Швець-Васіної, Лариси Омельченко, Володимира Кільченського і Дмитра Бондаренка, які презентували збірник перед пораненими, що знаходяться на лікуванні.

* * *

Ми з мовою – у змові. Мовчимо.
Слова такі маленькі на папері.
А на вустах? Розкриє вітер двері
й почується з покинутої хати:
щось промовляє, мов співає, мати…
Збирає ніч розгублені слова.
Від них такі солодкі сни ранкові…
Прокинемося… Де росте трава,
давно не ходять, тільки кольорові
метелики в повітрі шлях знаходять
й птахи – над ними, а над ними – Бог…
Ми – мовчимо. Ми з мовою – у змові:
Правічну тишу слухаємо вдвох.

ДІЙСНІСТЬ