Творчість

Поезія Наталі Жиліної-Жури

* * *

Опадають слова, щоб принишкло зітліти. Овва!
Мімікрують, ганьблять, хижаками впиваються в душу.
Я залежність від них убиваю ножами стома,
Ублаговую, зцілюю й знов прихилятися мушу.
Намалюю собі найвеличнішу з всіх перемог —
Над чужими словами й своїм перед ними безсиллям
І життя про любов, прийняття без торгів і тривог,
Бо інакше несила шляхи торувати, несила!
 

* * *

Хмаренятко — казка Наталі Жиліної-Жури

Сьогодні зранку в білої кучерявої Хмарки народилося Хмаренятко. Тато Вітер одразу полетів сповіщати весь світ.

Тільки-но Сонечко піднялося вище дерев, матуся запросила свого первістка на прогулянку.

Хмарка ніжно й міцно тримала долоньку малюка в своїй м’якій долоні.

Хмареня уважно роздивлялося світ, намагалося вирвати руку, пручалося і час від часу вигукувало: «Пусти! Хочу самостійно!».

Аж ось на широкому подвір’ї з’явилися симпатичні створіння.

–  Мамо, хто це такі?

–  То пані Киця і її Кошенятко.

Історії українського арт-фото в Парижі: від людської недосконалості до кохання та непереможної жіночості

Наприкінці осені в Парижі відбулося ціле свято мистецького фото: мистецький фоторинок Paris Photo та виставка «Great Shots 1865-2021», організована українською художницею Зоєю Скоропаденко.

Фотографія як суто технічний процес з’явилася у Парижі майже 200 років тому, і за цей час пройшла шлях від наукового відкриття до мистецького шедевра.

А у 1997 році у тому ж таки Парижі відкрився один з найбільших у світі мистецьких фоторинків Paris Photo – і відтоді шанувальники артфото збираються у столиці Франції кожної осені.

Цього року у ринку Paris Photo взяли участь 149 галерей, тут відбувалися 177 виставок. Однак фотографів з України на цьому заході можна було порахувати на пальцях.

Стали відомі фіналісти Всеукраїнської літературної премії «Перша ластівка»

За результатами роботи журі Всеукраїнської літературної премії для авторів-дебютантів «Перша ластівка», засновниками якої є «Кабінет молодого автора Національної спілки письменників» спільно з українським виробником рослинної доглядової косметики «Vesna», виокремився короткий список кандидатів на премію (фіналісти).

Усього на розгляд журі надійшло майже сорок книжок, і значна частина дебютантів заявили про себе впевнено і яскраво. На розгляд журі потрапили пригодницькі романи, новели, збірки оповідань, п’єси (більшість із яких уже навіть реалізовані на сцені), поезії, вірші і проза для дітей, публіцистика, містичні повісті та ін. Переважна більшість книжок прекрасно зверстані, гарно проілюстровані, якісно видані (деякі з них — відразу у відомих видавництвах), а також продаються у книгарнях.

Поезія Тетяни Волошиної

В притворі снів

В притворі снів тупцює листопад.
Розхитує зітханням срібну Чашу*.
На варті світу прадуби стоять.
Про їхній вік й могили не розкажуть.

Лабетами тримають небосхил,
Скриплять великовізно* і старечо.
З усьої віри і з останніх сил
Чекають на Господнього Предтечу.

Ніщо їм катавасія епох.
Сильніші од стихій і зла дуби ці...
В притворі душ стоїть-тупцює Бог.
Безсмертя Чаша у Його десниці.

---
Чаша* — назва сузір'я
Великовізно* (Великий Віз - стара назва сузір'я Великої Ведмедиці)
 

Переродження

Тетяна Череп-Пероганич: «Хотілося б, аби до письменників повернулися обличчям наші вітчизняні ЗМІ»

Гостя СловОпису – відома журналістка, поетеса Тетяна Череп-Пероганич.

Тетяно, завжди із задоволенням читаю Ваші проникливі й глибокі вірші в соцмережах. Що надихає на поезію в наш такий прозаїчний час?

Почала писати дуже рано. З дитячих літ. Перші тексти з’являлися в районній і обласних газетах. У 1996 році вийшла моя перша маленька поетична збірка «Ідуть дощі», яку редагував і до якої написав передмову, чим дуже мені допоміг, нині покійний професор, поет, критик Олександр Астаф’єв. Тоді я, мабуть, чи не вперше, відчула як важливо, коли поруч з тобою ті люди, які можуть чомусь навчити, порадити,  підтримати, вселити віру у власні сили. Саме за це я вдячна  і Анатолію Погрібному  і Дмитру Головку. Кожен з цих письменників у свій час – були моїми вчителями, моїми натхненниками. Бо натхнення я теж отримую і від спілкування з хорошими, освіченими, цікавими  людьми.

Буковинська письменниця Іванна Стеф’юк видає книжку культурологічних есеїв

Зникаючі та рідкісні обряди, генеалогічні таємниці відомих людей і мотивуючі життєві приклади кращих з кращих. Все це - під однією палітуркою. Уже в кінці цього року ви зможете прочитати "Портрет українця" - книгу української письменниці, дослідниці етнографії та краєзнавства, кандидатки філології Іванни Стеф’юк.

Тираж - обмежений, але в режимі "Передзамовлення" ви можете замовити цю книгу в авторки. Книга «Портрет українця» готується до друку у видавництві «Український письменник» під мудрим керівництвом Василя Клічака – українського письменника, науковця, заслуженого журналіста України, директора видавничого центру «Просвіта». Передмова до книги - Євгена Барана – українського літературознавця, літературного критика, заслуженого діяча мистецтв України.

«Історія книжки взагалі цікава. Як ви пригадуєте, два роки тому розпочався карантин і нам рекомендували залишатися вдома. Я виконала рекомендацію буквально – два місяці взагалі нікуди не виходила, оскільки не хотіла бачити і чути, як підвищується шкала агресії людей одне до одного в транспорті, на вулиці, ще десь. І я сублімувала це все у наукову творчість. З березня по квітень вийшло 25 статей (це дуже багато, як для мене, а квітень-травень виявилися ще пліднішими.

Поезія Любові Романюк

* * *

Накипіло. Наболіло. Вирвалось.
Закидати камінням можете.
Скільки часу жило - не забулося.
Я не хочу, щоб злість множилась.

Хто розумний, той просто змовчить.
Той, хто ближче, той зітхне з полегшенням.
Ну а решта у цвіль закутає
І шукатиме шлях прощення.

Я жива. І колись я сміялася.
І так само з-під лоба дивилася.
Зайве слово сказати боялася
І воно у мені колотилося.
 
А сьогодні я плачу над правдою,
Що не тими словами сказані.
Я на мить стала просто бабою
Та життя геть не медом помазане.

Поезія Любові Базів

* * *

У крижаних кайданках сонне місто,
Туман залив дороги і мости.
Гортаю Фрейда і шукаю змісти,
А він не знає, що відповісти.

Говорить: в каві розчинюсь ранковій,
Дихни крізь лютий пряним чебрецем,
Дощинкою стечи комусь за комір
І відчепись. Чекала я на це?

(Київ, 2016)
 

* * *

На землю падає небо
І рве на собі намисто -
Бо, хоч ліхтарями треба
Зігріти зашерхле місто.

На плечі густим туманом
Лягають кудлаті хмари.
І сніг непомітно тане -
Сіль з перцем на тротуарах.

Природи ніжний пагінець

У рамках всесвітнього руху за зелене майбутнє три роки поспіль для дітей та юнацтва проходить Всеукраїнський  конкурс літературних робіт на тему любові до природи та захисту довкілля  "Природи ніжний пагінець" імені Михайла Чабанівського.  Ініціатором та організатором  конкурсу є Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, який запросив до співпраці Національну спілку письменників України й Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Животрепетна тема конкурсу знайшла відгук у серцях сотень дітей від 7 до 17 років. До оргкомітету  за три роки надійшло понад 1800 поетичних та прозових творів. Географія конкурсу вражає. Маленькі жителі мегаполісів та юні мешканці віддалених хутірців надсилали свої літературні твори в електронному вигляді й рукописні роботи звичайною поштою. Вони знімали відеоролики,  робили фоторепортажі, ілюстрували написане малюнками олівцями.

Чоловічий токсикоз у новому романі Володимира Даниленка «Маски Діани Стогодюк»

Сніжана Чернюк

Володимир Даниленко. Маски Діани Стогодюк. К.: ВЦ «Академія», 2021. 256 с.

Фатальна жінка – що може бути банальніше й прісніше в часи буяння гендерно-феміністичних студій? За тисячі років існування цей художній динозавр мав давно вимерти, витіснитися модернішими, складнішими й повнокровнішими жіночими образами. Ну яка таємнича la femme fatale в епоху інформаційного надміру, коли можна довідатися все й про всіх, лише відкривши інтернет? Які можуть бути душевні драми, коли Фрейд і Ко давно описали, проаналізували, прояснили, навіяли найменші порухи душі, мислимі й немислимі комплекси?

Але… Медіа знову й знову говорять про «токсичних» людей чи «токсичні стосунки» – і збирають маси читачів, бо кожен із нас знає таких людей. Нонфікшн щосили експлуатує золоту жилу, роздаючи інструкції з виявлення та знешкодження психопатів, та чого там – із вирощування та використання психопатів також!

Об'єднати вміст