Жінка-УКРАЇНКА

Але він – Є.
Він – стоїть.
У цьому соняхи схожі на солдатів
Вони подібні до нас
Вони майже як ми
І це за два роки
А що буде з соняхами на третій на четвертий рік?

Борис Гуменюк

Борис Гуменюк шалено любить соняхи. Вони – в його картинах у різноманітних кольорових інтерпретаціях: від помаранчевих, натхненних Ван Гогом, до вугільно-чорних, що завжди нагадуватимуть українцям про гаряче донбаське літо 2014-го. Соняхи – так само один із важливих образів Борисових віршів з війни, де традиційна квітка українського пейзажу перетворилася на вояка, замученого, покритого кіптявою, та все одно вперто стійкого. «А що буде з соняхами на третій на четвертий рік?» А що буде з соняхами на одинадцятий рік? А що з Борисом на третій рік невідомості?

Поет Борис Гуменюк востаннє виходив на зв'язок 27 грудня 2022 року з-під Кліщіївки на Донеччині, де тривали люті бої з російсько-кадирівськими військами. Відтоді родина і друзі не мали жодних відомостей про нього, але продовжують вірити, що він – Є, що Борис повернеться та ще багато всього скаже й напише. Своєрідним підтвердженням спільних сподівань став «Вечір надії», організований Національним музеєм літератури України та доньками письменника Оксаною та Христиною. Літературно-музичний захід відбувся в Києві 30 січня 2025 року якраз у день 60-річчя митця.

Відзначати ювілей без ювіляра – неабиякий виклик, бо найліпше свої вірші читає сам автор, бо серйозність літературно-критичних сентенцій він би урівноважував жартами, а на щось реагував би несподівано сором’язливо для його суворої постаті й великої натури. А з іншого боку, Борис все одно був незримо поруч – на фотографіях, що миготіли упродовж усіх трьох годин, в експонованих картинах, у відчуттях й історіях побратимів, зрештою, в самих текстах, що лунали на вечорі. Коли Борис Гуменюк повернеться з можливого (ймовірного) полону, ми всі готові повторити цей вечір, який тоді називатиметься вже не «Надії», а – «Перемоги»!

Донька письменника Оксана озвучила те, що відчувають упродовж кількох років усі, хто любить і знає Бориса – велику нестачу спілкування з ним, брак його уваги і порад, якусь порожнечу від відсутності його гучного голосу в житті та й у культурному просторі. Оксана розповіла про той бік особистості Бориса Гуменюка, про який знають лише члени родини: яким він є батьком, як виховував своїх дівчат, як навчав їх вірити у людей і добро.

Голова ОУН Богдан Червак порівняв Бориса Гуменюка з тими українськими поетами, яких неможливо було уберегти від активної участі у війні, переконати в тому, що слово теж є важливою зброєю, з Олегом Ольжичем і Оленою Телігою. Для Бориса Гуменюка стати добровольцем у 2014, а потім у 2022 році було природним рішенням українського чоловіка, для якого чин є важливішим за поезію, а захист Батьківщини – нормальним і закономірним рішенням.

На ювілейний вечір до «Кармелюка» (позивний митця в ЗСУ) прийшли друзі, побратими з Роти УВО і БПКР 23 батальйону – «Тор», «Пішохід», «Хабіб», мама загиблого побратима «Пархома», колеги з ОУН, режисер театру української традиції «Дзеркало» В. Петранюк, журналісти і прості шанувальники потужного поетичного слова Бориса. Мабуть, найбільша відповідальність лягла на актора і барда Дмитра Лінартовича, який відкривав літературно-музичну частину віншування. Виконувати легендарний «Заповіт» Бориса Гуменюка – це непросто, особливо коли в мережі існує безліч відео з авторським читанням. Та якраз декламація Дмитра Лінартовича й визначила загальне емоційне тло ювілею – непафосного, щирого, світлого, в якому йшлося буденно про героїчне, весело про сумне, просто про величне.

Друг і побратим, письменник Сергій Пантюк нагадав про своєрідну вимогу Бориса – творити позитивні мислеформи, які неодмінно втіляться, і закликав вірити у те, що «Кармелюк» живий і обов’язково повернеться. Іван Андрусяк навіть вигадав слово на означення туги за другом, зазначивши, що в його житті тепер геть «безборисно». Він також проанонсував видання найновішої книжки віршів Бориса Гуменюка, яка невдовзі має вийти друком у видавництві «НК Богдан». Василь Живосил Лютий, який до поранення служив разом із Борисом, розповів, чому ця війна покликала до зброї митців: письменників, музикантів, акторів, танцівників, співаків. Лідер легендарного гурту «Рутенія» Анатолій Сухий та бард Віктор Нестерук виконали улюблені пісні Гуменюка – «Скоростріл, куфайка», «Хлопчики, хлопчики».

Літературознавці, критики й журналісти Павло Вольвач, Ніна Головченко, Олександр Хоменко звернули увагу на внесок письменника у сучасну мілітарну літературу. Заслужений артист України, актор театру і кіно Олександр Ігнатуша прочитав текст «Як народжується солдат», а бард Ігор Двигало став, мабуть, одним із небагатьох музикантів, які наважилися покласти вірші Бориса на музику, тож «Ромашкове поле» стало своєрідним подарунком ювіляру.

Модерувала вечір поетка і громадська діячка Тетяна Шептицька.

Щемним фіналом ювілею Бориса Гуменюка став відеозапис його виступу, де прозвучав той самий «Заповіт», яким вечір і розпочинався:

А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тілі
Останній вірш української літератури.
Ще живі.

Тетяна Шептицька