Жінка-УКРАЇНКА

Федорець Тимофій Сергійович народився 21 вересня 1988 року у м. Дніпропетровську.

Закінчив історичний факультет Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара.

Працював вчителем історії в школі  та журналістом у місцевих інтернет-виданнях.

Захоплення: література, подорожі, іноземні мови, музика, футбол.

Відзнаки:

• Лауреат міжобласного літературного конкурсу літературної студії "Лілея" (2006).
• Дипломант обласного конкурсу "Молода муза" (2011),
• Призер міського конкурсу "Літературна надія Дніпра" (2011)
• Призер міського конкурсу «Чарівний мій Дніпропетровськ» (2012).

Керівник молодіжної літературно-мистецької студії "Простір". Організатор різноманітних літературно-музичних заходів (вечори поезії, "квартирники", "природники", вечори бардівської пісні та ін.).

Вірші друкувалися у журналах "Дніпро" (Київ), "Арт-Шум" (Дніпропетровськ), "Стых" (Дніпропетровськ). Співавтор колективних збірників "Лілея" (2008), "Барви слова" (2011, Дніпропетровськ), "Світанкова палітра" (2012, Дніпропетровськ). Співавтор антології "Римовані міста" (2012) Автор поетичних збірників "Йдучи по місту" (Дніпропетровськ, 2008), "Він. Вона. Вони" (Дніпропетровськ, 2011).  

***

Крадіжка стала традиційним промислом,
Із самих верхів подається приклад.
Чому вам не гидко? І як вам не совісно? 
-    Звикли.

Як тут не звикнути – такий прибуток.
І що не день, то нові зразки.
А совість? Як її можна не чути?
Совість? – Казки.

Звичайна історія

Було їх два брата: Василь та Микола.
Василь трохи старший був, роки на два,
Закінчували одну школу,
Потім обоє працювали водіями
На вантажівках.
У Василя була сварлива жінка,
Та й у Миколи охоча до крику,
Брати звикли
 і не звертали уваги.
Спрага їх мучила,
спрага до горілчаних виробів…
І що робить?!
 село поволі спостерігало
Як ці двоє братів, майже однолітки,
«Мало по малу» 
Перетворювалися на алкоголіків.
Бабусі сусідки молилися Богу,
Згадуючи постійно бідних братів,
А їхні онуки бігали голі,
Повторюючи чіткий порядок слів
Сільської звичайної лайки.

***

Ти знаєш як важко думати,
Що ти розумієш щось.
За кожну маленьку літеру
Тримати велику відповідь,
І мати відповідальність,
За міліметрову похибку,
За помилку орфографічну,
За неетичний вислів,
За загубленість змісту,
За міст між початком й завершенням,
Щоб не суперечити першому,
З чого ти починав,
Чи навіть про що обмовився,
Немовби і не торкаючись,
А більшість каже нехай,
Мовчки з усім погоджуючись,
Отже….           
                      Вчись! 

***

На якійсь дивовижній гойдалці,
Він завжди по життю знаходився,
Вибираючи поміж совістю
І тим що залишилося.

Не завжди він мав силу втриматись,
Від спокуси, що надавалася,
Але коли все ж вдавалося
Він почувався щасливим.

***

Одинадцять років разом!
Не ювілей, а все ж таки!
Когось із молоді вразить,
Та навіть з її ровесників.
Одинадцять років разом!

Одинадцять років разом!
Спільне життя та спільні ночі,
Жодної сварки, неприємної фрази!
Ніби той рай до якого так хочуть!
Одинадцять років разом!

Одинадцять років разом!
Багато подорожей, приємні спогади,
І він перед нею не блазень,
І вона відкрита повністю.
Одинадцять років разом!

Одинадцять років разом!
Ні, не кохання, все ж таки!
Чому ж тоді так прекрасно?
Просто він іграшковий ведмедик...
Одинадцять років разом!

* * *

В полоні шаленої пристрасті
Втрачалися особистості,
Питання прості і безглузді,
І ось вже колишні друзі
В миттєвому поцілунку
Змінили свої стосунки.
Минулі дарунки й побачення
Набрали іншого значення.
Бачиш, як трапиться іноді.
Міцні здавалося б стіни
Він зруйнував за мить.
« Тепер вже навічно разом ми! »
Та давить думка нав’язлива,
Потроху складається пазлом,
 Життя, це постійне повторення,
Якщо таке перетворення
Щомиті відбутися може,
Боже!
Яке ж крихке воно те,
Чим люди отут пишаються,
Що ж залишається?...
Тільки ловити момент.

Кривий Ріг

Він намагавсь сховатися від шахт,
Важке повітря заважало йому дихати,
Охоплював потроху справжній жах:
Як можна до такого звикнути?

Але ж живуть ці тисячі і тисячі!
Кохають і народжують, й вмирають,
Цього всього не помічаючи.
І таким буває рай.

Місто

Місто сповнене надто розумними,
Надто відвертими, надто простими людьми,
Широкими дорогами шумними,
Не надто цілими разом з тим,
Місто – провінція, місто – гігант,
Місто – схованка колишньої імперії,
Як тепер тебе називати,
Коли нарешті відчинилися двері?
Місто з хворими, із божевільними,
Місто з мостами, із монументами,
Місто із сектами релігійними,
Місто із «Волгами», місто із «Бентлі», 
Місто із брудом, місто із парками,
Місто з метро, і з довгою набережною,
Місто із димом із труб та цигарок,
Місто щасливих та місто ображених,
Місто невпевнених, місто нахабних,
Десь причаїлося по середині
Місто - чиїсь спогади давні,
Місто - роки що комусь відведено.