Іван Борис — фотограф | Жінка-УКРАЇНКА

Іван Борис (народився 24 травня 1960 року в селі Дружба (Трибухівці), Бучацького району, Тернопільської області) — фотограф.

Кожна фотографія - це маленька історія почуттів: почуттів між персонажами, між нами та світом, між нами та глядачем. У цій історії завжди є безліч емоцій. Глядач зв'язує себе з персонажем на фото, через настрій фотографії він поринає у спогади і власні почуття.

"Кожна розмова для мене - це, передусім, зустріч з собою", - написав в одному з своїх листів Я.Л. Вишневський. Для мене зустріччю з собою є зйомка портрету жінки. Фотографуючи жінку, я знімаю себе, свої почуття, хвилювання й теплоту, які я відчуваю до неї.

У 12 років батько почав вчити мене фотографувати. У нього була чудова плівкова камера Київ 4А з набором об'єктивів, їх призначення я збагнув лише згодом. На перших порах я знімав своїх друзів на відпочинку, у школі, на ставку. Батько допомагав аналізувати мої фото, толерантно критикував, вчив проявляти плівку, друкувати фотографії та добирати потрібний фотопапір.

До закінчення мого навчання у школі залишались лічені дні, коли я потрапив на змагання з туризму серед команд середніх шкіл району. Я знімав через телеоб’єктив команду нашої школи на відпочинку. Скрізь видошукач я вперше розгледів дівчину, яка всі ці роки жила поруч на сусідній вулиці. У кожному кадрі вона була зовсім різною у своєму настрої, погляді, нахилі голови, поруху руки, якою вона стримувала свій щирий сміх чи поправляла пасмо волосся. Це заворожило мене - я нічого подібного до цього не бачив. 36 кадрів плівки закінчились доволі неочікувано. Невже все те, що я побачив крізь видошукач і спробував зафіксувати на плівці, буде присутнє на відбитках, які я з нетерпінням друкував наступного дня? Їй сподобались великі надруковані світлини. Вони були заповнені, ще незбагненою тоді для мене її жіночістю, і моїм захопленням її вродою.

Мене приваблює і хвилює зйомка людей, насамперед, це портрети жінок.

Зйомка портрету - дуже особистий процес, це багато спілкування, у якому відкриваються різні сторони як фотографа, так і моделі. При цьому мають бути присутні розуміння і довіра, контакт і щирість, що дає можливість їй розслабитись, бути собою справжньою і забути про фотокамеру. Тоді у кадрі буде присутній настрій, почуття, стан, чи очі, які про щось розповідають. Я знімаю тих людей, які мені цікаві, які можуть відкритись при спілкуванні. Тоді присутнє спільне задоволення від процесу, тоді є справжній результат фотографії – почуття, що присутнє у людини всередині, у її душі.

Напружених людей знімати важко. Напруження - це вимушені та неправдиві пози і посмішки в очікуванні, коли вже нарешті "вилетить та пташка". Тому я не засмучуюсь, коли жінки відмовляють у зйомці – значить мені не довіряють, зі мною їм некомфортно.

Минулого літа я відкрив для себе мілонгу – світ танго вечірок. Під чудову музику танго, мілонги чи чакарери, можна побачити і співпережити всі відтінки чуттєвих вз'ємин між чоловіком і жінкою, які так яскраво себе проявляють на танцювальному майданчику. Я пробую це відобразити у моїх світлинах.

Продовжую вчитись спостерігати і фотографувати швидкоплинні моменти життя та людських емоцій і, на моє переконання, робота фотографа одна з найкращих у світі.

Я в мережі: