Жінка-УКРАЇНКА

Виступ директора Старобасанської ЗОШ І–ІІІ ст. на нараді директорів з проблеми: «Формування національної свідомості школярів та оновлення форм і методів національного виховання»

Шановні гості, колеги, дорогі діти, я хочу коротко познайомити вас з роботою педколективу з формування національної свідомості школярів.

Наша школа 10 років працювала над проблемою «Розбудова національної школи засобами відродження народних традицій, культури, мови на уроках та позаурочний час».

Червоною ниткою  у плані роботи школи, методичних об’єднань, динамічних груп, творчого  об’єднання учителів І категорії проходить народознавча тематика. Ця проблема не раз розглядалась на засіданнях педагогічних рад та психолого-педагогічного семінару. Майже щороку підсумкову педраду з методичної роботи проводимо у вигляді панорами методичних ідей на народознавчу тематику.

Над цією проблемою 10 років працювало творче об’єднання учителів І категорії, керівником являється досвідчений педагог Сіра В.Я. Всі ці 10 років засідання вона будувала так, щоб не тільки можна було познайомити із досвідом роботи в межах школи, а й познайомити із цікавими людьми:  відбулись зустрічі з Василем Тимофійовичем Скуратівським – відомим народознавцем. Він двічі побував у нашій школі. Взяв у нас обряд „Попрядки”, які ми демонстрували на святковій зустрічі „Грудневі погостини”. Потім зустріч була з ним вдруге, святкове дійство носило назву „Обереги рідного краю”. Виявила бажання співпрацювати з нами донька Василя Тимофійовича і у минулому році в переддень річниці його смерті наша шкільна родина зустрічалась з Яриною Скуратівською. Свято носило назву „Не висиха душі криниця”. А допомагала організовувати ці зустрічі колишня випускниця нашої школи, шкільна подруга Віри Яківни, учитель-методист Марія Опанасівна Сорокіна.Саме через неї у нас зав’язалась співпраця з 256 Київською школою, де вона працює. Наші учителі відвідали уроки у вчителів цієї школи,обмінялись досвідом.  

ґПротягом цих років класними керівниками велась велика виховна робота. Проведено надто багато виховних годин на народознавчу тематику. Найяскравіші з них:” Літа ідуть,усе минає,а пам’яті кінця немає,” „З бабусиної скриньки,” „Моя криниця,” „Рушник вишиваний на щастя дала”... А скільки вечорів проведено:”Українські вечорниці”, „Весільний обряд у Старій Басані”, „Колядки, щедрівки, засівки”, „Гадання на Андрія”, „Роде наш красний, роде наш прекрасний”. Сім’я Єрепів – наша сім’я – брала участь у обласному родинному святі.

Підвердженням моїх слів є фотозвіти про свята, альбоми, друкування в газеті „Наше життя”. В журналі „Берегиня”  Сіра В.Я. друкувала спомин про Василя Скуратівського. Це і створена відеотека  наших шкільних свят (10 свят). До речі всі фільми знімались і демонструвались телекомпанією „Обрій”. Це і книги, які нам дарував Василь Тимофійович. Його донька подарувала книгу „Спомин”. Ці книги на виставці.

Грандіозне родинне свято було проведено в день сторічного ювілею школи. Свято носило назву „О, школо рідна, я на твій поріг прийшов через роки з тривогою й любов’ю”. Скільки було зроблено роботи по підготовцці до цього свята можна розповідати не одну годину. Є у нас фотозвіт про це свято і відеофільм.

З минулого року запровадили ще одне свято шкільної родини  „Зустріч випускників” . В школі працювали пошукові групи „Джерело”, „Пам’ять”, „Відродження”. Матеріали, зібрані пошуковими групами, використовують класні керівники, проводячи відкриті виховні години на народознавчу тематику, а також щороку проходять відкриті уроки з використанням елементів народодознавства. Всі матеріали зібрані у папках кожного учителя та класного керівника.

Народознавча проблема глибока і багатогранна і, ніби, не модна у сучасний час. Але, на мою думку, душу людини, її почуття гордості за батька, матір, родину, Батьківщину не вмістити ні в який комп’ютер. Навчаючи народознавства, вчителі нашої школи намагались будувати храми душ і в цьому вбачаємо головну мету нашої роботи.

На наступні 10 років школа обирає проблему, яка стосується всього людства – це екологічна  проблема, але вона тісно пов’язана з народознавчою проблемою. На такому міцному підгрунті будемо працювати над новою проблемою.

Як логічним завершенням і початком нового пропонуємо вам методичний фестиваль під назвою „Пісня – безсмертна, як древо життя”.

Бо що таке пісня? Це те, без чого людина не може жити. Народ  віками творив чудові мелодії, і передавались вони із покоління в покоління. І щасливий був той автор, чия пісня ставала народною.

Пісня завжди була потребою душі людини. А душею пісні завжди була і є мелодія. Тож якої пісні  потребує народ? Яка сучасна пісня? Не завжди пісня з розумним змістом та гарною мелодією, особливо ті, якими захоплюється сучасна молодь. А чи часто по телебаченню можна почути хоровий спів, або справжній спів бандуриста? То ж чи заспіває дівчина пісню у лузі під вербами, якщо вона не чує і не знає?

А тому на сьогоднішню зустріч запрошений Володимир Єсипок,який вдруге в нашій школі. Разом з ним приїхала його учениця. Організувала нам цю зустріч М.О.Сорокіна, про яку я вам згадувала.На сьогоднішньому святі співатиме ансамбль учителів нашої школи, який існує більше 20 років.В свій час наш ансамбль неодноразово виступав  на районній та обласній сценах.

Тож спробуємо разом переконатися і переконати наше підростаюче покоління, що пісня безсмертна, як древо життя.

МЕТОДИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ
«ПІСНЯ БЕЗСМЕРТНА, ЯК ДРЕВО ЖИТТЯ»

        Пісня українська! Як широко розливаєшся ти по зеленому полю, линеш по верхів”ях, сизим орлом ширяєш в небесах, падаєш чайкою на річки і моря. Любить співати наш народ. Співає тоді, коли є радість на душі, співає й тоді, коли сум і туга оповивають серце.

     Українська народна пісенність – дорогоцінне надбання народного генія трудового народу, нев”янучою окрасою його духовної культури. Незліченими перлинами, що виграють і відсвічують всіма відтінками людських почуттів та переживань, збагачує наша пісня та дума словянську і світову скарбниці народної поезії.

       Здається, всю щедрість обдарування, всю красу і благородство душі  , всю ніжність і ласку, ввесь високий і гордий політ думки та натхнення вклали протягом столітть у свої пісні, легенди безіменних народних співаків і поетів. Тому, сповнені вічно юної зваби, безсмертно ширять пісні над українськими просторами, легко злітаючи на крилах мелодії далеко за межі рідного краю.

       Народні пісні володіють чудовою здатністю полонити людські серця, підносити пастрій, окрилювати бажання, надихати у праці, овівати радістю відпочинок, розраджувати в горі, тамувати душевні болі, множити сили у боротьбі. Без народної пісні взагалі немислиме повнокровне духовне життя трудової людини. До пісні звертаються колективно й на одинці, в буддень і в свято, старі й молоді, звертаються при найрізноманітніших життєвих нагодах і душевних зворушеннях. В ній повсякчас можна почути рідний серцю голос батьківщини, уловити відлуння своїх інтимних почуттів та затаєних дум, золотий промінь надії, слово мудрої поради і тихої ласки.    

      Супроводжуючи народне життя в щоденному побуті й на шляхах історії, пісня обіймала весь багатогранний світ людини. Де тільки вона не побувала, в які схованки людської душі не проникла! Все бачила, все чула, вес переживала. Бентежилась і розважалась, раділа й горювала, захоплювалась і зозчаровувалась, кохала й розлучалась, сміялась і плакала.... Все в житті, що хвилює людське серце, є її природньою сферою – хай це буде прекрасне чи звичайне, величне чи мізерне, трагічне чи комічне.

        Українська народна пісенність – ніби вічно мінливе поетичне море глибиною в шеренгу століть, а шириною як уся українська земля. Невпинно хвилюється це море, переливається, поповнюється, тонко відчуваючи найменші зміни історичної та соціальної нагоди в народному житті. Котиться  і котиться воно на своїй мелодійній хвилі по українських просторах і вихлюпується самоцвітами – бризками ген-ген за національні береги.

         Гірський потік підхоплює уламочок скелі і котить у товаристві інших таких же вугластих, гострих, безформних. Чимало мине часу, доки десь у долині вода винесе на берег гладенький, круглий ніби відполірований камінь.

        Щось подібне відбувається і з піснями. Хто знає, коли, ким і в якому вигляді в народну ріку було кинуто ту чи іншу пісню, скільки віків шліфувалась вона в поетичній робітні народу, щоб пойняти людські серця ювелірною витонченістю форми і невмирущою значимістю змісту.Напевно відомо лишень, що ювелірами і скарбівничими нашого поетичного епосу були кобзарі.

       Хто ж вони оті талановиті співці музики, котрі створили і донесли до нас невмирущі перлини народної думи й історичні пісні?

        Історія кобзарства та лірництва на Україні доволі багата і складна і до сьогодні ще не достатньо вивчена. Конкретні відомості про народних співців-музик України дійшли до нас із 18 ст.

        Цікава доля Т.М.Любистка. Він був бандуристом у дочки Петра І. Царівни Елизавети.

        За участь у гайдамацькоиу русі 1871 року був заарештований Данило Бандурка.

        Остап Вересай – найвідоміший кобзар ХІХ ст.

        Надзвичайним авторитетом у кобзарів був Іван Григорович Кравченко.

         Тяжка доля спіткала кобзаря Федора Гриценка-Холодного.

        Кобзарство не вмерло. У 20 ст. були такі талановиті митці, як Іван Кучугура-Кучеренко, П.Носач, В.Перепелюк, Федір Кушнерик. В наш час на Чернігівщині відомий кобзар-лірник Василь Нечепа. А сьогодні у нас у гостях Володимир Єсипок, запрошуєм його до слова.

           Весь людський вік супроводять пісні. Спочатку гойдається материнський спів з колисками малюків, ронячи в дитячі душі перші зерна поезії й ніжності, пеленаючи дитинство в тихі мелодії. Потім дзвенять пісні дівочими та парубочими голосами, вливаючись в серце співаків бентежністю чийогось кохання, смутком чийогось роставання, чиїмись мріями, надіями, поривами до щастя. Чиїмись, але такими близькими, неначе власними. В тому й секрет майстерності народних пісень, що в них надана первага загальнольдським почуттям та переживанням, найтиповішім життєвим ситуаціям. 

      Лірична пісня несе в собі високу народну мораль: вона завжди бере сторону покривдженого, багатству протиставляє красу, розрахунку – кохання, поетизує працьовитість, доброту, щедрість, щирість почуття, вірність.

(виконуються пісні „Дівчино кохана”, „Ой, ти місяцю”)

      Пісня була у кривавих січах, у походах, по всіх дорогах ратної слави. Злітаючи з кобзаревих вуст під гомін кобзи, повідала вона про народних героїв: Байду-Вишневецького, І Дорошенка, Нечая, І.Морозенка, Хмельницького і Кривоноса, Залізняка і Гонту, Швачку, Довбуша, Кармелюка....

      Пісня була спільницею воїнів і повстанців, пісня боролася.

(пісня про Устима Кармелюка, „Гей літа орел”, „Дума про козака Голоту”)

Учениця

Народна пісня зоряно, незгасно
Горить в моєму серці повсякчас
Не пломенистим закликом, не гаслом,
А променем, що будить сівача.
Вона мене виводить на дорогу,
Вона мені просвітлює віки,
Де радість і печель мого народу
Врослись в дерева вічного гілки.

Учень               

Вона – любов, вона – печаль і втіха
Жива печальна виразка душі.
Поки живе – обереже від лиха
Понад стежками тихі спориші.
Але боюсь, боюсь, щоб не збороли,
В модерну щоб не втиснули труну
Мого народу пісню чарівнцу
З чужих країв залізні рок-ен-роли
І я готовий крізь огнисті брами
Пройти і душу випалить до тла,
Лише б народна пісня не вмирела,
Щоб в молодих серцях вона жила.
(пісня)

Учениця         

Такого сплеску в музиці і слові
Вогню такого не передаси
Нічим, крім пісні, посестри любові,
Криниці невичерпної краси,
Не раз плювали нелюди в криницю,
Живлюще забивали джерело,
Але жива вода ламала й крицю –
І знову диво дивнеє цвіло.
Юначе, серце пісня запалила –
Й воно звело орлині два крила,
А в пісні цій співалось про калину,
Яка ото у лузі розцвіла.
(пісня)

Учень             

А інша, мов висока тополина
Щов синім небі родущів шука
У ній лукава славилась дівчина,
Ота, що обдурила козака

Учениця         

Буває пісня тугою налита,
І туга душу наскрізь пропече.
Бува така, що наче серед літа
Срібляста річка в сиву даль тече
(пісня)

Учень              

Коли палає даль багряна,
Відбившись в заводях ріки
Здається, голосу Бояна
Уже не чути крізь віки.
Та раптом щось зламало мури –
Неначе гуслі чи бандура,
Переганя струну в струну,
Переливається в луну.
І  ми збагнули вранці-рано:
Ні, не вмирає дух Бояна,
Озветься десь у глибині –
То у тобі, то у мені.
І озиваються віки
У плесі вічної ріки
(пісня бандуриста)

ДІАЛОГ ЮНАКА І ДЕСНИ

Юнак               

Коли мені душу печаль осинить
Я з піснею лину на берег Десни,
П”ю спраглу одвічну красу молоду,
Зливаюсь із нею, розмову веду:
Скажи мені, Десно, ти мудра, скажи
Людина іде од межі до межі,
Через терновища надії несе,
А потім об межу спіткнеться – і все?
Невже тії межі – колючі дроти?
Невже нам не можна межі перейти?
Десна кожну жилку мені обмива,
У неї від мене секретів нема

Десна                 

Нехай твою душу печаль не пече,
Клади свої болі мені на плече,
Я їх задалеку імлу віднесу,
А ти в мою тиху вглибляуся красу,
Вростайся у барви, пірний в голоси,
Знай: мудрість найвища – то мудрість краси.

Юнак                

Спасибі, красуне, а все-таки, все ж,
Життя – не ріка, а швидка карусель
Щомиті так дико мене кружеля,
Аж коле у серці, аж кості болять.

Десна                 

А ти не здавайся, у злі не згорай,
Себе возвеличуй творінням добра,
Вбирай в себе райдуги, краплі роси,
Дорожче у серці і людям неси

Юнак                 

А що, коли люди дрібніють в душі,
І топчуть бездумно рясні спориші,
Оті коренасті дивні дива                      
  Яких не здолала страшна татарва,
  Яких не пожерли зміїща пожеж,
  А нині їх сито міщанство стриже...

Десна                

Так нащо ж про межі розмови оті,
Як є що грудьми закривати в житті?
Несімо ж крізь терни років, крізь вогонь
І пісню народу, і мову його,
І волю орлину, і правду живу,
З-під неба Вкрїни у даль світову.
(ПІСНЯ)

Отак, щоб пісня крила розгортала!
Отак, щоб хвилі в пісню перейшли!
Отак, щоб струни вічності гуляли!
Отак, щоб сила броду не питала!
Ми без пісень безкрилими були б
Каліками тинялися б по світу.
Нас би вогонь нахабливо палив,
І пилюгою б засипав нас вітер
А так, коли на сонце ляже тінь,
Коли колючий шлях ляга під ноги
Ми піснею освітим далечінь
І піснею вібгонимо тривоги
І ми весняно духом оживем.
В любов пречисту стежку прокладаєм,
І вже налиті силою пливем,
І вже ясної долі виглядаєм
Пісня – наш паспорт вічний
Пропуск у білий світ...
Ми не ховали обличчя,
Гордо йшли сотні літ.
Завжди ми накривали
Дружби ясні столи
Нас по піснях пізнавали,
Де б ми так не були.
Райдуга в небі висне,
Граючи в плесах води
Доки живе наша пісня
Доти живе і народ.