Жінка-УКРАЇНКА

23 лютого у селі Велика Кам’янка Коломийського району поховали 38-річного Ігоря Ткачука, невинно вбитого снайпером. Смерть настала відразу, внаслідок кульового поранення в голову. У чоловіка залишилося троє дітей, наймолодшому нещодавно виповнився рік...

Ігор Ткачук народився та мешкав у селі Велика Кам’янка. Воїн Небесної сотні отримав освіту слюсаря та служив у армії. Перед своїм останнім від’їздом до столиці Ігор казав, що не може змиритися з бандитською владою. Він має бути у Києві, – такі були останні слова чоловіка рідним.

Людей, котрі хотіли провести Героя України в останню путь, було майже три тисячі. Це був чи не найвелелюдніший похорон на Коломийщині за останнє десятиріччя.

З хризантемами, перев’язаними чорною стрічкою, приїжджаю у рідне село Ігоря Ткачука –людини, яка героїчно боролася за наше майбутнє. Запитувати, де саме мешкав герой, не було потреби – того дня всі люди, автомобілі та автобуси направлялися до обійстя Ткачуків. За годину до похорону ніде було стати. Невеличке, але просторе подвір’я заполонили охочі провести Героя України в останню путь.

Хлопці з Правого Сектору Коломийщини утворили своєрідний коридор, яким можна було пройти до спочилого. Тут були усі – рідні, сусіди, знайомі, чиновники та звичайні люди, які не знали Ігоря за життя.

Однокласник героя розповідає, що Ігор на Майдані був двічі. «10 лютого його наймолодшому синочку виповнився рік, тож Ігор повернувся з Києва. Але невдовзі, 18 лютого, вирушив назад, вже вдруге. Казав, що совість не дозволяє бути тут, коли у столиці таке відбувається. Потрібно боронити Україну», – пригадують про Героя України.

«На перший погляд, Ігор нічим не відрізнявся від інших. Був спокійним та товариським. Згадую, як разом лижі та санки тягли на гору, спускалися звідтіля. Було весело… Якщо хтось потребував допомоги, завжди допомагав. Дуже любив своїх дітей. Хотів для них кращого життя. Заробляв гроші де тільки міг. Їздив по Україні у пошуках роботи, працював на будовах. Після Майдану мав плани поїхати на заробітки до Росії, бо там платять більше, ніж в Україні», – ділиться спогадами сусід Ігоря Ткачука. Свого імені чоловік не назвав, мовляв, для чого – і так нічого не зміниться.

На похороні час від часу лунають похоронні марші. В руках людей – квіти з чорними стрічками, на очах – сльози. Крізь музику було чути плач жінок. Невимовно важко було дивитися на чоловіків, товаришів із Майдану, які ледь стримувалися, аби не заплакати. Їх було чимало, всі пов’язані жовтими шарфами. Багато з них особисто не знали Ігоря, але всі вважали своїм обов’язком провести Героя України в останню путь. Біля старої хатинки майоріли з десяток синьо-жовтих прапорів. Де-не-де височіли повстанські стяги.

Зустріла на похороні і вчительку рідної мови та літератури Ігоря. Жінка крізь сльози промовляє, що дуже пишається своїм учнем. «Ігор був сумлінним хлопчиком, спокійним і працелюбним. З ним ніколи не було проблем. Я горджуся, що наша школа навчила його любити рідну мову та Україну. За неї він і загинув», – каже жінка.

Вдова загиблого Марія розповіла, що в день смерті їй подзвонив якийсь чоловік. Він знайшов мобільний телефон Ігоря та зателефонував, щоб сповістити про його героїчну загибель. Жінка в розпачі: «Ігор був героєм і помер героєм. Він бажав дітям кращого життя».

На своїй сторінці у Фейсбук поділилася думками і Ярослава Ткачук, директор Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття: «На Коломийщині поховали Героя України 38-річного Ігоря Ткачука. Його хатина від горя ніби ще більше вросла у землю. Він боровся за своїх діток, боровся за майбутнє дітей усієї України, тому, що як і він, тисячі інших батьків тяжкою щоденною працею у корумпованій державі уже не могли нічим допомогти своїм дітям та немічним хворим батькам. Він боровся за гідну Україну, у якій має правити верховенство права, у якій людина зможе гідно прожити своє життя. Тому усі ці місяці він був у Києві на Грушевського, де ми і познайомились і де він жодної секунди не сумнівався, що переможемо. Снайперська куля обірвала його життя! Тисячі людей, побратими із Майдану проводжали Героя. Роз’їхалися всі. Залишилась з невимовним болем та в матеріальній нужді разом з дітьми та хворою мамою дружина Марічка. Я дуже надіюся на те, що за них не забудуть односельці, краяни, побратими, влада. Вічная пам’ять Герою України, Воїну Небесної Сотні!»

Фото: НТК