Жінка-УКРАЇНКА

(з циклу «Діла житейські»)

Здається, Микола народився для анекдотів: хитрувато-добродушний вираз обличчя, відстовбурчені вуха, ніс-картоплина. Ще й не починає розказувати, а слухачі сміються. Де збереться гурт, там чути регіт. Хто там і нашкребе в пам’яті який анекдот, а Микола сипле і сипле їх, мов із рукава. Видавши чергову порцію гумору, сидить статечний і серйозний, погладжуючи вуса.

Сьогодні Скорики чекають гостей. Жінка Галя наставляє чоловіка:

– Ти ж дивись, про тещу анекдотів не розказуй. Досить мені вже слухати, як ви гавкаєтесь.

– На своїх не гавкають, зі своїми лаються, – глибокодумно каже чоловік, піднявши пальця вгору.

– Ти хочеш, щоб у мами тиск піднявся?

Микола пригорнув дружину, воркітливо промовив:

– Тоді я про тебе розказуватиму, люба…

– Розказуй, розказуй…Я й про тебе знаю анекдоти.

Запишавшись, проходить на кухню теща. Так пишається ще з позавчора: ображається. Вони з кумом на кухні пили пиво – тари-бари, ну й без анекдотів не обійшлося. Правда, кум жалівся перед тим на безлад у своїй сім’ї.

– А моя хата – правдивий рай, – прорік Микола. – Я – Адам, жінка – Єва, а теща – змія.

Теща в цей час не дрімала, сиділа у ванній і підслуховувала. На останніх словах вискочила, як обпечена, й закричала:

– Не знаєш про рай нічого, то й мовчи! Там був змій, що звабив Єву! Якраз, як і ти, гемонська твоя душа!

Після цього, демонстративно охаючи, вляглася на дивані й стала чекати дочку.

– Бачив? – спитав Микола, розгризаючи тараньку. – Содом і Гоморра! Аякже, в нас усе по-біблейному…

Грюкнули двері – прийшла Галина. Теща заохала голосніше. Дочка кинулась до неї:

– Мамо, вам погано?

Взяла тонометр, стала міряти тиск. Одержавши результат, полегшено зітхнула:

– Нормально.

– Як нормально, коли мене тіпає?! Знов той гаспид…

– Ясно, – сказала дочка, – знов анекдоти винні…

– Не анекдоти, дочко, а твій чоловічок. Доки ж це буде?! Ви смерті моєї хочете!

– Мамо, йдіть, будь ласка, в свою кімнату.

– Ой, людоньки, виганяють діти з хати! Отака шана мені на старості!

Охаючи й жаліючись сама собі, жінка врешті так грюкнула дверима своєї кімнати, аж штукатурка посипалася в коридорі. Дочка важко зітхнула й пішла на кухню. Відчиняючи двері, почула балаканину чоловіка:

– До речі, про шану. Розмовляють дві сусідки. Одна питає: – Шанує вас зять? – Ще й як! Вчора сказав, щоб і ноги моєї на порозі не було: мабуть, на руках заноситиме до хати.

Галя привіталася з кумом і накинулася на чоловіка:

– Скільки можна тобі казати: не дратуй маму тими анекдотами!

– Галочко, та я що…Я ж нічого такого, розказую тільки те, що народ придумав.

– Народ…Ми ж не чуємо інтонації народу, а ти  ж як скажеш так єхидненько. От післязавтра будуть гості, щоб мені жодного анекдота про тещу!

– Добре, Галюню, – поцілував жінку в щічку.

Вона подобріла і взялася смакувати таранькою.

І от у хаті Скориків – іменини. Галині – сорок. Вона – схвильована, рум’яна, в модній бордовій сукні – схожа на троянду. А хто її народив, виростив, таку красуню? Звичайно, мати. Тож і крутиться вона коло гостей, змушуючи іменинницю носити тарілки з кухні. Вже й випили за матір іменинниці, вже й сама тост проголосила за дочку, а все не встає із-за столу, поправляючи пишну зачіску, ради якої сьогодні півдня просиділа в перукарні замість того, щоб допомогти дочці на кухні.

– Пасує та зачіска їй, як корові сідло, – коментує Микола кумові, який сидить поруч.

Нарешті за столом – перерва: дехто пішов на перекур, жінки допомагають господині порядкувати, а любителі анекдотів гуртуються біля Миколи. Той скорбно зітхає й починає:

– Зустрічаються два одесити. Один каже: – Ох, Жоро! Якби ти знав, як це тяжко – втратити жінку. – Знаю, Адаме, знаю! Практично неможливо…

Галина мимохідь прислухається до того, що розказує чоловік. Той веде далі:

– Івана питають: – Що ти будеш робити, як на жінку тигр нападе? – Сам напав, сам хай і захищається.

– Так, да? – шипить Галя й сідає до гурту. Починає розказувати:

– Чоловік напідпитку приводить друга до себе додому. Всі сплять. Він показує квартиру: – Це моя вітальня, це спальня, це – наше ліжко. Ось спить моя дружина, а це поряд з нею – я…

– Галю, – знічено мовить Микола. Трохи далі сумно зітхає й каже:

– Доведеться на політичні теми переходити…