Жінка-УКРАЇНКА

Життя – дивна річ.

Трапляється, що приходиш додому, і зустрічають тебе турботливим щебетом, ароматом гречаного супу й тушкованого м’яса. Гуде стиралка, і кішка треться об ноги... Тепло, звично. А тільки чомусь і сьогодні, і вчора, і вже багато днів поспіль кортить затриматися на роботі. У похмурій комірчині, заваленій автозапчастинами та банками з мастилом, заткнутими брудними ганчірками. Там, де неголосно грає радіо та заглядає зрідка у двері старий сторож: дивак і жартівник, як кажуть, у минулому викладач з історії.

А вдома... вдома. Здавалося б, чого не вистачає для життя? Любляча жінка, квартира велика – лише ремонт зробити. Комп’ютер. Новий. В окремій кімнаті. Стелажі з книгами – й тими, що дісталися від батьків, і купленими нещодавно, вже на власний смак. І майже всі прочитані. В охайному рядку корінців зяє пробіл – однієї не вистачає. Жінка взяла почитати. Місяць тому.

Горлає телевізор – і на кухні, і в кімнаті. Свєтік розбіглась із Лєнчіком, Лєнчік покинула Толіка. Потім новини – знову на повну гучність. Потім жінка. Щебече. І знову про Лєнчіка, про Свєтіка. Про корисність пророщеної пшениці й катастрофічну шкоду для організму неправильно звареної картоплі. Про нового чоловіка подруги і сусідського песика. А книжка... начебто й не нудна, вже місяць як лежить, і закладка – там саме, на п’ятій сторінці. Хоча б ще трохи, тоді можна буде ввечері за чаєм поговорити про книжку, а не про приватні стосунки когось із так званих "зірок".

Дивна річ – життя. Усе начебто є, але ж хочеться чогось... іншого.

Відгородившись навушниками від цього щебету, знову сховатися в нову гру і, ближче до ранку, засинаючи, думати про те, що з тих, хто лежить поруч на ліжку, мабуть, кішка розуміє тебе найкраще. От тільки... не поговориш із нею. І зовсім не тому, що коти не думають про високе і не читають книг – хто знає, чим вони займаються вдома, поки нема хазяїв? Просто... розмовляти не вміють.

І на краще, напевно. А раптом, навчившись, наша Мурка теж ділилася б новинами про Свєтіка й Лєнчіка? Ні, краще вже так. Робота, комп’ютер. І ці дивні до щему почуття при погляді на заповнені книгами полиці... Ні, з ними теж не поговорити. І про них. Нема з ким. А може?.. Мабуть, варто вмовити жінку підключити інтернет. Кажуть, там, в інтернеті, теж є люди.