Жінка-УКРАЇНКА

Я не так люблю Україну. Неправильно. Це мені сказали нещодавно. Сказали так, що, нібито, я й не маю права сперечатися. Бо якщо ти дійсно любиш Україну – маєш робити те і те. Не хочеш? Вважаєш, що потрібно робити інакше? Вважаєш що цього і цього взагалі робити не варто?

То ти не любиш Україну.

А одній гарній і добрій дівчині сказали, що вона не правильно вірить в Бога. Бо якби вона справді вірила, то вона б признала Божим дивом те і це, і підтримувала б позиції ось цих людей і ось цієї церкви. А інакше вона вірить не правильно. Або й не вірить взагалі.

Дивне коїться.

Складно знайти адекватних людей, з якими тебе поєднуватимуть не тільки цілі, але й взаєморозуміння під час буденної роботи на досягнення цих цілей. Мирної, побутової роботи, яка стає величезною частиною нашого життя. Ми скаржимось одне одному, що ось там зустріла неадеквата, ось там не знайшла розуміння... Але тільки-но вмішується політика – все перекручується до неможливого!

Тепер людина, яка у буденній роботі була пліч-о-пліч, перевірена та надійна, але чия точка зору відрізняється від твоєї - стає ворогом, який не так любить Україну.

А та, яку вчора пошепки називали неадекватною - то своя, то соратник! Бо вона істерично розповсюджує правильні новини з правильним їх баченням. Бо вона театрально заламує руки та підкочує очі, вимовляючи правильні слова. Бо вона першою напише в комментах "с*ка" та "пі*да", лаючи тих, кого потрібно – тільки скажи пошепки: «фас!»

Цікаво.

Невже тепер хтось вказуватиме нам, як «правильно» любити Україну? Як «правильно» вірити в Бога. Що «правильно» малювати і про що «правильно» писати.

Ви досі любите Україну неправильно?

«Тоді ми йдемо до вас» ©

Ольга Кай