Жінка-УКРАЇНКА

Шановний Валентине Олександровичу!

Ми з Вами в одній Спілці – Національній Спілці письменників України. Саме на таких морально-засадних правах я і пишу Вам цього листа. Пишу, як колезі по перу, а не по політиці. Аксіомою звучать слова, що політика – аморальна справа. Ви окрім того, що письменник, ще й глибоко релігійна людина. За переконанням пацифіст. Я не кажу чи це добре, чи це погано. Але займаючись політикою, тобто аморальністю, ви, вочевидь почуваєтесь на своєму місці дещо дискомфортно. Якщо це не так, то чомусь одному з двох Ви самі в собі зраджуєте. Або Ви не пацифіст і стали (хай навіть тимчасово) головнокомандуючим, що є за моральною категорією несумісністю. Або якщо ж Ви не пацифіст і, окрім того, ще й тимчасово виконуєте обов’язки Головнокомандуючого, Ви ще й Голова Верховної Ради України, то Ви б мали наводити в країні порядок, який би відповідав окупаційному часові.

Головою України Ви стали завдяки Майдану, на якому Ви були, на відміну від інших і це Вам робить честь.  І я сказав би, що Ви на це право заслужили. Не Вам мені нагадувати за що загинула  «Небесна Сотня». Зрозуміло, не за майбутні посади Добкіна, Царьова, Симоненка чи інших аморальних злочинців. Останнє слово, як Ви помітили я пишу без лапок. І ось чому. Адже всі ці троє претендентів на найвищу посаду в нашій державі, до реєстрації в ЦВК, виступали проти нашої держави. Всі ці троє закликали до введення військ на територію України, в якій завтра вони збираються стати президентами держави, котру вони ненавидять і котрій не служать, а є відкритими агентами кремлівських окупантів, котрі без оголошення війни, подібно до Адольфа Гітлера (той підписав з диктором Сталіним пакт – Молотова Ріббентропа, а Москва з Києвом Будапештський меморандум) увів свої війська на територію, якій гарантував цілісність і недоторканність.

З точки зору  глибоко релігійної людини дії цих претендентів  аморальні. З точки зору Кримінального кодексу, який пишеться у Верховній Раді, котру очолюєте зараз, Ви, вони мають сидіти не перед представником ЦВК і подавати їм анкети про свою діяльність, а перед слідчим з особливо важливих для країн питань і підписувати протоколи. Чи не так? Путін подібно до Адольфа Гітлера увірвався в нашу країну без оголошення війни. Я не зупинятимусь на аморальності цього а ля імператора. Бо на тому місці, де в людей совість, у його душі порожнеча, або саркома у вигляді ідеї фікс про оновлення екс-імперії в межах до 1917 року. Отож, Фінляндія і Польща, також тремти.

Але повернімося до представників легальної П’ятої колони в Україні. Не варто Вам, Валентине Олександровичу, нагадувати, що у хвилини небезпеки, усі негаразди забуваються. Усі громадяни держави, на яку напав агресор, об’єднуються, забувши навіть про спалену власну хату, бо горить Батьківщина. Комуністи і окремі регіонали не осуджують агресію Кремля. Вони її своїм не голосуванням підтримують і чекають, вочевидь, з хлібом-сіллю окупанта на наших кордонах, чи не дай Боже, у нашій столиці, оскільки знову підняли голову і окремі, що вчора тікали, як злочинці, з України, повернулися в парламент. Вони досі сидять у найвищому органі і отримують величезні зарплати від держави, якій не служать і яку ненавидять, і яку хочу ліквідувати. Що в нормальних країнах у цих випадках робиться? Проти агентів чужої держави порушуються кримінальні справи і всіх їх дружно, як вони і дружно не голосують, притягують до відповідальності.

Сьогодні, як ніколи, новоспеченим комуністам України, хочеться нагадати, що за покійних їхній вождів, яким вони досі б’ють поклони і за якими, люблячи, сумують, їх би уже давно всіх до одного поставив би Залізний Фелікс до стінки і довго з ними не морочився.

Ми, звичайно як великі гуманісти (очевидно, в лапках), цього не вчинимо. Але ж вони, як окремі шуфричі, заважають будувати й демократичну Україну. Демократія – це начебто Верховенство права. Це також аксіома, і ні в одній і в демократичній державі, яка хоче зберегти свою цілісність, не дозволять сидіти у парламенті агентам чужої. Це нонсенс. Чи не так?

Тепер друге, Валентине Олександровичу. Єлєна Бондаренко, як і Олена Лукаш, як Олег Царьов, як вождь червоношкірих Петро Симоненко через український Бельбек чи інші кордони пересікли наш кордон, які тільки до влади прийшли не януковичі. Вони усвідомили, що вони такі ж злочинці, як їхній межигірський вождь. Саме тому вони сховалися на території тієї країни, якій вони, не ховаючись, служили і служать. А що ж ми бачимо сьогодні. Зокрема, в парламенті. Що сьогодні бачить з Божого обрію «Небесна Сотня»? Ті, проти кого вони йшли на смерть заради Вітчизни, вільно розгулюють і по-старому диригують у тому ж парламенті, як і до їхньої смерті.

Валентине Олександровичу, не полінуйтесь глянути на відеоролики, на яких Єлєні Бондаренко і Володимиру Олійнику журналісти показували і дарували на згадку окровавлені обличчя своїх колег. Що на це тоді, ще до розстрілу „Небесної Сотні”, відповідала і вмотивовувала бандитизм Януковича член парламенту Єлєна Бондаренка?

— На всіх війнах журналісти гинули, і тут нічого дивного. Дайте мені пройти і виконувати свою роботу як політику.

Приблизно так. Після цього епізоду на Майдані Незалежності, Грушевського, Інститутській уже не калічили. Уже вбивали. Саме тоді і народжувалася «Небесна Сотня», щоб умерти за Вас, за Вашу посаду, за Яценюка, за його посаду, за Порошенка, за Кличка, за всіх нас. Але я не думаю, що вони вмирали за комуністів, за Царьова, за Добкіна, за Кернеса разом  з Чечетовим чи Шуфричем, а тим паче за Єлєну Бондаренко, яка після жорстокого побоїща у Києві, цинічно заявила німецькому журналу «Шпігель», що їх мало постріляли. Ця кровожерна дама, вимагала більше смертей. Не однієї сотні, а кількох. Тепер ця дама, як і Олег Царьов, який закликав, разом з Бузиною і Олександром Чаленком, увести на українську території  кремлівські війська, бо нібито їм не дозволяють розмовляти російською мовою навіть в українських туалетах, як запевняв Москву ще Азаров, знову вільготно розгулюють по парламенту. Ці ж симоненки, цибенки, та інші добкіни-царьови уже не бояться статей з кримінального кодексу. Вони знову почепили  на свої лацкани власівські стрічки, якими засвідчують, що вони  зрадники народу, за рахунок якого жирують і привселюдно знущаються, провокуючи народ на нові Майдани. Я вже мовчу про комуністів. Про цю 5-ту колону зі значками неіснуючої держави і з чужою мовою в українському парламенті. Такого феномена, мабуть, нема у цілому світі.

Після цього хочеться Вас, запитати, Валентине Олександровичу, чим Ви все-таки керуєтеся в парламенті, який довірив Вам такі високі посади в країні? Законами цієї держави, якою Ви тимчасово керуєте, чи все таки як пресвітер пацифістськими моральними засадами? Якщо останнє, то Ви самі розумієте, що Верховна Рада – це не секта, де зібралися на свій Собор баптисти, адвентисти 7-го дня, чи діти Ієгови. А це парламент. А якщо так, то парламент не може жити за Божими законами і карати злочинців тільки на тому світі. Кожен парламент приймає закон при житті людському, щоб люди (якщо вони люди, а не звірі за своїм духом і покликанням) були покарані ще при житті відповідно до тих законів, котрі приймає, в даному випадку,  Верховна Рада. А вже від Господа Бога їм пізніше віддасться те, на що вони сьогодні вже заслужили. Але ми з Вами не можемо сьогодні чекати Божої кари злочинцям, антидержавникам, які працюють на знищення самої держави! Може, час уже бити на сполох і дотримуватися хоча б формально статей кримінального кодексу, а не публіцистики?!

Завершуючи свого листа, Валентине Олександровичу, хотів би вам нагадати кілька слів про постколоніальні країни. Ви людина освічена. Здається, ще й доктор наук. Тому мали б знати, що в кожній колонії провадилася роками асиміляція корінного населення.  Що ж стосується України, то це проводилося віками. Нас, українців, асимілювали і забороняли нам 360 років розмовляти, писати, співати, ставити п’єси рідною мовою і навіть молитися рідною мовою, що бачимо і сьогодні у так званих українських церквах з «Руського міра», фундатор і патріарх якого благословляв московські війська на війну і анексію чужої території. Хочеться нагадати й дослідження англійського вченого, який у своїх працях стверджує, що ніхто так не знищував фізично українців, як Московія. Внаслідок такої печерної, дикої асиміляції, котру проводила Московія проти Русі, чимало населення українського походження забуло материну мову. Московія вибивала  в русича-українця не лише мову, а й генну пам’ять, забороняючи друк рідної історії, а подаючи на стіл уярмленого народу меню зі своєю вигаданою міфологією, яка нічого не мала спільного з історичними фактами й аргументами. Саме тому перед усіма вчорашніми московськими колонізаторами, сьогодні не слід плазувати, запобігати, а нагадувати царьовим, симоненкам, безбатченкам – цибенкам, голубам, що ми ще й досі живемо в постколоніальній державі, на першому етапі якої є природна двомовність: мова колонізатора і мова колонії - сюзерена і васала. Але час приступити в унітарній державі (не до Федерації і не до Конфедерації, бо у нас нема анклавів, де є суцільне скупчення одного етносу, виняток - Крим) до будівництва повноцінної держави. Прихильникам Московії і московської мови варто нагадати, що в них є Російська Федерація, в якій єдина мова, незважаючи на федералізм. В українців іншої в світі України нема. І  ми хочемо жити в своїй державі за своїми законами, а не за тими, які від Кремля, як естафетну паличку, нам заносять царьови, чечетови й інші московські  агенти.

Бо як на мене, найголовніше – це ліквідувати 5 колону в Україні. Скажімо, дати їм вільно виїхати чи краще – вилетіти (з парламенту у першу чергу) туди, звідки вони нещодавно повернулися і кому вони так вірно служать. В іншому випадку, ми держави не збудуємо.

Сподіваюся, ви мене зрозуміли, Валентине Олександровичу, якщо Ви справді хочете Україні добра і процвітання.

З повагою,
       Олег ЧОРНОГУЗ, письменник, публіцист, громадський діяч

http://volianarodu.org.ua