Жінка-УКРАЇНКА

Весна чотирнадцятого почалася так болісно.
Був замість птахів – глухий поминальний дзвін.
Сходять сніги, з’являються перші проліски
Над головами тих, хто сам не розцвів.

І дивляться мовчки – дуже красиві і рідні.
І шану ніяк їм не віддаси сповна.
У когось – перша щетина на підборідді,
У когось – втомлений погляд і сивина.

Вони не зникають і сниться мирна весна їм.
Між ними і нами – хиткий, але є місток.
Та дихати важно, бо кожен із нас тепер знає,
Що іноді сотня – більше, ніж рівно сто.

Із неба стікали кулі – ніхто не злякався.
Кожен був впевнений: «Вистою. Добіжу».
… Донечко, квіти клади от сюди, біля каски.
Бачиш, ці янголи нас тепер бережуть.

Тетяна Власова