Жінка-УКРАЇНКА

Скільки на світі горя й негараздів! Скільки християн загинуло дочасно... А це тому, що люди були для влади чужоземної, байдужої – пусте місце. Ніщо. Бажали нові можновладці викорінити волелюбний дух український, спотворити єство наше національне, щоб не опиралися ми, стали істотами безсловесними.

І стояли ми – люди із золотими серцями, душами щирими – справжніми нащадками безстрашних лицарів-козаків на роздоріжжі. Плоть від плоті їхньої, самі голодні спати лягали, а для убогих, безпритульних крихти від себе відривали.

Та ніяка влада, ніякі її вказівки та директиви не могли збити нас зі шляху правди і добра.

І лише нам, нащадкам козацьким, цінувати і боронити ту волю, щоб ніколи не вів шлях наш народ український сходинками до лиха, що набуває подоби війни, Голодомору чи душевної порожнечі, коли між людьми немає ні дружби, ні любові, ні взаєморозуміння.

Тільки нам, людям вільним, обирати свій шлях у майбутнє. І на дорозі тій ми не самотні, бо поряд із нами йде пам’ять і про козацьку звитягу; і про ницість підлабузників, спраглих до влади, щоб принижувати і знущатися над людьми.

Навіки у пам’яті своїй закарбувати треба: не можна без душі жити. Ніколи так не жив народ український і вовіки не житиме. Завжди народ наш чужого навчався і свого не цурався, був веселим, чуйним, гостинним. Залишаймося довіку такими!

Лише нам обирати, якими станемо на тому шляху у майбутнє і якими справами нас згадуватимуть. Прямуємо в майбутнє, і воздасться нам по вчинках нашим. Нехай Господь нас захистить, а ненька Україна благословить!

Живіть, люди, нехай міцніє й розквітає рід український! Нині, повсякчас, і навіки віків!.. Амінь...

Незалежна Україна,
наша гордість,
наша сила,
ненька люба, славна, мила,
щастя і краса!
20 років пролетіло...
За цей час вона зробила
крок під небеса.
І розквітли
наша доля,
наша радість,
наша воля,
ген, як сміх луна!
Горда я, що в Україні
Народилася.
                     Віднині
все зроблю, що буду в силі,
щоб вона цвіла!