Жінка-УКРАЇНКА

Казочка про листочок

Захотів маленький зелений листочок політати. Він народився навесні, коли у синьому  небі розквітла тепла посмішка сонця. Набирався сили, зростав, грався у піжмурки з дощами, у лови – з вітрами. От тільки вітри завжди-завжди ловили його, а листочок жодного з вітрів не міг зловити, бо його не пускала мама-гілочка, тримала його за ніжку міцно-преміцно, тільки погойдувалася злегка від пошаркувань і дотиків вітерця.

Одного разу до листочка завітав несподіваний гість – жовтий метелик. Він був завбільшки як сам листочок, проте його тоненькі крила тріпотіли, ніжно погойдувалися.

-    Привіт! Як справи? – запитав метелик.

-    Чудово!

-    Що робиш?

-    Сонечку всміхаюся. І граюся у лови з вітром.

-    О, і я так умію! – метелик легко стріпнув крилечками, закрутився, замерехтів під подувом вітерця. 

Листочок так само спохопився, затріпотів, але гілочка далі  тримала його за ніжку. Засмутився малий листочок. І став мріяти, як одного разу перетвориться на жовтого метелика, полетить далеко від рідного дерева, помахає крилом мамі-гілочці і зможе вільно, безжурно ширяти над всенькою землею, над лісом і полем.

У тих мріях промайнуло літо, щоранку все холодніша роса вмивала личко зеленого листочка.

- Що це, мамо? – спитав у рідної гілочки.

- Це осінь, синку.

- А хто така – осінь?

- То велика господиня-чарівниця. Услід за літечком приходить, лад усьому дає, врожай позбирає, нове життя готує, - зітхнула мама-гілочка.

- А чому ти зітхнула, мамо?

- Тому що нас чекає розлука, синку. Ти скоро мене покинеш.

- Ой, а як це станеться? – листочок навіть не засмутився, а скоріше зрадів, що мрія його збудеться.

- Колись уночі господиня-осінь погладить твоє чоло своєю золотою рукою – і ти отримаєш дар сонця. Ти станеш такого ж кольору, як сонце.

- Таким, як жовтий метелик?

- Так, синку! Тоді я вже не зможу тримати тебе так міцно. І одного дня ти полетиш. 

- Як метелик? Із вітром? До сонця? – листочок не міг повірити, що все буде так, як він хотів!

– Ой, як добре, як гарно! Я так про це мріяв!

- Це дуже короткий політ, синочку…

- Але ж я так хочу літати! Мамусю, хоч би пошвидше!

- Не поспішай! Будь обережним! Коли злетиш – обов’язково повернешся на землю. І прошу тебе – будь уважним, не падай на асфальт. Машини знищать тебе колесами. Шукай землю! Там, поки прийде зима, ти знову перетворишся на сік землі і знову повернешся до мене.

- Але ж тобі буде сумно і самотньо…

- Не турбуйся, маленький. Осінь, насправді, дуже добра і дбайлива. Дасть мені у долоньку маленьку бруньку, і я її буду колисати. А навесні з неї виросте ще один зелений листочок.

- То знову буду я?

- Так, синку, це можеш бути і ти! Або прийдеш соком землі до іншої гілочки – і станеш її сином.

- То я так зможу мандрувати? – замислений листочок якось аж подорослішав, коли збагнув такі свої перетворення.

Він став поважнішим і серйознішим, навіть трішки важчим.  І ось ясного вересневого дня, коли у ньому від поцілунку осені  прокинулося сонце, він – полетів!

Я учора бачила його у парку під деревами – і він розповів мені цю історію.

Просив прийти на це місце навесні. Тоді він буде рости на гілочці знову – і вже з висоти зможе помахати мені своєю зеленою долонькою.