Жінка-УКРАЇНКА

Просити на Спаса спасіння від того серпа, 
що смертю заточений гостро й стинає наосліп.
Від соку оскома - не губи, а світ затерпа -
і матір питає: коли ж то ми стали дорослі?
Коли ж ми розсипали кошики в сиву траву,
коли ж покотилися голови яблук червоних...
Далеке відлуння напнуло тугу тятиву,
ударили дзвони, розгойдані спасівські дзвони.
Спасенний, хто знає спокуси останню ціну.
Ламаються соняхи попід своєю вагою.
Хтось тихо розказує сину про давню війну,
й запалює трійцю-свічу над своєю журбою.