Жінка-УКРАЇНКА

Найдорожче

Сонячне проміння ллється,
Привітавши ранок у селі.
Драганка річка змійкою тут в`ється
І ще дрімає Бір у самоті.

Моє село тут люди працьовиті,
Поля безкраї, що шумлять хлібами,
А трави, трави соковиті,
Пасуться коні і корови табунами.

У вікна заглядає кущ калини,
З садів пташина пісня в даль несеться.
Це часточка моєї Батьківщини –
Усе це Україною зоветься.

Маленький козачок

1.Я маленький козачок -
В мене шапка на бочок,
Шаровари, чобітки
Подивіться малюки.

Синьо-жовтими нитками
Та рівненькими стіжками
Сорочечку вишивала,
Пісеньки бабця співала.

А тепер іду на свято
Гостей прийде ой багато.
Буду я вірші читати
Україну прославляти.

Осіннє золото

Розсипала золото осінь
По вулицях гучних.
Збирати його просить
Вона дітей малих.

І діти піднімають
Листочки золоті.
Долоньки зігрівають
Ці вогники ясні.

Зробіть осені ласку
Любіть її красу.
Вона дарує казку
Чарівну, золоту.

А осінь блукає над Бугом
Листочків – заметіль.
Зима вже їде лугом
І білу тче постіль…

Хто сильніший

Мороз із сонечком зустрілись
І між собою посварились,
А сварка полягала в тому,
Хто з них сильніший в світі цьому.

– Всіх заморожу! Так зроблю! –
Сонце кричало: «Всіх спалю!».
На крики вітерець примчав
І їм обом строго сказав.

Як буде сильно примерзати,
То вітер піде спочивати.
Страшна жара – це не кінець,
Якщо повіє вітерець.

І тут вже сумніву нема,
Не страшне літо ні зима
Це легко пережити,
Якщо з вітром дружити.

Рушник над ставком

Літній дощик накрапав
Все довкола поливав.
І за темнії хмарини
Заховалось світло днини.

Коли хмар розійшлися
Знов день сонечком умився,
А веселка над ставком
Стала в небі рушником.

Хлопчик бігав, всіх питав,
Хто рушник цей вишивав.
То не мама вишивала –
Це природа дарувала.

Щоб сором не їв

Біля лісу в день ясний
На сонячнім лузі
Стрів собаку вовк старий
Й стали вони друзі.

Друга в ліс вовк запросив
До своєї хати.
Стіл для нього він накрив,
Почав пригощати.

Потім до села провів,
Сумно попрощався.
Радо би в село забрів,
Але побоявся.

За собою гріх він мав,
Що колись вчинив.
Ось тому так сумував
Й сором його їв.

Де б в житті ви не були,
Робіть добро, люди,
Повернутись щоб змогли
Без сорому всюди.

Дуже важко переживаю події, які відбуваються нашій країні. Але життя продовжується і є в серці надія, що все минеться, і прийде щастя, і мир на нашу прекрасну землю. Героям, які відстоюють мир і свободу, низький їм уклін.

Не з тими я

Не з тими я, хто друзів продає,
Хто зраджує і лиха їм бажає,
Бо ненависть і заздрість не моє
Вона людські життя ламає.

Не з тими я, що Батьківщину продає,
Хто за чуже палаци зводить.
Нажива, жадність не моє
Все це в глухий куток заводить.

Якщо спокусу зла побориш,
Мелодія добра дзвенітиме струною,
Тоді цей світ ти людянішим зробиш.
Тоді і я з тобою.

Скарби Тараса

Незламний Шевченко Тарас
Скарби він залишив для нас:
Україну любити до болю.
Боротися за її волю.

Чи золото, чи дорогі перлини –
Не в тому щастя є людини.
Багатство в ріднім краї жити,
Добро на цій землі вершити.

Безсмертний Шевченко Тарас
Крізь століття вірить, що у нас:
«Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати, і будуть люди на землі…»

Дерев'яні щити

Сльозами топиться свіча,
Горить яскраво не згаса,
Віддає усю себе до тла
За тих, кого вітає мла.

Для того, щоб щасливо жити
Героїв іскру не згасити,
Яка горіла в тих очах,
Що залишили біль і страх.

Ішли у наступ не зламались,
Лише щитами прикривались.
Свистіли кулі і влучали
Щити-ікони пробивали.

Безбройні долі припадали
Щити до себе пригортали.
Слова молитви шепотіли,
Серця уже їх не боліли.

Вони життя своє поклали,
Як Україну визволяли.
І у річницю цього дня
Сльозами вмилась вся земля.

Пронизане болем

Кажуть, що я щаслива,
Кажуть: «Весела вона».
Горить на сході пітьма сива
І на серці спокою нема.

Душа болить за Україну…
Героям нашим честь віддати,
Бо помирають за єдину
І мені хочеться ридати.

Ридати так, щоб світ здригався,
Щоб гримів у небі ясний грім,
Щоби крізь стогін підіймався
І дзвенів від болю дзвін.

Про цей біль мій ніхто не знає,
Не почує мого плачу.
Сльози течуть, сум не зникає,
Лиш до Бога молитву шепчу.

Почуй мою молитву, Боже,
Хай вільною стане рідна земля,
Тоді крізь біль усміхнуся, може,
Толі щаслива буду я.

Тишина не відзоветься

Огорта печаль мене,
Чи колись вона мине?
Радість рідко заглядає,
Чомусь дім мій обминає.

Відійшла близька людина,
Роком стає одна днина.
Душа болить, серце рветься -
Тишина не відзоветься.

Дні проходять, все минає,
Зійде сонце і зайде.
Так життя – це кожен знає
Десь у вічність відійде.

Чи згадає хтось людину,
Що любила це життя?
Мабуть так й в одну хвилину
Все відійде в небуття.

Зійде знову сонце ясне,
Хоч чиєсь життя погасне,
Бо природа закон має –
Світ ніколи не зникає.

Чекання

Під вікном біля нашої хати
Росте калини кущ рясний.
Вже літ йому, ой, як багато
Та він квітучий, молодий.

Його матуся посадила
Давно вже, ранньою весною.
Не раз цей кущ вона полила
Гіркою, доброю сльозою.

Коли проводжала дітей у дорогу
До Бога зводила натруджені руки
Й молилась, щоб ми повертались додому,
Бо дуже болючі й важкі ці розлуки.

І ми повертаємось завжди додому,
Стежина до нього у світі єдина.
Лишивши турботи, забувши утому,
Бо мама чекає на нас і калина.

(Присвячено моїй матусі).