Жінка-УКРАЇНКА

– Олександре Івановичу, поясніть, будь ласка, чому літератори так прагнуть стати членами Спілки письменників, а ті, кого туди не приймають, створюють альтернативні організації-асоціації, конгреси тощо. Може, це робиться з міркувань престижу? Мовляв, якщо ти не в Спілці, то ніби й не справжній письменник, а самозванець, аматор чи навіть графоман. Чи перебування в лавах Спілки дає певні матеріальні чи якісь інші житейські вигоди?

– Тарас Григорович Шевченко – член Спілки письменників… Правда, абсурд? Прагнення до «оспілченості» ЗА БУДЬ-ЯКУ ЦІНУ, як на мене, це таки рудимент «совковості». Як, врешті, і сама Спілка у тій, нетиповій загалом формі, якої вона набула на наших центральноукраїнських теренах. Читаючи Статут цієї поважної (СПРАВДІ ПОВАЖНОЇ!!! Навіть без тіні іронії!!!) організації, зверніть увагу, що ґрунтується вона на засадах згуртування творчих особистостей. І основною своєю метою НСПУ ставить саме ТВОРЧІСТЬ і сприяння розвою ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ .

Так -от, для когось творчість – це нелегка ноша, хрест, який ти попри свої власні бажання мусиш нести до вершин духовності. І тут винагорода матеріальна не важить нічого. Зовсім нічого. Не за посади, не за статус, не за квартири чи надгонорари вкладають люди частку душі у кожен свій крок, кожне своє слово!!! Адже сам шлях до отієї ВЕРШИНИ, служіння високому мистецтву, хист поділитися своїми духовними набутками із широким загалом, спроможність повести за собою неофітів СЛОВА і є справжньою метою їх життя. Повірте, але жоден із відомих мені СПРАВЖНІХ лицарів літератури не падає у своїй творчості до рівня примітивного заробітчанства. Пісня ж бо НЕ ПРОДАЄТЬСЯ!!! Справжня пісня. І головне, жоден із них не «забронзовів», маючи безліч реальних, а не надуманих підстав на оту «бронзу». При тому всьому це звичайні собі люди з якимись вадами, з житейськими потребами чи навіть проблемами. Але вони – СПРАВЖНІ навіть у цьому. Справжні а не зрепризовані «на глядача». Назвати імена? Дмитро Павличко, Віктор Погрібний, Євген Баран, Володимир Шовкошитний, Станіслав Бондаренко, Володимир Погорецький, Сергій Злючий… І це далеко не всі!!! Окремо згадаю світлої пам’яті Леоніда Васильовича Куценка, Валерія Васильовича Гончаренка.

Для інших же творчість – це мертвонароджена імітація бурхливої діяльності на березі живої ріки під назвою Літературний процес. Без тіні натхнення, без шквалу почуттів. І Спілка для них – це така собі «синекура», яка дає і хліб і до хліба. Ну і СТАТУС, звичайно!!! Стільки «наполеонів» не в кожній «палаті №6» надибаєш!!! Такий собі «мєждусобойчик» «ТИХЕ ЖИТТЯ» під лозунгом: «А ми нічого не робимо, бо «ПОГАНА» влада грошей не дає!!! Причому ХОРОШОЇ влади уже добрячих півтора десятка літ для таких «спілкунів» АПРІОРІ немає!!! Бо інакше ж треба буде звітувати про зроблене! А так – начепивши тернового (чи липового) вінця «мученика» чи просто «страждальця», можна тріскотливо жонглювати демагогічними фразами, палець об палець при цьому не вдаривши і ні за що не відповідаючи!!! Ось тут важливо підкреслити, що отим «полум’яним трибунам» від вибатькуваної ними ТАКОЇ-СЯКОЇ влади, котра, як пам’ятаєте, АПРІОРІ ПОГАНА, дістається врешті не «на горіхи», а на хліб і на сало!!! Адже кошти таки виділяють!!! І могли б виділяти значно більше за наявності РЕАЛЬНИХ ПІДСТАВ. Яких саме? Суспільного резонансу та РУКОПИСІВ!!! Бо тільки наявністю готового до друку, об’єктивно рецензованого рукопису може бути чи не єдиним найпереконливішим аргументом на користь фінансування проекту.

Влада також легко відгукується і на заклик спільноти міста чи області. Але на таке треба мати відповідний авторитет. Хочете приклад? Ну візьміть хоча б роман «САНТА ЛЮЧІЯ» Ольги Полєвіної чи альманах «Література Кіровоградщини». Я не є членом жодної із творчих спілок, конгресів чи асоціацій… Хоча, приміром, членом НСПУ міг би стати ще на цьогорічне Різдво. В урочистій обстановці, в Києві на святкуванні ювілею журналу «ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ». Бо мав честь і щастя друкувати у “Пекторалі ” свої твори. Саме головний редактор часопису Володимир Погорецький і запропонував мою кандидатуру до вступу. (Хочу підкреслити, що особисто з Володимиром ми на той момент знайомі не були). Себто можете сприймати цей факт як об’єктивну оцінку творчого здобутку заштатного кіровоградця. І правда в тому, шо п’ятьох дівчаток, котрих номінували до вступу разом зі мною, уже давно ощасливили врученням членського квитка. А я ще «під питанням»… Чому? Запитайте у голови Кіровоградської обласної організації НСПУ пана Бондаря. А від себе додам, що це не відбулося тому, що я таки і справді НЕ ВІНГРАНОВСЬКИЙ… Я все ж Косенко. А ще тому, що насмілився зазіхнути на «священну корову» пихатих та ледацюг. На узурповане ними право «пущать а чи нє пущать». Ну і ще тому, що «історія нас розсудить»… Невже у ІСТОРІЇ такі недалекі судді?

Складається враження, що вагу та значення особи у літпроцесі часом оцінюють рівнем тієї шкоди, якої така особа спроможна завдати. Гірко… Не від приниження гірко. Гірко усвідомлювати моральний рівень «вершителів доль», рівень їх ЛЮДСЬКОСТІ, відчувати на собі мотиви та рушійні сили берегових «шкіперів» літературних СТРІМІВ Кіровоградщини. Ще ж гіркіше розчаровуватися у людях. Особливо коли впродовж десятиліть вважав їх своїми друзями.

Отже, Спілка… Спілка, попри все, не є критерієм талановитості… На жаль, НЕ Є… Можете посперечатися, але факт!!! Та і прийняли до обласної організації за останні десять років чоловік аж зо два-три. Все як у риби. Але, на мою думку, саме Спілка необхідна як конгломерат високопрофесійних авторів, осередок духовності, храм літератури, проводир у нетрях вщент «закітчованої» культури. Інші літературні організації, як на мене, неспроможні об’єднати та згуртувати навколо себе все існуюче різноманіття творчих напрямів і течій. Чому? Відсутність традицій, нестандартна естетика, концептуальне, відверте аж до театральності, почасти невмотивоване відкидання досвіду і творчості попередніх поколінь літераторів, котре межує з «полюванням на відьом». Чим не причина? Врешті, з АЛЬТЕРНАТИВНИМИ творчими спілками всі ми знайомі недостатньо. І не наша в тому вина. Але такі імена, як Віктор Шило, Анатолій Кримський чи Юрій Андрухович можуть багато сказати на користь отій альтернативі. Що ж, вони – НЕ В СПІЛЦІ. Але хай кине в мене каменем той, хто скаже, що ці люди НЕ ПРОФЕСІЙНІ ЛІТЕРАТОРИ!!! (Кримського недавно поновлено в НСПУ, але при тому і в обласному осередку Конгресу літераторів він – Почесний голова).

Загалом – я ЗА СПІЛКУ ПИСЬМЕННИКІВ! Але тут треба звернути увагу, що Спілка за змістом і у відповідності до Статуту мусить бути не безликою сірою масою, зцементованою круговою порукою уявної «богообраності» та фактичної творчої яловості. Не закритою кастою чи тоталітарною сектою. Це мусить бути ВІДКРИТА до критики демократична співдружність ТВОРЧИХ ОСОБИСТОСТЕЙ!!! Співдружність, котра не розмінюється на сумнівні заклики «на жлобу дня», не зациклюється на дріб’язкових перипетіях буденщини, не пнеться на котурни політичної сили, а слугує мистецтву, створює умови для написання та публікації нових, ДОСТОЙНИХ творів, систематизації та осмислення творчої спадщини попередніх поколінь. Коли хочете – СЕЛЕКЦІОНУЄ нові таланти, але ПЕРШ ЗА ВСЕ зачаровує світ ЕНЕРГЕТИКОЮ СЛОВА, здобуває серця все нових і нових читачів, прихильників, побратимів. І до прийому та перебування у рядах Спілки може бути лише один критерій – РІВЕНЬ ТВОРЧОСТІ у контексті національної та світової літератури (не більше і не менше!!! Саме такий рівень критеріїв), а не рівень лояльності до «смотрящего».

За взірець можна взяти обласне літературне об’єднання «СТЕП» з його незмінним головою Віктором Погрібним. Погляньте, скільки книг видано! Скільки нових імен відкрито ! Скільки літературних премій здобуто! Скільки проводиться заходів! А систематичні зустрічі із відомими письменниками, котрі вже стали традицією?! А філії у районах області?! А літературні студії, (не віртуальні, а СПРАВЖНІ студії) у Кіровограді і на теренах області?! А ювілейна книга «ТУТ І ТЕПЕР» нашого славетного земляка Володимира Базилевського?! А журнал «Степ», котрий для багатьох авторів став своєрідним трампліном до «великої літератури»?!

Без перебільшення, літоб’єднання – це справжнє горнило літературного гарту!!! І все – НА ГРОМАДСЬКИХ ЗАСАДАХ!!! І ось тут має виникнути резонне питання: «А Спілка ж де?!!!» Бо там люди уже працюють не за страх і навіть не за совість вочевидь. Там «працюють» за зарплатню. Де результат? (Потьомкінських дєрєвєнь не пропонувати !!!)… Запевняю, що абсолютно проти того, аби у вас склалося враження, ніби мої екзерсиси мають на меті полити брудом і саму Спілку і кожного із її членів зокрема. Незалежно від суб’єктивних причин література на Кіровоградщині була, є і буде!!! Але Спілка як, власне, ОРГАНІЗАЦІЯ, самовідсторонилася від активного формування літературного процесу та займає пасивну позицію спостерігача. Вся її «робота» зводиться до безсоромного привласнення чужих здобутків, примазування до чужих проектів, «показушних» одноразових заходів, котрі масовими чи велелюдними назвати важко.

Для повного розуміння ситуації давайте мимохідь поцікавимося у членів кіровоградського осередку Спілки, яким чином організація допомагає їхньому творчому зростанню та сприяє просуванню їхніх творів до читача. ДЕ, КОЛИ і СКІЛЬКИ кіровоградців друкувалася САМЕ ЗА РЕАЛЬНОГО І БЕЗСУМНІВНОГО СПРИЯННЯ Спілки, а не власними силами автора? Де, коли і на які літературні премії чи конкурси Спілка висувала своїх членів З ВЛАСНОЇ ІНІЦІАТИВИ і чи є якісь реальні здобутки у цьому за останні 10 років, принаймні? Бо ЛОБІЮВАТИ ІНТЕРЕСИ членів СПУ, спонукаючи іх таким чином до творчості, «піарити» літераторів та іх твори (і не лише в межах області!!!) – це теж робота організації! Адже КІРОВОГРАД – КРЕАТИВНЕ МІСТО!!! І Креативні письменники тут є також!!! Ви читали, приміром, вірші Антоніни Царук? Чудова, глибока поезія!!! Чи не у відповідях на оці мої питання криється фактична неспроможність ОЧОЛИТИ, об’єднавши навколо себе, всі літературні сили області, згуртувавши літераторів незалежно від мови, естетичних чи політичних переконань. Можу перелічити імена людей, котрі уже давно і впевнено заявили про себе в літературі. Але керівництво Спілки іх чомусь «не помічає»… Шукаймо таланти!!! І наші читачі, вважаю, нам радо у цьому допоможуть.

Як іще одну ілюстрацію до своїх слів хочу навести і той факт, коли пан Бондар всюди принагідно заявляє, що, мовляв, СПІЛКА проводить літературні студії. Ну неправда це!!! ГОЛОВНУ студію області уже багато десятків років проводить і, головне,  ОРГАНІЗОВУЄ та очолює все той же Погрібний зі своїм незмінно авторитетним «СТЕПОМ». І спілчани дійсно присутні у тому процесі, але лише у ролі ЧЛЕНІВ ЛІТОБЄДНАННЯ «СТЕП». Активних, але рядових членів. І ні на йоту не більше того! Навіть входячи до Бюро літоб’єднання, вони це роблять на загальних підставах, у відповідності до Статуту «СТЕПУ», але аж ніяк не Статуту НСПУ і жодних «статусних» спілчанських пільг не мають…

Літстудія «Ліра» – це спільний проект бібліотеки імені Бойченка та знову ж таки – «СТЕПУ»!!! «Парус», «Євшан», «Чайка»….Із них лише «Євшан» має опосередковане відношення до Спілки, позаяк опікується «Євшаном» ЧЛЕН СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ, член бюро обласного літературного обєднання «СТЕП», відома поетеса Антоніна Михайлівна Корінь… А от гончаренківський « Сівач» відродити і нікому… Клопоти ж бо…

Отака картинка. Є літпроцес, є літератори… Організація?.. Теж десь ніби є… Що ще є? Журнал «ВЕЖА» … Широкому загалу майже не відомий. Хочете посперечатися? Давайте вийдемо на вулицю та попитаємо людей!!! Часопис, врешті, створюється не для того, щоб окремо взяті надсвідомі світочі епохи те і робили, що вносили до «анналів історії» дещицю своїх навіть найгеніальніших думок та узагальнень. Мовляв – ОЩАСЛИВЛЮ Я НАЩАДКІВ! Як по мені – це гола-голісінька гординя. Часопис у першу чергу твориться з метою ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ чогось!!! Що і кого може популяризувати видання, котре НЕРЕГУЛЯРНО виходить двічі на рік накладом аж 200 (!!!) примірників, хоча при тому є органом обласного осередку НСПУ. Ну і як наслідок – широкого розповсюдження не має і на літературний процес фактично не впливає. Чому? Знову за рибу гроші!!! «Клята» держава грошей не дає!!! Смішно!!!

Цікавенний журнал «Золота пектораль», всесвітньовідомий журнал «Кур’єр Кривбасу» не скиглять у владних коридорах за милостинею. Їм НІКОЛИ!!! Бо вони і насправді ПРАЦЮЮТЬ!!! Працюють не для себе, коханого! Для ЧИТАЧА працюють! Мають вони і власні електронні сайти (та ще і по кілька!), котрі теж ПРАЦЮЮТЬ!!! Звідки фінансування? Питайте! Переймайте досвід!!! Вас на те і обрали, і, врешті, вам за це зарплатню дають!!! Чув, що правління спілки ініціює зміни до Статуту. Може, це якимось чином зможе активізувати роботу низових функціонерів «від літератури». Хоча, ніде правди діти, знаю і багато прикладів досить успішної роботи осередків СПУ. На власні очі переконався у поки що, НА ЖАЛЬ, недосяжному для кіровоградців рівні роботи письменників Івано-Франківщини на чолі із Євгеном Михайловичем Бараном. Ця, відома не тільки в Україні, а і далеко за її межами людина неодноразово бувала в нашому регіоні на запрошення «СТЕПУ».

Отож логічно, що читачі зможуть ознайомитися із його есеєм у наступному числі журналу «СТЕП». Коли хто ж зажадає конкретних порівнянь, то я готовий навести аргументовані приклади. Але це окрема розмова. Хоча, відкрию таємницю, – один із традиційних для Прикарпаття проектів уже зараз ВПЕРШЕ на наших теренах втілюється обласною владою (!!!) спільно зі «СТЕПОМ». Це буде захід до дня народження нашого видатного земляка – Арсенія Тарковського. Запрошую всіх, і вас особисто, 25 червня на 17 годину в кафе «МОККО», що на розі вулиць Чорновола та Дворцової у місті Кіровограді. Вхід вільний. Кава безплатна, але одна умова – ВИ ПОВИННІ БУТИ ГОТОВИМИ до розмови про Тарковського і його творчість. Вивчіть вірш, переклад, лист або повідомте зібранню якийсь факт, що стосується Арсенія Олександровича особисто чи його творчості.

Реально дивлячись на речі, я розумію складність і неоднозначність порушеної нами теми, але готовий відповісти за кожне своє слово у разі звинувачень в наклепництві. І навіть певен, що такі звинувачення будуть. Знаючи уже фарисейські методи своїх опонентів, певен, що скоріше за все вони будуть оперувати ВИРВАНИМИ ІЗ КОНТЕКСТУ моїми словами. Тож іще раз із повною відповідальністю заявляю, що я з найвищою із можливих повагою ставлюся до такої славної і поважної організації як НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ. І те, що я сьогодні сказав, є лише одним із прикладів КОНСТРУКТИВНОЇ КРИТИКИ одного НЕТИПОВОГО для НСПУ загалом факту.

А до Спілки письменників я заяву подав. І обласна організація з одним голосом «ПРОТИ» прийняла мене до своїх лав. Та головне у цьому бюрократичному водевілі – рішення Президії НСПУ. Тепер чекаємо Президії… І чекання те, кажуть, може зрівнятися у часі із самотою Маркеса…

- Ваш фах такий же далекий від філології, як Центральна Африка від Антарктиди, проте ваші поезії, кажучи простою мовою, дуже грамотні, мова метафорична, лексикон багатий. Звідки це? Багато читаєте? Яких авторів? Спеціально працювали над собою? Маєте професійних літературних редакторів?

– Так. Я інженер. Викладач автосправи. Директор Кіровоградської школи водійської майстерності. Читав і читаю Багато! І не лише фахову літературу, що дуже важливо для справжнього професіонала. Хочете знати мої пріоритети? Почніть із Біблії і Шевченка. Тарас Григорович – наше ВСЕ !!! Я мрію, аби всі громадяни України з дитинства читали Кобзаря. Читали не «за програмою», а за покликом душі!!! Бо його поезія може поміститися лише у широкій і глибокій душі! Дрібним душам до його творчості зась!!! Вінграновський, Гончаренко, Костенко, Маланюк, Павличко, Сосюра, Тичина, Бурлюк, Гомер, Цвєтаєва, Ахмадуліна, Сафо, Федоров, Ковальджи, Северянін, Байрон, Гете, Бродський, Винниченко, Єсенін, Пастернак, Тарковський, Клочек, Шекспір, Верлен, Джебран, Коен, Хайям, Міцкевич, Спектор, Достоєвський, Хемінгуей, Міллер, Саган, Фолкнер, Гончар, Мушкетик, Гуцало, Бердник, Ульяненко, Шовкошитний… Це лише ДЕЩИЦЯ від тої безлічі імен, котрі складаються для мене у таке безмежне і невпинне явище, як СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА…

Спеціально над собою, як ви кажете, не працюю. Не спонукаю я себе до творчості жодним чином. Мене майже щодня просто ЗАХОПЛЮЄ І ПОГЛИНАЄ ця робота. Знаю одного ВИДАТНОГО редактора. Це Віктор Погрібний. Багатьох початківців він навчив справно сідлати Пегаса!!! Саме йому присвячено мою книгу «ГАРТУВАННЯ ВОДИ». Хоча дехто із його колишніх «джур» навіть пам’ять і просту вдячність спромігся «бронзою» задрапувати. Таке життя… Уроки редагування ВІД ПОГРІБНОГО – це дещо!!! Примусити побачити власні помилки, неточності, недолугості і жодним чином не принизити автора – ось серцевина його стилю. Нам легко працювалося удвох. Жалкуємо тепер, що не записали діалогів над текстом. Наскільки сильно змінилися вірші після редагування? Запитайте у Віктора Олексійовича. Або подивіться самі, порившись у старих публікаціях.

Окрім того я даю можливість попрацювати над рукописом разом зі мною усім, кого я знаю. Не вірите?. Дарма !!! З добрий десяток людей отримали рукопис «ГАРТУВАННЯ ВОДИ» з моїм проханням дати зауваження. Багато порад я врахував. І вдячний за це.

Безумовно, ніхто віршів за мене не переписував, але я подивився на власні твори ЧУЖИМИ ОЧИМА. Вимогливість до себе, до творчості – от НАЙГОЛОВНІШИЙ редактор. Скажу чесно – мені не соромно за жоден із опублікованих віршів.

– Яке значення для вас має реакція читача на ваші твори? Вам важливо, щоб ваші книги продавалися і приносили гроші або принаймні славу, чи для вас головне висловити у віршах свої почуття, надрукуватися, а далі вже не так важливо, хто це прочитає і як сприйме?

– Мою книгу «Гартування води» щойно випустило у світ Божий київське видавництво «УКРАЇНСЬКИЙ ПРІОРИТЕТ» накладом у 2000 примірників. Це зроблено власним коштом видавництва, на його власний розсуд і на власний страх та ризик. Зазначу, що суттєву допомогу у втіленні цього проекту надали також Сайко Олександр Йосипович та Шовкошитний Володимир Федорович ОСОБИСТО, за що їм щиро вдячний. Мушу зазначити, що видавнича справа – це щонайперше комерція!!! І видавництво розраховує мати зиск із продажу моїх віршів. Ну, а я отримаю належний мені гонорар. Це логічно. Мушу сказати, що книга розходиться успішно, чому я страшенно радий. І не гонорарам радий, а радий тому, що поезію українську ЧИТАЮТЬ!!! І читають не лише в КОЖНІЙ із областей України, а також і за її межами, бо така політика видавництва у розповсюдженні продукції (продукція… Гидке слово стосовно книги).

Мистецтво треба любити і до ГЛИБИНИ КИШЕНІ! З великою повагою ставлюся до публікацій у Інтернетвиданнях. Сьогодні це одна із найшвидших стежок до читача. І ДО КРИТИКА теж!!! Резюме. Ви, як ніхто, знаєте моє ставлення до публікації власних творів. Перша моя книга «НА СЬОМИЙ ДЕНЬ» побачила світ у видавництві Віктора Федоровича Лисенка титанічними зусиллями Віктора Олексійовича Погрібного, саме такі зусилля треба було прикласти, аби отримати від мене рукопис. На той час мені виповнилося 53… Ну чим не «ЮНОЄ ДАРОВАНІЄ»? Лише коли книга (дивним для мене чином!!!) викликала значний резонанс у літературних та читацьких колах України (саме України, а не лише нашого регіону), я раптом усвідомив, що не можна ховати від людей те, що власне, тобі і не належить, бо поезія – то сяйво іскри Божої. І цим треба ділитися, бо є десь хоч одна спрагла душа, котра потребує саме ТВОГО слова. САМЕ ТВОГО!!! Це і велике щастя і велетенська відповідальність. Перед людьми і перед Творцем усього сущого. Люди слухають мої вірші, а я слухаю, як співають іхні світлі душі.

– Олександре Івановичу, поясніть, буль ласка, таке явище. Багато людей з нахилом до поезії пишуть які можуть вірші, розміщують їх на поетичних чи своїх власних сайтах, запускають у соціальні мережі, чекають відгуків, тішаться компліментами рецензентів, ображаються на їх зауваження. Часто ці рядки немічні, але іноді там є і думки, і емоції, і алегорії – кульгає лише техніка версифікації та орфографія. Кажу таким своїм знайомим –  ти ж талант, давай я тебе без зміни змісту трохи літературно підправлю і будуть нормальні поезії. І що ви думаєте – погоджуються одиниці. Більшість категорично відхиляє пропозицію і зовсім не з фінансових міркувань, бо викидають грубі гроші на видання дебелих томів. Ці автори переконані, що створили шедеври, а я просто цього не розумію чи заздрю. Звідки такий апломб на глиняному літературному фундаменті?

– А чим, власне, графоман відрізняється від «справжнього» літератора? Бог його знає… У цьому контексті раджу почитати думки Григорія Дмитровича Клочека стосовно ЕНЕРГЕТИКИ СЛОВА. Слово, як і людина, існує ВОДНОЧАС у багатьох іпостасях. Поєднання ПІДСВІДОМОГО, СВІДОМОГО І НАДСВІДОМОГО і дають оте божественне явище, котре людство величає МИСТЕЦТВОМ. Коли Слово бринить суголосно з вашим серцем, енергія нашого єства, енергія душі наповнює його чимось магічним, ірраціональним, але таким потужним у впливі своєму на людство. Треба глибоко відчувати, переживати написане. Відгукнеться. Зрезонує. З вами не було такого, коли, здавалось би, технічно досконалі вірші часом не викликають жодних почуттів? Ну не торкаються вони тих струн, що співають в душі людській. Чому? А буває і навпаки. Вірш, на перший погляд технічно недосконалий викликає бурю емоцій. Парадокс творчості. Закони гармонії можна описати математично, але як вселити душу у ту математику?

На це питання зміг би відповісти і такий близький багатьом із нас Валерій Васильович Гончаренко. Міг би. Та уже не відповість. Але він нам залишив свою творчість, як взірець вимогливості до СЛОВА. Стосовно ж антуражу «навкололітературного»… Апломб, кажете? Ну так не я ж сказав: «Талантам нужно помогать, а бездари пробьются сами!!!» Правда, влучно? Погибельну силу таких, потужно зображених вами «невизнаних геніїв» відчував на собі не один редактор! Редактори теж люди. Хтось, врешті, стомлюється пручатися, а когось купують. А ще простіше – взагалі БЕЗ РЕДАКТОРА!!! Тепер так можна!!! Бідна Муза!!! Але таке життя…

– Банальне запитання: що написання віршів дає для вашого світовідчуття, світосприйняття та настрою. Маю на увазі -що хорошого?

– Вірші (в широкому сенсі) – це така ж невід’ємна частина МЕНЕ як і зір, слух, спрага… Якщо хочете, я повторюся: «Поезія – це діагноз!!!» Коли вірити Будді, то наше життя всього лишень ілюзія та мука… Мука та ілюзія… Вірите? Але як і Будда, я завжди дивувався і продовжую дивуватися найбільшому ДИВУ на землі – людині. Що є людина? Врешті, наш організм – впереваж ВОДА!!! Вдумайтеся – ми лише РОЗУМНА ФОРМА ІСНУВАННЯ ВОДИ!!! І чи й насправді РОЗУМНА? Хто ми тоді БЕЗ ДУШІ? Не забуваймо про душу!!!

– Знаю, що ви регулярно проводите поетичні майстер-класи. Хто є ваша аудиторія? Чи трапляються люди з уже чітко окресленими поетичними здібностями?

– Аудиторія почасти випадкова. Але закон «СРОДСТВА» діє! У кожній людині закладено поетичні здібності. Адже кажуть, що поезія – це та пісня, котру співає ангел, несучи нам, ще нерожденним, душі . Співає тої урочистої миті, коли ми маємо вийти із материнського лона на світ Божий.  Одні цю пісню забувають. Інші – ні! Але часом і ті, хто забув, раптом ЗГАДУЮТЬ!!! Так і народжується талант!!!

– Один мій приятель, людина освічена і багатогранна, у минулому романтик і бард, якось поскаржився: я, каже, пізно зрозумів величезну шкоду для реального життя віршів та пісень із «жалісливими» текстами про кохання. «Всем нашим встречам разлуки, увы, суждены», «Ничего слова ее не значили, и в судьбе моей все по-прежнему», « Ты могла бы быть луком, но кто стрелок, если каждый не лучше всех», «Ти пішов на захід сонця, я пішла на його схід». Або у Косенка в книзі «Гартування води»: «Де ти зараз? Мовчання моє все чекає твоїх рушників», «Чиї ж то чари поруйнували мою причетність до твого кохання?», «Тепер уже не «Здрастуй», бо «Прощай» з тобою нам дорогу перебігло». Так-от, мій приятель вважає, що постійне «споживання» навіть геніальних рядків про нещасливу любов та розлуку людину на це мимоволі налаштовує і вона не вміє будувати стосунків з супутником життя на позитиві. Ви так не вважаєте?

– Ніно, щиро дякую, що ви вчиталися в Косенка, та ви мимохідь порушили причинно-наслідковий зв’язок… Для людини важливий досвід. Але насамперед досвід ВЛАСНИЙ. Наведені вами приклади – лише відображення отого досвіду, але аж ніяк не заклик до дії!!! Я теж чув про теорію егрегорів… І певен, що слово справді має здатність до матеріалізації, але …  Скільки не повторюй: «Мед, мед, мед,..», в роті солодко не стане!!! Жартую звичайно.

– Олександре Івановичу, ви є майстром моментальної поетичної імпровізації. А можна отак з ходу пару рядків особисто для мене? Тільки Бога ради, не про те, як я свого часу не дала ваших віршів у газету, поки не переконалася, що то не плагіат. Про щось інше.

-Ніно, я ж «даТТських» віршів не пишу!..)))))

Електрострум відкрив Микола Тесла,
І струм тепер на службі «Перевесла».
Такі часи…
Бо всі мої сюжети
Лиш електрони в нетрях Інтернету.

- Дякую. Ну, і якщо можна, щось поетичне і для читачів «Перевесла».

АПОСТРОФ

Пам’яте
Я твій апостроф
І губи твої
Ніжно торкають мого невагомого тіла
Крапля сльзи на долоні
Мене натремтіла
Щоб розділити минуле з майбутнім

……………………………

В зіниці змії
Я розчинився
Як чорні слова ворожби
Губляться в темряві ночі
Щоб горя надбати
Я не для того в тобі
Щоб навідліг рубати
Я лиш пір’їна кохань
Туркотять голуби
Ніжно співають відлиги
Ридають дощі
Синь весняна обживає небес верхокрилля
Пам’яте
Я твій апостроф
Як хвиля на штилі
Виснуть вітри на вітрилі
Холонуть борщі

……………………………

Проза
Романтика вмерла
Снопи хризантем
Холод віщують на злім токовищі базару
Я лиш апостроф
Забутого шалу примара
Капища пам’яті
Ваш
Безофірний тотем

……………………………

Безпам’ятство
Наздожене цей звук
На вістрі уповільненої дії
На павутинні тнутиме павук
Сто літургій мушиної надії
І вже без ліку
Безіменний раз
Мине весна
Зістарить вітер пісню
Крізь порохно агоній і образ
Це фото посміхатиметься пісно
Мов здичавіла згадка про любов
Але НЕ ЇЙ тупитимуться пера
Вже не павук
Веде куделю Бог
І хрипне крик роздертого паперу.

ГЕНЕТИКА

Прадавні тотеми ще тут
В лабіринтах судин
Крізь душі зростають
Мерячать в потугах на Вічність
Ховаються
Нишкнуть
Чекають
Прийде Аладдин
Пустити на волю
Язицтва сакральну величність
І древньої сили
Магічна
Палка таїна
Осяє серця і народи звитягою духу
Чи вселиться в душу лукавий
Страшний Сатана
Щоб зерно ЛЮДСЬКОГО
В Людині чавить на макуху

І бути ЦАРЕМ
Ледве ЯМИ
Якщо не гори
Їх мрія
Мета
Метафізика
Марення
Зваба
З багатства генетики впала на їх прапори
Зелена мов твань
І давлюча як заздрощі
ЖАБА

……………………………

Отож
ПРИШІБЄЄВИ
Їхньої муштри хода
Ятрає серця
Витолочує дні споришеві
Старе НЄ ПУЩАТЬ
Знов у долю чужу забреда
Хоч тхне і недовго
Мов блазнів парфуми дешеві.

АНАМОРФОЗ

Брехливі очі Дездемони
І мавр
І відчаю жабо
І дивна скрипка із Кремони
Ячить
Волає про любов
І доль мінливе стоголосся
В сакраментальній грі лекал
Так срібно Вічність ллє на коси
Венеціанська хіть дзеркал

Біографічна довідка. Олександр Косенко має вищу технічну освіту (Кіровоградський національний технічний університет), трудовий його шлях всю дорогу пролягає біля автосправи (він її викладає), а в духовному житті Олександра Івановича постійно присутня поезія. Вірші він не тільки читає – він їх пише, видав дві книжки. Член бюро обласного літературного об’єднання «СТЕП».

Бесіду провела Ніна Даниленко

29. 06.2013

http://zolotapektoral.te.ua