Жінка-УКРАЇНКА

Люба Маруся Білаш – співачка і композитор, присвячує цю статтю своїм батькам та предкам.

Найважливішим і найціннішим скарбом і оберегом українського народу є пісня. Жодний народ не має стільки і таких прекрасних народних пісень. Маємо історичний епос: думи, балади та романси, лірико-епічні та ліричні, обрядові пісні. Наш народ усю свою історію і свою долю виспівав і оспівав у піснях. Ми співаємо від моменту народження у аж до останнього прощання та оплакування. Усе життя пісня з нами. Саме пісня рятує нас у тяжкі хвилини, лікує, надихає і підносить на високості. Живуть серед нас люди з фізичними вадами мовного апарату: затинаються, картавлять, не вимовляють якихось звуків, але співають вони унікально гарно і чисто. Тут нема іншого пояснення: співає їхня душа - душа нашого українського народу.

Співачки та музиканти – це обранці Божі, яким довірено та доручено берегти цей найдорожший скарб рідного народу - нашу пісню, нести її через віки до людей і передавати від покоління до покоління. Саме до цієї когорти належить і родина Білашів. Найяскравішою представницею славного народу, яка гідно виконує своє призначення, є Люба Білаш - творець і справжня берегиня української пісні.

Люба Білаш – естрадна співачка та композитор, належить до п'ятого покоління канадських українців. Люба народилася у Віннніпезі в сім'ї доктора Борислава і Доротеї Білашів. Предки з батьківської сторони походять з Тернопільщини та Івано-Франківщини. За родинними переказами вони належали до тієї частини війська гетьмана Богдана Хмельницького, яка після Визвольної війни 1648-54 років оселилась на території сьогоднішньої Тернопільщини. До Канади Любин прапрадід приїхав у 1897 році.

Любина мама Доротея походить зі старовинного фрізійського роду Укена. якому належав власний герб - спібний лев з переверненою короною на шиї. То ж у Любиному характері тісно переплелися і створили неповторний колорит волелюбність і сила духу козаків та мрійливість і стійкість островитян.

Люба успішно закінчила Манітобський університет за фахом учительки початкових класів. Одна з перших у Манітобі почала викладати у новоствореній двомовній українській програмі. Протягом багатьох років працювала у двомовних програмах у Вінніпезі та Едмонтоні, застосовуючи власні цікаві методики навчання дітей.

Любов до музики зародилася ще в дитинстві, коли вдома співали українські пісні з дидусем та з іншими членами сім'ї, які ще й грали на різних інструментах. Люба навчилася грати на скрипці, гітарі, виступала у складі багатьох хорів і вокальних ансамблях - у школі, в Пласті, в церковному хорі та тріо «Тирса» (під проводом добродійки Володимири Кисілевської та Вірляни Головки).

Разом з сестрою Дарусею часто виступали дуетом і з вокально-інструментальним ансамблем «Мрії» (пізніше «Чар-зілля») на фестивалях у Вінніпезі. Тандер Бей, Саскатуні та інших містах Канади.

Саме в цей час за допомогою та участю родини Люба записала цикл українських дитячих пісень («Віночок діточих пісень», продюсер д-р Оленка Білаш), які до сьогоднішнього дня із задоволенням використовують в україномовних класах по цілому світі та в радіо-і телепрограмах багатьох країн світу включно з Україною.

З 1980 до 1984 року Люба працювала художнім керівником Вінніпезького дівочого вокального квартету «Троянда», у репертуарі якого були кращі українські народні та авторські пісні.

Які чари та яку силу повинна мати українська пісня, щоб можна було її так полюбити і співати душею, народившись і виростаючи далеко від України. Голос крові та голос далекої, ніколи не бачиної Батьківщини звучали в унісон. Лише у 1982 році доля подарувала першу зустріч з Україною. Перебуваючи на шеститижневих курсах з української літератури у Київському державному университеті імені Тараса Шевченка, знайомилася з реаліями життя незнаної, але вимріяної рідної землі своїх предків. Побачилася з родиною, пережила веселі та сумні пригоди, які викликали бурхливі емоції та суперечливі роздуми. Але усі сподівання перевершили враження, отримані від знайомства з українськими молодими художниками Іваном Бринюком, Василем Корчинським, Володимиром Гарбузом та іншими зі школи-майстерні славної художниці - "шістдесятниці" Галини Зубченко. Саме вони показали Любі справжній український Київ, дали відчути себе українкою в Україні та сприяли утвердженню у своїй любові до рідного краю, бажанні повертатися до нього і своїх витоків та співати і творити. А ще вони залишилися друзями на усе життя.

Після переїзду до Едмонтона у 1986 році Люба почала співати в українському хорі «Дніпро» під керівництвом пані Марії Дитиняк. А влітку 1997 року в складі створеного маестро Володимир Колесником хору «Тисячоліття» взяла участь у запису концертів українського композитора XVIII ст. Дмитра Бортнянського. У цьому проекті брали участь не лише українці, а й співаки неукраїнського походження з усієї Північної Америки. Запис відбувся у Гвельфі, Онтаріо, а гала-концерт в Рой Массі Голі в Торонті.

Повернувшись після запису до Едмонтону, Люба взяла участь в аудиції на місце альта в один із трьох професійних хорів Канади «Про Коро Канада» (керівник - маестро Мішель Жерве). Вражений голосом і майстерним виконанням партії з концертів Бортнянсюкого, маестро запросив її до хору. А через якийсь час «Про Коро Канада» виконав кілька творів Бортнянського для канадських слухачів. Люба співала з цим хором з 1987 по 1996 рік. Дуже вагомим для неї було успішне виконання у 1989 році сольної альтової партії у «Реквіїмі» Моцарта, який транслювало національне канадське радіо СіБіСі.

Проте займатися лише чимось одним - це не для Люби, то ж у 1988 році вона взяла участь ще у кількох проектах:

• виступила в Едмонтоні як солістка під час прем'єри Служби Божої композитора з Канади Юрія Фіяли на честь тисячоліття прийняття християнства у Київській Русі (її голос також можна чути на записі цієї ж композиції як соло-альта разом з українським католицьким церковним хором Св. Василія під диригентурою пані Єлисаветою Андерсон);
• -виступила у складі хору «Дніпро» в ораторії українського композитора з Франції Маріїна Кузана «Неофіти», під диригентурою маестро Володимира Колесника (цей концерт транслювався по телебаченню);
• виступала як гість на Міжнародному фестивалі української музики «Фестиваль-88» в Едмонтоні (з нагоди цього фестивалю була випущена пісня «Разом» на якій Люба виконує соло);
• була членом журі літнього Українського музичного фестивалю у Музеї української спадщини Альберти.

У 1989 році Люба разом з Іваном Стечишиним були запрошені на перший Республіканський фестиваль української сучасної музики «Червона Рута» у Чернівцях, де отримала приз за «неповторний сценічний стиль та виконавську манеру». Там вона познайомалася з багатьма відомими українськими музикантами, такими як Ніна Матвієнко, Дмитро Гнатюк, Тарас Петриненко, Віктор Шпортько, та молодими: Марією Бурмакою, Едуардом Драчем, Андрієм Середою та іншими, які стали відкриттям фестивалю і з якими потім не раз співала під час гастролей по Україні.

У 1990 році з групою учителів, так само захоплених музикою, створили ансамбль «Токката». У 1991 році Люба співала в хорі Едмонтонської опери у постановці опери «Євгеній Онєгін».

Влітку того ж року Люба знову порадувала публіку України своїми виступами у гастрольному турі Україною, організованому Кирилом Стеценком, онуком видатного українського композитора Кирила Стеценка. Разом з нею у концертах брали участь славний співець Василь Жданкін, актор драми і комедії Богдан Бенюк і рок-гурт «Еней».

А взимку на запрошення родичів Василя Жданкіна пощастило святкувати Різдво в українському селі у Карпатах. Справді пощастило, бо пережити це радісне Свято у горах серед гуцулів за усіма народними звичаями і традіціями - справжнє щастя, подарунок долі. Їзда саньми засніженими дорогами, свята вечеря у родинному колі, колядники із щирими віншуваннями та колядою - неповторні хвилини і почуття, спогади про які виринають кожної зими та щораз, коли у Василевому виконанні звучить пісня на слова Б.-І. Антонича «Коляда»:

Народився Бог на санях
В лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
І принесли місяць круглий.

Заслужений успіх приніс Любі виступ і на 2-му фестивалі «Червона Рута» у Запоріжжі в 1991 році. Того ж самого літа у Києві було записано та видано касету українських іммігрантських пісень «Слід по журавлях» (продюсер - Кирило Стеценко. пісні із збірки д-ра Богдана Климаша «Знайомлення з циклом українсько-канадських іммігрантських пісень», 1970 р.).

У 1992-1993 роках Люба виступила на рок-фестивалі «Тарас Бульба», організованому гуртом «Еней» у славному місті Дубно. А у 1992 році Любу нагороджено Великою Берегинею на 2-му фестивалі авторської пісні «Оберіг» у Луцьку за виконання і збереження українських іммігрантських пісень. Уперше нагороду віддано зарубіжному учасникові-лауреатові.

1993 рік подарувала Любі роль почесного гостя Міжнародного фестивалю «Слов'янський Базар» у Вітебську (Білорусь), де вона співала українські (авторські) пісні. Наступного року Люба Білаш була членом журі цього фестивалю. Там і познайомалась зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм – артистом і художнім керівником театру пантоміми «Жарт».

Кожного разу перебування в Україні (у Києві, Львові, Луцьку, Тернополі, Кременці, Чернівцях, Запоріжжі) було щедрим на нові знайомства у майстернях художників, музеях і виставках, які збагачували духовно. До кола Любиних друзів потрапили поети Наталя Клименко та Іван Малкович, етнограф Олексій Доля, композитор і співець Олександр Смик, радіожурналіст Емма Бобчук (здому Білаш, але не родичка) і Жан Макаренко, унікальні фотохудожники Василь Василенко та Василь Артюшенко, художники Володимир Рак та уся родина Олександра Бородая, а також інші дорогі люди, без яких важко уявити собі Україну, зв'язок з якими живить навіть на відстані і з якими приємно зустрічатися кожного разу.

Щороку географії гастролей розширювалась, та у 1994 році вдалося відвідати Крим і взяти участю як гість {і члем журі} у дитячому музичному фестивалі у Євпаторії. Чорне море і Кримський півострів вразили своєю красою.

То ж тепер можна сказати без жодних застережень, що Любі вдалося побачити Україну від Карпат до Чорного моря, і її неповторний голос лунав над усією рідною землею.

На сьогоднішній день творчий доробок Люби складається з трьох касет із записами українських дитячих пісень «Вінок діточих пісень», запису пісень канадців українського походження на платівці «Люба Білаш» і касети іммігрантських пісень «Слід по журавлях».

Пісня як пуповина пов'язує Любу з матір'ю Україною. Як композитор вона сама пише музику на вірші цікавих українських поетів Олександра Олеся («В степу», «Грають в морі між камінням», «Не беріть із зеленого лугу верби», «Пісня грози», «Майова ніч»), Івана Світличного («Полонянка і лицар»), Вадима Крищенка («А де моя весна?», «Берег любові»), Валентини Смакули (Голубка"), Леоніда Башуна («Молитва за козаком»), Віктора Колечка («Зерно безсмертя», «Колись у сивій давнині», «Земля кленового листя»), Олександра Виженка («Колискова старого козака», "Покохала дівка «Гната», «Плач полонянки», «Зверенення до сина», «Фаетон на дорозі кохання», «Українці всіх країв — кохаймося», «Берегиня»), Степана Філіпчука («Гей, Волинь», «Оберіг») та інших. Співає і записує пісні співаків-композиторів України — барда Едуарда Драча («Через моря»), Степана Чумака з гурту «Січ»/потім «Кінг сайз»/«Зіна», «Сон») та інших. У її репертуарі є також пісні перекладені українською мовою Андрієм Сематюком (Едмонтон/Лос Анджелес): «Б'є моє серце за тобою» («My Heart Will Go On»), «Сила любові» («The Power of Love») та «Троянда» («The Rose»).

Про Любині досягнення у музичній царині Ярослав Розумний написав:

«Люба Білаш не нова в жанрі естрадної музики. У своїх піснях вона вкладає український мелос в осучаснену форму. Співачка має виняткове рідномовне сприймання нюансів української мови, вроджене відчуття ліризму й драматизму слова і вміння поєднувати ці якості з композиторською інтерпритацією. У неї дзвінкий лірично-драматичний тембр голосу, добра логічна й музично-настроєва дикція та своєрідна ритміка музичної фрази. В її виконанні Любині пісні стали свіжим вкладом в існуючу українську музичну літературу».

Талант і творчі здібності Люби поширюються і на наші сфери творчости, зокрема, дизайн унікальних жіночих прикрас. Мотиви вона бере із стародавніх символів нашої культури, починаючи ще з трипільських часів. До співпраці із задоволенням залучає відомих сучасних митців, у тому числі художників школи знаного українського емальєра Олександра Бородая.

З раннього дитинства її цікавить малювання, писанкарство, вишивання, шиття. Колекціонує книжки: українські букварі, абетки, збірники легенд, переказів, казок, українських народних дум і пісень; живопис і графіку, скульптуру та інші мистецькы витвори. Цікавиться прадавніми культурами світу, порівняючи їхні досягнення з надбанням української культури.

Ще у шкільні роки у Вінніпезі Люба була активним членом Пласту. До її обов'язків належало виховання наймолодшого хлоп'ячого новацького рою, учасником якого був брат Борислав. До сьогоднішнього дня ці хлопці називають її «братчик Люба» або просто «брач»! На різних таборах навчала новацтво і юнацтво пластових, а також героїчних, історичних, обрядових українських народних пісень, легенд, переказів. Отримала два пластові відзначення за роботу з новаками. Не полишила Люба працю у Пласті і в Едмонтоні, ставши сеньйором. Два роки підряд організовувала новацькі табори за українськими історичними темами та була комендантом цих таборів. Працювала рік з найстаршими новачками, готуючи їх до юнацтва. Кілька років була інструкторою зі співу та референтом Уладу Пластового Сеньйорату. До нинішнього дня Люба докладає багато зусиль до виховання юних пластунів, серед яких вже її дочка Таміла. Успадкувавши від батьків любов до музики, танцю і співу, малювання та українського слова, Таміла із задоволенням розвиває свої здібності: вчиться грати на скрипці, гітарі, саксофоні, співає, малює, пише оповідання, ходить до франкомовної школи та на курси українознавства.

автор: М. Циган
Західньоканадський Збірник
Частина П'ята
Наукове Товариство ім. Шевченка в Канаді
Том XLIV
Едмонтон - Острог
2008 р.