Жінка-УКРАЇНКА

Сьогодні питання українського культурного та інтелектуального продукту, а отже, захист української книги, кіновиробництва, музики, тощо, стає питанням національної безпеки.

В період Януковича під приводом «двомовності» були згорнуті всі державні програми підтримки українського національного культурного виробника. Зараз знову задекларовано намір сприяти розвитку українського духовного продукту.

Видавництво «Наш Формат» – український проект, що друкує і найкращі світові бестселери, і твори українських авторів. Серед останніх: біографія Нельсона Мандели «Довгий шлях до свободи», збірка «(R)Еволюція духу» - спогади учасників подій на Майдані, «Величні за власним вибором» - культовий бестселер ділової літератури Джима Коллінза, «Жлобологія» та інші.

Поговорити про те, що відбувається в українському книговидавництві, якої підтримки від держави та споживачів потребує українська книга, я запросила директора видавництва Антона Мартинова.

- Доброго дня, пане Антон. Розкажіть, будь ласка, про ваше видавництво. Що відрізняє вас на загальному фоні?

- Ми видаємо суспільно важливі книги як в перекладах українською, так і мовою оригіналу. В тому числі російською мовою, що є для нас певним експериментом.  «Наш формат» вийшов на ринок в 2006 році, видавши всю українську класику на дисках. В 2008-2009 році грянула криза, диски перестали продаватися. Для нас це було певним поштовхом. Ми пішли в бік паперової книжки. Спочатку ми співпрацювали з іншими видавцями. Наприклад, з видавництвом Олексія Капусти в 2010 – 2011 році було видано книгу Лі Куан Ю, що на 2 роки раніше за росіян. Випускали один проект, випускали інший. Але, свого видавництва не було, не було системності. В 2012 році стало зрозумілим, що треба створювати своє власне видавництво.

Таким чином, «Наш формат» еволюціонував від ідеї, в чомусь романтичної, а в чомусь авантюрної – сприяння розвитку української мови та культури до повноцінного національного книговидавництва.  Сьогодні ми ставимо перед собою амбітну ціль увійти в «ТОП-5» українських видавництв. Це абсолютно реалістична задача.

І другий експеримент – це бізнес-література, ділова література, яку ми почали видавати. Іноземні автори, світові бестселери, українські якісні переклади – це те, що сьогодні потребує український читач. Мова не тільки про виключно економічну, чи юридичну літературу. Я маю на увазі літературу саморозвитку.  Ось де справжній виклик. Чи насправді наше суспільство буде читати книжки такого рівня українською мовою?

- Питання про читача, насправді, не зайве. Американська видавнича галузь має багатомільйонні оберти, шалені, за нашими мірками тиражі. Ми бачимо, наприклад, ТОП журналу «Times». Література, звісно не завжди елітарна. Але паперова книга популярна, люди її читають, читають саме друковану продукцію в світі, де цифрові технології мають більше розповсюдження, ніж у нас. Що відбувається в Україні з цього приводу? Чому наші тиражі настільки мізерні, порівняно з тим же російським ринком? У нас не читають? Чи не видають?

 - Ну і не видають. Україномовних видавництв небагато і асортимент у них суттєво відрізняється від повноцінних видавництв світового рівня. Якщо Ви в Москві зайдете в «Бібліоглобус», то побачите, що у нас такого асортименту немає, і я не знаю, чи з’явиться він взагалі. Весь видавничий ринок працює на правах, працює на мові. Тобто, є англійська мова, яка найпопулярніша, є іспанська, є китайська, і потім вже йде російська. І ми з ними просто не можемо тягатися. Я читав Форда, читав Білла Гейтса – читав все російською, тому що не було українських пропозицій. І, в принципі, ми можемо дискутувати дуже багато, але якщо немає пропозицій, то не буде і україномовного інтелектуального читача. Ті, кого цікавить Форд, або Лі Куан Ю – протчуть його і на російській, і на англійській. Така література розрахована на читача, який не має прив’язки до мови, тому що вільно володіє кількома.

- І тут ми знову повертаємось до того ж самого мовного питання? Яких дій ви потребуєте від влади, щоб підтримка вітчизняного видавництва, вітчизняних авторів, україномовної інтелектуальної літератури, була не на словах, а діями?

- Мені здається, що держава тут повинна обмежуватись правилами гри і чітким слідкуванням за їх дотриманням. Якщо буде нульове ПДВ, якщо буде підтримка, як то замовлення та закупівля для бібліотек, і, що головне, якщо будуть встановлені прозорі правила, наприклад обов’язкові 50% квоти на українську продукцію - мені здається, що цього буде достатньо. Держава повинна сприяти, а не втручайтеся в роботу видавництв. Не заважайте. Коли я підписую угоду, то з мене вимагають печатки скрізь, підписи на кожній сторінці, скани, потім затвердження, нотаріуси. Це же все бюрократичний апарат, який віднімає кошти, які б могли піти на розвиток видавництва. Це впливає на собівартість продукції. У американців, з якими ми працюємо, - так: він мені пише: «Ось угода. Відскануйте мені, будь ласка і вишліть PDF». І все! Їм достатньо. Немає бюрократії. Держава гарантує безпеку в судах. І Він знає, що у нього є переписка на е-мейлі, є скан-копія і цього цілком достатньо, щоб американська держава за нього заступилася. Америка не буде підтримувати свої видавництва грошима, але вона заступиться за них в судах. Тому що вона вільна.

- Росія має держзамовлення. Україна має держзамовлення? Воно вам потрібне взагалі?

- Звичайно, потрібне.  В світі як працює видавництво? Є бібліотеки, мережі бібліотек, які є суттєвими покупцями та замовниками. Наші  бібліотеки просять у видавців дарунків тому що не мають грошей. Якщо б, плануючи тираж, ми б мали попередні домовленості з державою на поставку книг до вітчизняних бібліотек – це дало б нам можливість швидше обертати гроші, швидше повертати вкладене і, відповідно, швидше вкладатися в нові проекти. Це перший момент. Другий момент – кредити. Якщо нема власника або спонсора, який може кредитувати видання книги або давати обігові кошти, то ти будеш випускати одну – максимум дві книжки на рік. Ну, ви ж розумієте, що ми так розтягнемо і популяризацію, і напрацювання пристойного книжкового асортименту на сто років.

Достатньо було б цих двох кроків. Крім того, є багато питань, що стосуються вітчизняного ринку. Не потрібно вводити квоти на поставку книжок із Росії. Перевіряти та рахувати книжки на кордонах – клопітна та безперспективна справа. На мій погляд, хорошим варіантом було б зробити схему «50х50» для українських торгівельних мереж. Якщо ти торгуєш книжками, то в тебе має бути, наприклад, 50% україномовної  книжки. Це дозволить україномовному продукту вийти на ринки сходу України. Сьогодні в Одесі, або в Білгород-Дністровському, наприклад, зі ста книжок на прилавку ви, в кращому разі,  побачите дві українські. І тут справа не в попиті та пропозиції. Коли наше видавництво відвідало Одесу в цьому році, у нас розкупили майже все україномовне.  Просто продавці, торгівельні мережі,  не вірять в попит на українську книжку в, умовно, «російськомовних регіонах». Закон що квотує 50% присутність на вітчизняному ринку україномовної книги, був би найбільш дієвим метод підтримки конкурентоспроможності вітчизняних видавництв, тобто сприяв би створенню рівних конкурентних умов на ринку.

Насправді, якщо порівнювати Штати, або іспаномовні країни, то в них тиражі навіть з російськими не співставні. Вони звичайно, більше, ніж у нас. Але ми бачимо динаміку. «Жлобологія», «Майдан. (R)Еволюція духу», «Величні за власним вибором» показують, що попит на українську інтелектуальну літературу зростає. Я повністю заперечую тезу, що в Україні немає читача і все втрачено. Так, ми не маємо ринку збуту на сході. Але ми, безперечно, маємо попит, що неухильно зростає. Вже зараз через інтернет-магазин замовлень з Дніпропетровська, з Одеси, Харкова, Донецька та Криму дуже багато. 

- Ви можете назвати якісь цифри?

- Я можу сказати, що зараз попит на україномовну книгу вдвічі більший, ніж рік тому.

- Є певна думка, що українська книга коштує в 2-3 рази дорожче за російську. І ця думка постійно тиражується, коли мова заходить про українське книговидавництво.  Ви видаєте коштовні книги, у вас неймовірний друк, поліграфія. Продукція, яку ви видаєте, на дуже високому рівні. Скільки, наприклад, коштує аналогічне видання в Росії, чи Америці? Чи є у вас якесь порівняння?

- Звісно, є. Що стосується наших книжок, для прикладу «Величні за власним вибором» - у нас коштують сто гривень, аналогічне видання в Росії - 385 гривень і в Штатах – 20 доларів. Наші ціни повністю адекватні.

- З того, що я побачила і почула від вас сьогодні, я роблю висновок, що по-перше, українська книжка на рівні по поліграфії, по-друге, вона дешевше і по-третє, на вітчизняному ринку вже є інтелектуальний продукт українською мовою. Українське суспільство готове читати?

-  Готове. Я був вражений Одесою, виставкою «Зелена хвиля». Ми там розпродали майже всі популярні українські книжки, ми знайшли партнерів, точки збуту. Майдан насправді змінив країну. І попит на українську книжку зростає. Тиражі будуть зростати. Єдине, в чому я зараз бачу основну задачу для видавців – робити якісний продукт, а для держави – робити все можливе, щоб не дати бюрократії вбити вітчизняного видавця «на кореню».

- Я пам’ятаю часи, коли люди перевозили через кордон СРСР російськомовну книжку, видану в Берліні, чи Лондоні. Солженіцина, чи Гумільова, наприклад. Враховуючи, що Путін ще протримається, то, може, російські інтелектуали ще будуть видавати та купувати книжки у нас? Ми готові до такого розвитку подій?

- Я був би дуже радий, якщо б російський інтелектуальний капітал заходив би сюди і допомагав, таким чином, розвитку української книжки. Навіть російською мовою, але тієї книжки, яка зробить українську націю більш досвідченою та конкурентоспроможною у світовому сенсі.

Лариса Волошина, редактор Еспресо ТВ