Герої не вмирають! — не ховаючи сліз

Стоячи навколішки та низько схиливши голови — саме так у останній путь проводжали жителі нашого міста двох загиблих на сході ніжинців.

Руслан Ткаченко та Тахір Баширов віддали свої життя захищаючи кожного з нас, захищаючи свою країну.

Руслан, 1993 року народження, навчався в десятій школі, відслужив у армії й вирішив, що саме його навички та вміння зможуть допомогти й захистити Батьківщину. Його хоронили в закритій цинковій труні.

Тахір, 1985 року народження, вчився в п’ятнадцятій школі. Добровільно пішов звільняти схід країни від ворогів. Без батька лишилось двоє його діток.

Службу за упокій провели одразу за обома загиблими в соборі Всіх Святих.

Руслана похоронили на Мигалівському кладовищі, Тахіра — на Гуньках.

Тіла обох загиблих сьогодні опівночі доставили до Ніжина волонтери з Самооборони.

Попрощатись із героями прийшли сотні людей. Колони людей, що йшли за труною не видно було кінця.

Родичі та знайомі, сусіди, друзі, однокласники, ті, хто не знав хлопців, звичайні перехожі — всі вони прийшли віддати останню шану нашим захисникам.

Однокласники та одногрупники Руслана розповіли, що він був дуже добрим хлопцем. Він умів постояти за себе та ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Кажуть, що був розумним, і міг дуже гарно вчитись, але не хотів. Після училища пішов до армії. Потім — на схід, у окопи.

Про Тахіра говорили його сусіди. Розповідали, що він теж був добрим і веселим хлопцем і у їхній пам’ять він назавжди лишиться маленьким хлопчиком.

Майже кожен приносив із собою живі квіти: червоні та рожеві гвоздики, жовті та блакитні хризантеми, червоні та рожеві троянди.

Дехто в руках із собою приносив український прапор.

Службу в храмі розпочали з пісні “Плине кача”.

Людей, щоб попрощатись із загиблими прийшло стільки, що в церкві ніде було стати. Тому, містяни збирались також і надворі, навколо собору.

Коли після служби виносили труни з хлопцями, то сліз не стримував ніхто. Сльози не просто котились, вони збивали дихання та ставали колючим клубком у горлі. Не ховали своїх солоних сліз ні люди в військовій формі, ні священники, ні жінки, ні чоловіки, ні діти.

Через сльози люди викрикували “Герої не вмирають!”.

Похоронна процесія під звуки духового оркестру на чолі з жовто-блакитним стягом рушила від церкви по вулиці Гоголя до Меморіалу Небесної Сотні.

Дорогу загиблим вистилали квітами.

Звичайні перехожі, які просто йшли повз приєднувались до колони, голосно схлипуючи та глибоко видихаючи. Ніхто не смів обганяти й всі приєднувались, щоб бодай до центральної площі провести Руслана та Тахіра.

Біля Меморіалу Небесної Сотні святотці ще раз відправили заупокійну службу, яку очолив владика Євстратій, архієпископ Чернігівський та Ніжинський.

На площі рух для транспорту був перекритий. І люди, які прийшли попрощатись із хлопцями та подякувати їм за захист зайняли майже половину площі.

Автобуси, які їхали на цвинтарі були вщент наповнені людьми.

Працівники швидкої допомоги ні на крок не відходили від родичів загиблих солдат. Міліція чергувала на кожному перехресті вздовж вулиці Гоголя та на площі Франка.

З площі похоронні процесії поділилися. По дорозі на кладовище — і на Мигалівське і на Гуньки, де ховали воїнів, вздовж дороги стояли люди, утворивши живий коридор.

З прощальним словом біля труни Тахіра виступив міський голова Анатолій Лінник.

Біля труни з тілом Руслана молився лідер Об’єднання Свобода Олег Тягнибок.

Бійців поховали, як і годиться, з військовими почестями. В місті оголошено траур.

http://www.uezd.com.ua