Жінка-УКРАЇНКА

Як той літописець у часі пірну. 
Забрало історії з нього зніму. 
Минають роки і минають години, 
І з того,із дня і із тої хвилини, 
Коли на майдані зібралися люде, 
Спитати у влади,коли ж краще буде? 
Ідеєю гідності всі запалали, 
І мирно,в молитві одвіту чекали. 
Стояли у холод,і в лютім морозі 
Не відали мирні - біда на порозі. 
Катком прокотилось по долях страждання. 
І кров'ю скропились людей сподівання. 
Там вихором смерть танцювала з косою. 
Невже Україно було це з тобою? 
Ще болить,ще щемить і у серці калата, 
Що за гідність і волю - страшенная плата. 
Що життя молоді птахом в небо злетіли, 
І,що доленьки їхні земні не поспіли. 
Що нові покоління не зійшли,як пшениця. 
Не з'явилися нові вкраїнськії лиця. 
Покосила лихая,ніж у серце встромила. 
І ще більше бажання до волі - зродила. 
Україна стоїть,гордо спину тримає, 
Бо щасливе майбутнє її далі чекає. 
В часі скорім розквітне й зміцніє. 
І про рани болючі забути зуміє. 
Тільки пісня тужлива часом нагада, 
Що була у Вкраїни колись та біда. 

Осінні етюди

Ще осінь ловить тліюче промініння
І теплий вітер,крадучись,втіка
Роздягнуте,без листя,гілля
Втікаючи кудись - ласка.
Караваном пустельним
В небі хмари поплили.
І в негоді дощами
Рясно землю скраплили.
Лист сухий,шурхотить під ногами
Це нам осінь говорить,що вона іще з нами.

***

Шпиль.Костел і гайвороння 
У небі літає. 
Свою пісню невмілую 
Осені співає. 
Десь трава іще зелена, 
Десь уже - змарніла. 
І береза,над ставочком 
Уже пожовтіла. 
В осінніх етюдах 
Акценти яскраві. 
І всі кольори, 
Та мелодії - жваві.

***

Мотиви осені співає вся природа. 
Дублює сонце в дзеркалі води. 
І сонце осінь запитає: 
"А ти куди...Куди?" 
Між зірок місяць серпиком повис 
І зорані поля озимо так дихнули. 
Що місяцю у небі ти завис? 
Ми потрудились і зітхнули. 
Береза одиноко завива 
Поміж смереками й ялинами густими. 
І чи в беріз таке бува? 
Що я із хвойними,а не із листяними. 
Кружляє битим шляхом лист 
І чути осені тужливий свист.

* * *

Посивіла мати від чекання-сліз. 
Доля так зробила,що біду приніс 
Час складний і лютий,бо іде війна. 
Бо така на вроду,бо страшна вона. 
Вже не будуть діти,що мали прийти... 
Вже не зійдуть квіти,що садив би ти... 
Коси блякнуть і біліють, 
Очі карії чорніють. 
І не стріне тая мати,чорнобрового солдата. 
Та війна прийшла з косою 
І зробила час – бідою.

Карпатська ніч 

Місяць пливе поміж хмароньки,невід закидає. 
В нього зіроньки яскраві тихенько складає. 
Там дівчина з коромислом, в нім водиця чиста. 
На ній біла вишиванка і низка намиста. 
По землі туман повився 
За ялиноньки схопився. 
А поміж смеріченьки- 
Розпустився в стріченьки. 
У ярочок він схилився 
Озерцем нічним зробився. 
Туман-ковдра все покрила 
До ранечку- оповила. 
Горам світить місяченько 
Зіроньки збирає. 
Полонина й верховина 
Ясну нічку має. 
Має нічку тихоплинну і туманну воду 
Споглядає з місяченька діва свою вроду. 
Бо люстерко туманнеє буде лиш до раня 
Милуватись-любуватись тільки до світання.

* * *

В мені тече кров України.
Гуцулів, лемків, слобожан.
Тому і люблю свою країну й образити її не дам.
Я Путіну відповідаю,
Що «русский мир» я зневажаю.
Ми не один народ з тобою.
До нас прийшов ти із війною.
Це образа, ганьба, ми тобі не – родина.
І так скаже, я певна, уся Україна.
У нас різні стежки,
У нас різне майбутнє.
Лиш огида до тебе у мене присутня.
За все й нізащо я люблю Україну.
Бо маю єдину, одну Батьківщину.

* * *

На Покрову піду в храм, піду – помолюся.
Біля матінки Христа, низько я схилюся.
Богоматір попрошу: «Захисти Вкраїну
І покровом огорни, як рідну дитину.
Ти ніколи у біді нас не полишала.
Козаків, що боронились, завше рятувала.
Поможи у боротьбі, в боротьбі за долю,
Щоб здобула Україна ту жадану волю.
Йде війна і там солдати – сини України.
Хай повернуться живі у свої родини.
Най оновиться Вкраїна, більше не бідує.
І про ката-москаля ніколи не чує».
Молімося, ставаймо ліпші і просім –
Своїй країні – нині поможім.

* * *

Земля ковдрою укрилась,
Пухким снігом оповилась.
І притихла, і заснула,
Подих зимоньки відчула.
– До весни я буду спати,
Сни барвисті розглядати.
На весні я все садила,
Влітку – урожай ростила.
Восени я все збирала.
І зовсім, зовсім не спала.
Зараз час, щоб відпочити
Сили свої відновити.
Цілий рік я працювала,
Рук своїх не покладала.
Коли сонечко пригріє –
Сни міцні умить розвіє.
Тож попрошу не чіпайте,
І дочасно не займайте.
Я годувальниця – Земля.
На відпочинку зараз я. 

Осінь 

Пізня осінь- багряная 
У коралі убраная. 
Жовті коси розплетені 
І по травах розметані. 
У морозі скупалася 
І з листом розпрощалася. 
У тумани огорнулась 
І до сонця усміхнулась. 
Із травою пониклою 
Сизі ранки зустріла. 
І тепло утікаюче 
Зупинить не зуміла.

* * *

В небі зірка,як свіча 
Світить і моргає. 
Може є на ній життя? 
Лиш Господь це знає. 
Ти живеш в зірок армаді, 
І тобі й твоїй громаді, 
Все світити й миготіти. 
Ви,є місяцеві діти. 
Чи у тебе є світанки 
І пахучі роси-ранки? 
Чи вода в струмку дзюркоче 
У велике море хоче? 
Чи лелека прилітає 
І гніздо своє ладнає? 
Чи весна до вас приходить 
І у зимних ріках бродить? 
І чи ластівка літає 
У пух-хмари поринає? 
Чи громи гримлять-гуркочуть, 
І чи хмари плакать хочуть? 
Як ведеться,як буває- 
Лиш Господь на небі знає.