Громадські ініціативи в культурній політиці міста: проблеми і перспективи партнерства з владою (на прикладі Києва та Львова)

Анотація

З огляду на необхідність залучення громадськості до реалізації державної культурної політики проаналізовано проблеми співпраці державної влади з представниками громадськості на рівні міста; визначено можливості та механізми побудови спільної платформи культурної політики за участю влади і громадськості.

Аналітична записка

Питання про співпрацю в сфері культурної політики державної влади та громадських організацій на рівні міста є актуальним, виходячи як із державних стратегій (курс України на інтеграцію в європейський гуманітарний простір; виголошена Президентом України на Громадській гуманітарній раді 30 червня 2012 року теза про необхідність реформування української культурної політики шляхом підтримки громадських ініціатив та співпраці з громадськими організаціями як «експертами з боку суспільства»)[1]: так і з огляду на невідповідність культурної політики потребам суспільства, відірваність від інтересів громади, закритість та корумпованість влади.

Вдосконалення культурної політики в Україні неможливе без вироблення механізмів спільної діяльності органів влади та громадських організацій, зокрема на рівні міста.

Цей «рівень» має свої особливості. З одного боку, культурна політика міста є частиною централізованої державної політики, з іншого - в кожному окремому випадку має свою специфіку, що пояснюється багатьма факторами: етнічний склад місцевого населення, його культурні традиції, історичне минуле та пов’язані з ним пам’ятки архітектури та культурної спадщини, організація туризму в регіонах. Кожне місто має свій громадський актив, зацікавлений у розвитку культурних індустрій та організації рекреаційної сфери, але не скрізь в Україні громадськість вповні реалізує себе з багатьох причин.

Приклади залучення громадського сектору до культурної політики міста. На сьогодні елементом співпраці влади і громади є діяльність відповідних підрозділів громадських рад при органах державної влади. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», громадська рада визначається як «постійно діючий колегіальний виборний консультативно-дорадчий орган», створений з метою «забезпечення участі громадян в управлінні державними справами, здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, налагодження ефективної взаємодії зазначених органів із громадськістю, врахуванню громадської думки під час формування та реалізації державної політики»[2].

На даний момент можна констатувати, що громадські ради знаходяться в стадії свого становлення.

Про неефективність їх діяльності можна говорити у зв’язку з наступними моментами:

1) у громадських радах не забезпечено належний рівень представництва справді діяльних і впливових у сфері культури громадських об’єднань;

2) функції і повноваження громадських рад є недостатніми для того, щоб вони могли мати реальний вплив на ситуацію в місті (селищі), тому їх діяльність, як правило, формалізується і маргіналізується.

Пояснення цих та інших недоліків роботи громадських рад зумовлюється такими чинниками, як бажання влади впливати на їх діяльність; брак належної інформації, іноді свідоме її приховування, щодо їх створення та діяльності (оголошення про установчі збори, протоколи рішень, фінансові звіти та звіти про результати роботи).

Іншим представником громадських ініціатив виступають творчі спілки, робота яких справедливо викликає критику як з боку незаангажованих у їх діяльність митців, так і серед членів організацій. Спілки асоціюються з радянським минулим, розподілом незначних державних коштів, пільгами, а не з успішними культурно-мистецькими проектами і дієвою підтримкою талантів.

Симптоматично, що Закон України «Про культуру» обмежує можливості громадських ініціатив у культурній політиці: відповідно до цього Закону, до «культурно-мистецької громадськості» (стаття 1) належать лише «митці та працівники культури, інші працівники, об’єднані в професійні творчі спілки, національно-культурні товариства»[3]. Отже, до цього терміну не відносяться усі інші громадські організації та об’єднання громадян. Тому стаття 32 «Співпраця державних органів та культурно-мистецької громадськості», яка унормовує залучення громадян до формування та реалізації політики в культурній сфері («участь в підготовці проектів нормативно-правових актів, презентації України в різних сферах міжнародного культурного життя»), передбачає участь громадян, обмежену терміном «культурно-мистецька громадськість».

Окрім залучення громадських об’єднань до культурної політики міста шляхом нормативно-правового регулювання, існує інший шлях – конкретні культурно-мистецькі проекти, тематичні опитування та рейтинги, публічні їх обговорення, коли ініціативу виявляє власне громадський сектор. Активність громадських ініціатив залежить від потреб суспільства та його готовності їх висувати, тому наявність державних стратегій, директив, програм з фінансування є лише необхідною умовою, а визначальною має стати готовність органів влади реагувати на суспільні запити і виробляти спільні практики.

Основною формою підтримки культурних ініціатив місцевою владою сьогодні є надання коштів з місцевого бюджету для реалізації культурно-мистецьких проектів. Також проводяться конкурси соціально-культурних проектів, що регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 року № 1049 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених громадськими організаціями та творчими спілками, для виконання (реалізації) яких надається державна фінансова підтримка»[4].

У 2012 році 180 млн грн державних коштів буде розподілено між інститутами громадянського суспільства шляхом прозорих конкурсів. У Постанові визначено порядок створення і діяльності комісії, що визначатиме переможців, порядок оприлюднення рішень комісії, критерії оцінки комісією конкурсних пропозицій, порядок оскарження рішень комісії, порядок укладення договорів про виконання програми. Прогресивність цього документу полягає в інформаційній стратегії, згідно якої діяльність громадських організацій буде прискіпливо відстежуватися, вся інформація щодо реалізації проекту повинна оприлюднюватися на визначених сайтах.

Співпраця влади і громад Львова є поодиноким позитивним прикладом завдяки існуванню прозорих тендерів, можливість отримати гранти за умов участі у відкритих конкурсах (Додаток 1). Львівська влада традиційно відкрита до громадських культурно-соціальних проектів, виходячи з розуміння інвестицій до культурного розвитку як можливостей привернути увагу до міст, збільшити надходження до місцевих бюджетів.

На певному етапі розвитку суспільства в середовищі активних громадян виникає потреба обговорень стратегій культурної політики з обґрунтуванням власного бачення культури. Обговорення та дискусії з залученням представників найширшого кола громадськості є важливим кроком для майбутніх зустрічей та консультацій з органами державної влади. Важливо, що їх метою є не просто отримати фінансування на той чи інший проект, а зміни більш масштабні, що полягають в першу чергу в спрощенні звернень до влади, відкритості муніципального керівництва до громадян, коли досягається високий рівень порозуміння, який забезпечує відповіді влади на запити суспільства від найпростіших − відповідь на лист - до більш складних − пропозиції по вирішенню проблем міста, в тому числі економічних та екологічних. Чарльз Лендрі, британський експерт з культурної політики, засновник Comedia (провідної європейської консультативної агенції у галузі розробки культурної політики), автор книги «Творче місто: Інструментарій для інноваційного розвитку», де він, пропагуючи модель «креативного міста», висуває ідею солідарності з громадою як основний елемент його розвитку, коли люди з найнижчих щаблів соціальної драбини почувають себе учасниками творення політики міста. Лендрі звертається також до таких об’єднавчих елементів, як «почуття родини», «історична пам’ять», «мікрокосм» міста, які допомагають знайти свою нішу на культурній мапі[5].

Пасивність громадського середовища щодо дій влади несе певні ризики. Наразі не можна стверджувати, що громадські ініціативи у культурному середовищі міст України активні, за винятком деяких міст, і що вони завжди знаходять підтримку у міської влади.

Можна стверджувати протилежне: державні органи в містах, як у столиці, так і в регіонах, сприймають громадські ініціативи радше як зайвий клопіт, навіть якщо проведення культурних акцій вимагає від влади лише надання дозволів, а фінансування відбувається за рахунок ініціаторів. Надання дозволів на проведення культурних заходів у містах супроводжується розрахунком з владою у вигляді так званих «запрошень» або безкоштовних квитків на відвідання заходу, що зменшує прибутки від його проведення і не заохочує організаторів до ініціювання наступних проектів.

Пасивність відносин громадського середовища з владою несе певні ризики. Так, у ході підготовки до Євро-2012 у Львові реалізація близько третини соціально-культурних проектів опинилася під загрозою, серед них - Літературний фестиваль, що відбувається щорічно у рамках Форуму видавців. Причиною є зменшення міською владою фінансування на культурні проекти у п’ять разів. Представники громадських організацій, що розвивають культурно-мистецьке середовище міста, вказують на непрозоре формування бюджету, поза участю громадських активістів, вказуючи на те, що прямі й опосередковані прибутки від проведення Євро-2012 будуть розподілені поза культурним простором. Для порівняння − у 2009 році 60 % бюджету культури скеровували на громадські організації, і тільки третина йшла на управління. За таких умов представники громадських організацій для реалізації власних проектів іноді готові працювати на волонтерських засадах. Необхідний для реалізації проектів мінімум, на який громадські організації очікують від влади - це фінансова підтримка для забезпечення світла, звуку, поліграфії при проведенні заходів. В разі відсутності державної підтримки доведеться говорити про скорочення масштабів діяльності та відмовлятися від певних проектів.

У Києві серед громадськості отримав негативний розголос так званий «Музейний скандал», що виник внаслідок змін керівництва кількох центральних музеїв, і сприймається як ігнорування владою думки культурної громадськості та бажання за допомогою нових, призначених владою, директорів, контролювати музейний простір[6].

Представники серйозних європейських культурних інституцій (наприклад, Французького інституту) сприймають рік проведення Євро-2012 як невдалий час для культурних заходів і частково від них відмовляються[7].

Європейські проекти як можливості реалізації громадських культурних ініціатив. Залучення до європейських проектів відкривають можливості розвивати українську культуру в регіонах. Так, завдяки зв’язкам Львова і Любліна минулого, 2011 року, розглядалася можливість участі міста Лева в масштабному культурному проекті Євросоюзу «Культурна столиця Європи». Метою проекту є привернення уваги до культурного розвитку кількох європейських міст, які в даному році визначено як «культурні столиці Європи». Проект заохочує громадськість міст ініціювати важливі для європейської культури і для місцевого культурного середовища інноваційні проекти. Додаткове фінансування дозволяє місту реконструювати старі культурні заклади і створити нові (Додаток 2).

Завдяки участі в проекті за підтримки Ради Європи та Європейської Комісії «Реабілітація культурної спадщини історичних міст» українські міста отримують можливість провести реставраційні роботи та привабити туристів, балансуючи між збереженням спадщини та сучасними вимогами сталого зростання міст. Спрямований на допомогу малим та середнім містам, проект передбачає залучення людського ресурсу, мешканців цих міст, їх культурних запитів та компетенції. Відбір учасників проекту зважає на відповідність такому критерію, як «можливість використання об’єкту для задоволення широкого спектру культурних проблем міської громади», створення нових робочих місць та інноваційний розвиток регіону (Додаток 3).

Висновки

1. Культурна політика міста − важливий елемент його розвитку, що сприяє вирішенню на муніципальному рівні соціальних, економічних, екологічних проблем. Саме громадськість, експерти з її середовища, повинні формувати коло цих проблем та впливати на розв’язання завдань. Також культурно-мистецькі проекти, ініційовані громадським сектором, є можливістю поширення авторитету нашої держави за її межами. Такі мистецькі акції, як Літературний фестиваль у межах Літературного форуму у Львові, «Гогольфест» у Києві, є подіями, що отримують визнання культурного середовища Європи.

2. На сьогодні існують різні інструменти співпраці між владою та громадськими культурно-мистецькими ініціативами: фінансова участь держави у проектах, законодавчий рівень підтримки, який може забезпечити відкритість виконавчої влади до громадських ініціатив, участь громадськості у виробленні культурних стратегій та контроль за їх реалізацією владою.

3. Активній участі громадян та громадських об’єднань у культурній політиці міста перешкоджає корумпованість і закритість влади щодо більшості громадських ініціатив та відсутність послідовної інформаційної підтримки культурно-мистецьких програм, що здійснюються на рівні міста силами громадських організацій.

4. Проблема контролю громадськості над культурною політикою може бути розв’язана: а) сформованим інформаційним середовищем; б) спеціальними дослідженнями у вигляді моніторингів, соціальних опитувань та ін.

5. Пасивність громадських ініціатив є результатом недосконалості діючого законодавства (обмеження залучення представників громадськості терміном «культурно-мистецька громадськість», несприятливий режим оподаткування для неприбуткових закладів культури, а також фізичних та юридичних осіб, які надають благодійну допомогу неприбутковим закладам культури і спрямовують свої кошти на розвиток культури, відсутність у законодавстві конкретних механізмів запровадження податкових стимулів, відсутність сприятливої податкової та фінансової політики розвитку приватного сектору у культурі, зокрема створенню приватних закладів культури, оскільки відповідно до Закону України «Про культуру» приватні заклади культури фінансуються їх засновниками).

6. Узгодження дій місцевої влади з діяльністю місцевих громад є необхідною умовою розвитку сучасного міста та його культурного середовища. Процес створення платформи для співпраці між міською владою та громадянами матиме позитивний результат у випадку відкритої конкуренції та суперництва, якщо ініціативи вийдуть за межі суто експертного середовища у простір відкритих дискусій та обговорень. Проте на початковому етапі становлення цієї платформи урядові і неурядові організації мають виступити як партнери аналізу культурної політики і методів впливу на неї, вивчаючи і враховуючи українську дійсність.

7. Важливою передумовою відкритості влади є сучасна освіта державних службовців, що працюють в сфері культури при органах виконавчої влади. Саме підвищення їх культурного і освітнього рівня принесе такий результат, як зацікавленість у культурних проектах, ініційованих громадою.

Рекомендації

1. З метою вдосконалення діяльності громадських рад доцільно рекомендувати Департаменту інформації та комунікацій з громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів України запровадити регулярний моніторинг діяльності громадських рад та забезпечити вчасне інформування про їхню роботу - списки учасників та протоколи засідань, поновлення інформації на сайтах, її загальну доступність.

2. Зважаючи на необхідність вдосконалення діяльності творчих спілок, важливо доручити Міністерству культури України за безпосередньої участі представників самих спілок розробити концепцію їх реорганізації з врахуванням вдосконалення їх креативної діяльності в умовах ринку культурних індустрій.

3. Міністерству культури України, Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України, Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв рекомендувати розробити навчальні програми з менеджменту та аналізу політики в сфері культури, враховуючи необхідність вдосконалення механізмів зв’язків з громадськістю. Врахувати, що курси підвищення професійної кваліфікації кадрів культури і мистецтв повинні передбачати як підвищення загального рівня освіченості керівних кадрів, так і їх адаптивність, відкритість до ініціатив з боку громадськості.

4. Міністерству культури України розробити зміни та уточнення до Закону України «Про культуру» з врахуванням конкретних механізмів запровадження податкових стимулів для фізичних і юридичних осіб, які надають благодійну допомогу неприбутковим закладам культури, а також спрямовують свої кошти на розвиток культури.

5. Кабінету Міністрів України розробити конкретні механізми запровадження податкових стимулів для зазначених вище осіб.

Відділ гуманітарної політики

(О. Розумна)

ДОДАТКИ

1. Конкурс соціально-культурних проектів Львівської міської ради проводиться відповідно до «Комплексної програми підтримки громадських організацій» за чотирма напрямками: «Культура і туризм», «Робота з дітьми, молоддю та сім’ями, фізична культура і спорт», «Розвиток громадянського суспільства» та «Соціальний захист». У 2011 р. на конкурс соціально-культурних проектів було подано 126 проектних пропозицій (з яких 4 проекти подані невчасно) від 77 громадських організацій м. Львова на загальну очікувану суму дофінансування проектів від Львівської міської ради понад 3 млн 960 тис. грн. Рішенням виконавчого комітету № 425 від 15.04.2011 року затверджено перелік соціально-культурних проектів переможців та розмір їх фінансової підтримки за рахунок коштів міського бюджету міста Львова на 2011 рік. Загалом розмір фінансової підтримки соціально-культурних проектів громадських організацій за кошти бюджету м. Львова у 2011 р. становить 685 971 грн.

2. «Культурна столиця Європи» − проект розвитку міст Євросоюзу, який полягає у щорічному обранні на право носити це звання кількох європейських міст. В Польщі на етапі вироблення стратегій підготовки до конкурсу склалося конкурентне середовище між містами Гданьськ, Люблін, Катовіце, Варшава і Вроцлав. В результаті переміг Вроцлав, який одержить нагороду у розмірі 1,5 млн євро і просуватиме польську культуру в Європі у 2016 році. Разом із Вроцлавом функцію європейської столиці культури виконуватиме у 2016 році одне з міст Іспанії. Однак Люблін створив прецедент, запропонувавши на конкурс у своїй заявці місяць європейської культури в українському місті Львів. Показовим є приклад Польщі у підготовці до конкурсу на здобуття звання «Європейська культурна столиця», коли конкуруючі польські міста застосували під час вироблення стратегій по підготовці метод суспільних обговорень, які були ініційовані громадським сектором і підтримані владою.

3. Українські міста, Луцьк та Івано-Франківськ, Вінниця, Мелітополь, Меджибіж, Жовква, Біловодськ, Староконстантинів, Прилуки та Хмільник у 2011 році стартували як учасники пілотного проекту Ради Європи та Європейської Комісії «Реабілітація культурної спадщини історичних міст». Одночасно з українськими в проекті брали участь міста Молдови, Грузії, Вірменії та Азербайджану, загалом - 45 міст. Організатори проекту виходять з розуміння архітектури і містобудівної спадщини, як «динамічного активу», важливого чинника соціально-економічного розвитку міст. Особливість проекту полягає в тому, що підхід до спадщини, не обмежується заходами щодо вивчення, обліку, музеєфікації, охорони і реставрації, об’єктів культурної спадщини використовуються для максимального задоволення потреб місцевої громади, створення нових робочих місць, збільшення туристичної привабливості регіону, залучення інвестицій. Попередньо відібрані міста використовуватимуться як приклади для оцінки політики урбанізації та збереження культурної спадщини і визначення потенційної ролі спадщини у процесі розвитку в країнах‑бенефіціарах.

 

[1] Культурна сфера України потребує реформування. // Виступ Президента України на засіданні Громадської гуманітарної ради 30 червня 2011 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/21993.html

[2] Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-%DO%BF

[3] Закон України «Про культуру» від 14 грудня 2010 року № 2778-VІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/12852.html

[4] Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 року № 1049 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених громадськими організаціями та творчими спілками, для виконання (реалізації) яких надасться державна фінансова підтримка». [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1049-2011-%D0%BF

[5] Ярошенко М. Креативне місто. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://novosti.kr.ua/index.php/analytics/9729-kreatyvne-misto-kreatyvne-...

[6] Янка Садова. Химка Стельмах. Музейні війни. [Електронний ресурс]. - Режим доступ): http://korydor.in.ua/texts/913-muzeni-vini

[7] Анн Дюрюфле, культурний аташе Франції в Україні: «Наша робота в Україні - це не лише показати сучасне мистецтво Франції, а й стимулювати культурний діалог» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.i-pro.kiev.ua/content-ann-dyuryufle-kulturnii-atashe-frantsiy...

Джерело:  http://www.niss.gov.ua/articles/746/ © Національний інститут стратегічних досліджень