Жінка-УКРАЇНКА

Мене звуть Олена ТАРАН. Мені – 19 років. Я – звичайна дівчинка, яка мріє про щось незвичайне. Навчаюся в Чернігівському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка. Філологічний факультет обрала невипадково – дуже хочу поєднати свою творчість із подальшою роботою. А сама я – з смт. Березна Менського району. Дуже люблю своє селище – тут я знаходжу натхнення буквально в усьому! Я трошечки незвичайна – дуже люблю філософствувати, просто обирати тему і говорити про те, що так болить. І вірші свої пишу через біль. 

* * *

Знаєш, ніколи не осягнути 
ті неземні світи. 
Я хочу бачити їх, хочу чути  
І полетіти назавжди. 
Знаєш, вони від мене далекі, 
Всього лиш на сотню миль. 
Взимку не прилітають лелеки
І море не грає від хвиль. 
Вітер здіймає траву додолу, 
Я зупиняючись йду. 
Ніколи я не повірю нікому 
У те, що тебе не знайду. 
Я знайду, не боятимусь вітру, 
Я заради тебе – на край світу! 
Та чи зможеш ти мною жити? 
Час покаже і біль пронесе.

Я піду за тебе на край світу. А ти?

Відчуваю доторком кімнату, 
Тут є все – троянди і вино. 
Тут найперше хочеться писати, 
Тут мені, мабуть, не все одно. 
Я, тікаючи від себе, зупиняюсь. 
Я прошу у нього про одне –   
Лиш про те, за що я так тримаюсь, 
А воно не відпуска мене. 
Лиш про те, коли вже пройде осінь. 
І за те, коли прийде зима. 
– Добрий ранок! Як тобі спалося? 
Ненормально. Бо тебе нема.

Не впускай ненависті в життя

Був інакшим без тої моралі 
Я любила і тепер люблю. 
Тільки осінь листя губить далі, 
Тільки я його не загублю. 
Я – не осінь, я якась інакша, 
Зовсім інша. Я – без почуття. 
Говори з людьми завжди «пом’якше». 
Не впускай ненависті в життя.

Коли ти пишеш, то є найсвятіше

Ти залишаєш свої вірші, 
Тижнями їх не пишеш. 
Щось проривається у душі, 
І ти вже не можеш більше. 
Торкаєшся ручкою чистого листу, 
Допоки на ньому немає слів. 
Разом з тобою він вже не чистий, 
Разом з думками ти жити зумів. 
Ти редагуєш свої помИлки 
Чи помилкИ, навіть не знаєш, 
Але ТИ ПИШЕШ,то є найсвятіше 
Словами з вірша в небо злітаєш.

Не відпущу

Ти спитаєш у мене: 
Навіщо мені життя? 
Я не знаю навіщо, 
Напевно, щоб далі жити. 
Бо у мене немає  
Якогось сенсу буття. 
Мою долю ніколи  
Вже не змінити. 
Ти простягнеш долоню, 
Я за неї вхоплюсь. 
Я триматимусь доти, 
Допоки не відпущу. 
Я щосили,чуєш, щосили 
Тебе прошу. 
Я боюсь загубити тебе –   
Не відпущу!

Сховатися в світлі

Згасає триденне полум'я ночі 
Я тут, я з тобою, я жити хочу! 
Бери мене, пий мене – не забувай. 
Без тебе не буде милішим рай. 
Без мене пожовкне листя дерев. 
Хто я для тебе? Хто я тепер? 
Ти, як надія, даруєш любов. 
Про тебе мрію, бажаю я знов 
Бігти крізь темряву, 
Сховатися в світлі. 
Нехай навіть дощ перестане 
і  всЕ РОзКвіТне.

Заради когось жити

Хочеться чогось ніжного, 
Його ніде нема. 
Чомусь знову засніжено, 
Для мене зима – не зима. 
Хочеться чогось кращого, 
Хочеться вірити в світ! 
Усе так гарно прикрашено 
В білий небесний цвіт. 
І я не одна на ньому –  
Планета, яка горить.
Просто потрібно жити 
Заради когось жить.

Олена ТАРАН