Жінка-УКРАЇНКА

Наприкінці літа Творче об'єднання дитячих письменників КО НСПУ закликало освітян міста та бібліотекарів провести 1-го вересня спільну акцію "Українська мова – запорука нашого миру". Ці слова висловив у День української мови та писемності боєць 54-го розвідувального батальйону Олег Волков. Основна ідея заходу полягала в тому, щоб сучасні українські письменники проговорили на відкритих зустрічах з дітьми, батьками: про роль мови у зміцненні нації; про вплив слів на свідомість людини; про перехід від однієї мови до іншої, як зміну одного світогляду на інший (за Гумбольдтом); про мову як інструмент миру та ін.

На цю акцію відгукнулись:

1. Центральна бібліотека ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва.
2. Вище професійне училище №33 міста Києва.
3. Столична гімназія №39 імені гетьмана Богдана Хмельницького.
4. ЦБС Солом’янського району / бібліотекарі провели разом із дитячими авторами спеціально розроблений власними силами новітній бібліомарафон «Письменник кличе на урок»

Зважаючи на чудові відгуки про бібліомарафон учнів та вчителів, плануємо продовжити їх проведення й надалі. Приємно, що наш заклик «відгукнувся» й поза межами Києва. Опис власного проведеного заходу на задану тему надіслала нам дитячий психолог Оксана Рубльова, яка працює в ДНЗ "Сонечко" міста Горішні Плавні Полтавської області. Маємо надію, що наша ініціатива запроваджуватиметься в інших містах і селах України. Для бажаючих скористатися досвідом спілкування з малечею про рідну мову, подаємо опис бесіди на тему «РІДНА МОВА», що відбулась 1 вересня 2016 року між дитячим психологом  Оксаною Рубльовою та  вихованцями старших груп у дошкільному навчальному закладі «Сонечко» м. Горішні Плавні Полтавської області.

О. Р. – Сьогодні у нас з вами, діти, буде незвичайна розмова. Ми говоритимемо не як психолог і вихованці, а як друзі, як добрі знайомі. Сьогодні не буде сидіння за партами, «правила піднятої руки», дошки та картинок на ній. Ми з вами просто сидимо ось так у колі, на зеленій травичці, а щоб нам не було холодно та зручно сиділося, візьмемо кожен по подушечці та вмостимось зручно на нашій галявинці.

Темою нашої розмови буде РІДНА МОВА.

Тож давайте подумаємо над цими двома простими словами. Хоча ви ще зовсім маленькі діти і ходите до дитячого садка, але з іншого боку вам уже 5, а комусь майже 6 рочків, і цей рік буде останнім роком у дитсадку, ви – найстарші мої вихованці, і вже багато чого навчилися, можете мені розповісти.

«РІДНА МОВА» Як можна описати слово РІДНА?

Рідна як мама, як земля, як щось дороге і дуже близьке для людини, без чого людина не зможе прожити, як без мами, без землі, без рідні...

А без МОВИ може прожити людина?

Як ми спілкувалися б одне з одним, якби у нас не було мови? Рухами, поглядами, діями?

Але ж все одно не можна всього, що б хотів передати іншій людині, сказати лише жестами або поглядом. Давайте спробуємо сказати таке коротке і просте слово МАМА лише тільки поглядом, або якимись діями...

Діти спробували і дуже сміялися.

О. Р. – Ось бачите, таке легке слово, а без мови як важко його передати!

А тепер я скажу слово мама японською мовою «бокаса - хахауэ». Зрозуміли, що я сказала?

– Ні? А чому ви мене не зрозуміли? Бо ви не знаєте японської мови? Тому що ви не японці за національністю, і не живете у Японії.

– А в якій країні ви живете? Де всі ми з вами разом живемо? Може, у Америці? Ні? А, може, у Африці? Що, також, ні? Ну, мабуть, у Росії? Як ні?! Але ж деякі з вас розмовляють російською мовою і розуміють її... Ну, звісно, ми з вами живемо в Україні, ми – українці за національністю, і саме українську мову маємо розуміти, вивчати, любити її, вільно володіти нею, щоб кожен, хто почує цю мову від вас, зміг би сказати:

– О-о-о! Та це ж українська мова! Ця дитина з України! Ви згодні зі мною, діти?

Дітки висловлювали свою думку.

О. Р. – Я ще хочу спитати вас про МИР, хоча як психолог маю оберігати вас від такого страшного слова ВІЙНА, але все ж таки зараз у нашій країні – там, де сонечко сходить з-за обрію кожного ранку, і там, далеко від нашого мирного міст,а іде справжня війна. Так вже сталося, що люди часом не миряться між собою, і буває, що хтось ображає іншого. Так і з країнами буває, коли одна країна нападає на іншу, то навіть може трапитись війна між ними. Війна – це дуже погано, дуже сумно і боляче. Люди не можуть жити там, де є небезпека, і тому вони мусять на деякий час покинути свій дім і переїхати у безпечне місце, або можливо і назавжди виїхати з рідного дому. Таким людям дуже сумно прощатися зі своєю домівкою, близькими та друзями, яких вони знали і любили. У нашому садочку є декілька таких діток з родин переселенців, вони ось поряд з нами, і от, втікаючи від війни, їм довелося переїхати до нашого міста. Їм насправді важко тепер, важко звикнути до всього нового, що їх оточує, до нових домівок і нових друзів. Хоча вони такі ж українці, як і ми всі, їхня маленька батьківщина залишилась далеко. Ми всі з вами – добрі люди, допоможемо їм звикнути? Так? Вони добре знають російську мову, бо їхні близькі сусіди були росіяни, можливо і родичі цих діток також були з Росії, тому ця мова для них є рідною, і ми не можемо зневажати їх за те. Але натомість ми можемо запропонувати їм навчитися гарно володіти ще й рідною, українською мовою, і полюбити її, подружитися з нами, бо знати багато мов – це дуже добре.

 Ми можемо вивчати різні мови світу. Їх дуже багато насправді. Це допоможе нам розуміти один одного, в якій би країні ми не були. Але жодна з тих мов, яких ми навчимося згодом, не стане нам рідною, як та, якою ми казали своє перше слово – МАМА.

І на закінчення нашої бесіди прочитаю вам, дітки, уривок дуже гарного віршика про нашу мову:

Я мислю мовою цією,
Я нею змалку говорю,
І рідною зову, своєю –
Це, де завгодно, повторю.

Моя чарівна, дивна мова,
Хто перелічить в ній слова?
Вона прекрасна і казкова,
Весела, щира і жива».