Жінка-УКРАЇНКА

Відомі українські письменники та журналісти Тетяна і Сергій Дзюби (Тетяна також науковець – доктор наук із соціальних комунікацій, професор) нещодавно побували в сонячному Казахстані, де урочисто отримали почесні нагороди – медалі Міжнародного клубу Абая. Друкуємо розповідь про цю захоплюючу поїздку нашого колеги Сергія Дзюби.

До Казахстану ми приїздили на запрошення Казахського національного університету імені аль-Фарабі. Це – найбільший і найпрестижніший вуз у цій країні. Знаходиться він в Алмати: університет – таке собі місто в місті, що займає територію близько 90 гектарів! В університеті на 15-ти факультетах навчаються 17 тисяч студентів. Нас вразили і ошатні корпуси, й мальовничі пейзажі (у студмістечку – зелено, багато троянд, бачили білочок, яких охоче пригощають і студенти, і викладачі, й гості цього дивовижного оазису).

Взагалі, суттєва перевага КазНУ імені аль-Фарабі – в тому, що сучасні університетські навчальні корпуси, гуртожитки, наукова бібліотека, музеї, ректорат (тобто практично вся інфраструктура) розташовані дуже компактно. Тож студенту потрібно прогулятися буквально п’ять – десять хвилин, щоб потрапити на заняття. Дуже зручно!

Особливо запам’ятався «Керемет» – Центр обслуговування студентів. Студенти можуть отримати тут понад п’ятсот (!) різноманітних послуг, починаючи від реєстрації в університеті та закордонних поїздок. У цьому просторому корпусі знаходяться супермаркет, кінотеатр, кав’ярня, аптека, медичний діагностичний центр, пральня, салон краси... Усього й не перелічити!

Вразили нас і потужна університетська бібліотека (понад 2,5 мільйона книжок, обладнана найсучаснішою апаратурою), і чудовий університетський музей (де так дбайливо зібрані унікальні експонати про історію знаменитого вузу та його сьогодення), і музей аль-Фарабі – видатного вченого, мислителя, відомого на увесь світ, адже він зробив феноменальні відкриття у багатьох галузях. Багатотомне зібрання трактатів великого філософа дуже актуальне і в наші дні. Тож і пам’ятник аль-Фарабі – напрочуд популярний!

Науковець Тетяна Дзюба прочитала в цьому університеті курс лекцій на факультеті філології, а я проводив майстер-класи з перекладацької майстерності. Також ми презентували свою книжку віршів казахською мовою, читали власні переклади, зокрема з казахської літератури. Студенти слухали напрочуд уважно, не відволікаючись, не перемовлялися між собою, не галасували, як це нерідко трапляється на лекціях в українських вузах. Навпаки вони дуже старалися і ставили справді цікаві запитання. На їхнє прохання, я повідомив свою електронну пошту, адже казахські студенти виявили бажання перекладати українську поезію та прозу!

А ще ми виступали на великому святі з нагоди ювілею міжнародного журналу «Аманат», Міжнародного клубу Абая та їх засновника – видатного казахського письменника і громадського діяча, співробітника університету імені аль-Фарабі Роллана Сейсенбаєва. «Аманат» – ошатний і популярний часопис. До міжнародної ради журналу входять такі визнані письменники, як М. Ауезов, О. Сулейменов, Р. Сейсенбаєв, К. Серікбаєва – з Казахстану, Д. Гранін із Росії, Р. Уілкінсон зі США, всесвітньо відомий японець Кендзабуро Ое, французи Леон Робель та Пенті Холоппа, а також Хан Сен-Чен (Тайвань), Турай Атабаку (Нідерланди), Чен-Янь (Сінгапур). Воістину легендарні люди!

На святі в університеті імені аль Фарабі все було прекрасно – урочисто й водночас ненав’язливо, зворушливо. Бо Роллана Сейсенбаєва в Казахстані дуже люблять і шанують. Він – великий подвижник! Зокрема, організував багатотомне видання книжок про 200 визначних діячів, котрі стали гордістю країни. А тепер із його ініціативи успішно реалізовується новий проект – сто книжок творів найвидатніших письменників та мислителів світу, які дійсно варто прочитати кожній людині. До речі, є й збірка віршів українця Тараса Шевченка, якого в Казахстані дуже шанують: на честь великого Кобзаря названа одна з центральних вулиць Алмати, де встановлено його пам’ятник.

Роллан Сейсенбаєв – напрочуд скромний та чуйний добродій, це при тому, що його романи отримали світове визнання. Тож я, по можливості, сприятиму, аби принаймні деякі з цих непересічних творів були перекладені українською. А познайомив нас відомий казахський і український науковець Рустем Жангожа, який має в серці дві Батьківщини – Казахстан та Україну.

Сподобався ректор університету – Галимкаір Мутанов. Це – видатний вчений, знаний у багатьох країнах. Він – доктор технічних наук, професор, віце-президент Національної академії наук Республіки Казахстан. Почесний доктор та професор понад десяти університетів світу. Водночас Галимкаір – Поет, у віршах якого вражають глибокі філософські асоціації, тонкий ліризм, чуйність та проникливість, велика любов до Вітчизни, прекрасне кохання й повага до Жінки. Його чудові поезії перекладаються різними мовами і вже вийшли окремими книжками в Туреччині, Азербайджані, Росії; з’явилися переклади перською, готується книжка англійською. А тепер побачить світ збірка поета-філософа і в Україні – я із задоволенням переклав проникливі вірші своєю рідною мовою.

Роллан Сейсенбаєв та Галимкаір Мутанов – лауреати Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф». Це – почесна відзнака Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує відомих письменників, науковців і перекладачів із 52-х держав. Роллана Сейсенбаєва відзначено за роман «Мертві бродять у пісках», а Галимкаіра Мутанова – за педагогічну, наукову діяльність та високодуховний поетичний доробок. Нагороди було урочисто вручено.

На святі виступали видатні казахські письменники та науковці, гості з Росії – прозаїк Євген Попов та поет Володимир Бєрязєв. Надзвичайно гарно співали й танцювали студенти університету імені аль-Фарабі, особливо нам запам’ятався ансамбль «Бахит» («Щастя»). Це – високий мистецький рівень, тож їхню майстерність уже оцінили не лише в Казахстані, а й за кордоном. Овації викликала й українська пісня «Черемшина», яку так натхненно й без жодного акценту виконав талановитий казахський юнак (дуже зворушені, ми подарували йому свою книжку).

Нас із Танею нагородили медалями Міжнародного клубу Абая. Взагалі, Абай Кунанбаєв – найвидатніший і найшановніший письменник Казахстану! В Україні так само люблять геніального Тараса Шевченка. Тому ці відзнаки для нас – дуже почесні!

Виступили ми і на вечорі пам’яті видатного казахського письменника Ауезхана Кодара в Національній бібліотеці. Ауезхан переклав наші з Танею вірші казахською мовою і випустив книжку «Остання кочівля любові». Це був надзвичайно світлий і мужній чоловік, попри те, що все життя боровся з важкою недугою. Я переклав добірку його віршів, надрукованих, зокрема, в «Українській літературній газеті», а повість Кодара «Поріг неповернення» у перекладі Олега Гончаренка вийшла в журналі «Всесвіт».

 Ми стали добрими друзями. У 2014-му Ауезхан отримав в Україні гоголівську нагороду і був щасливим. А цього року я мав урочисто вручити йому ще одну престижну відзнаку – Міжнародну літературну премію імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень». Проте талановитий поет і прозаїк так несподівано відійшов у вічність, залишивши нам свої небайдужі й пристрасні твори.

Тому на чудовому, зворушливому вечорі нагороду Кодара одержали його близькі – дружина Замза та донька Айман. Ауезхан був засновником та очільником журналу «Тамир» і асоціації «Золотий вік». Нині свіжий номер часопису вийшов – справу Кодара продовжила його донька, про що він і мріяв, не раз щиро писав про це під час нашого листування. Та Айман уже стала й цікавою письменницею! Отож донька Ауезхана Кодара, безперечно, гідна свого знаменитого батька.

Друзі з університету імені аль-Фарабі влаштовували нам дуже цікаві екскурсії. Особливо сподобалися й запам’яталися знаменитий каток «Медео» (гори Алатау були вкриті снігом, але, опинившись на вершині, ми отримали справжню насолоду від чарівних краєвидів!), Центральний історичний музей, Парк Першого Президента, Коктюбе, урочище Шимбулака, а також площа Республіки.

Хоча й готель, у якому ми мешкали, справив прекрасне враження. Як і літаки авіакомпанії з Астани, екіпажі котрих так турботливо ставилися до всіх пасажирів. Тож політ до Алмати й повернення в Україну були комфортними!

До речі, практично водночас із нами, до Казахстану аж на чотирьох літаках (удвічі більших за наш цілком просторий лайнер) прилетів зі свитою на полювання принц Кувейту. В одному приватному літаку летів сам принц, в іншому – його підлеглі, а ще в двох літаках перевозили вертольоти. Адже принц одержав ліцензію на полювання в казахських горах із соколом. Ми ці гігантські літаки бачили на власні очі на аеродромі в Алмати.

Також, завдяки нашим гостинним казахським друзям, ми побували у тамтешніх ресторанах (особливо запам’яталися «Джамбул» у «Рахат Паласі» та «Тюбетейка»), скуштувавши національні страви. Смакували знаменитий бешбармак, мампар (це – такий суп), куирдак (бараняче асорті з печінкою), ковбасу з конини, узбецький плов, чак-чак (татарські солодощі)... Пили кумис та верблюже молоко – шубат. До речі, у Казахстані за допомогою цілющого кумису (це – приготовлене в особливий спосіб кінське молоко) успішно лікують навіть туберкульоз! Водночас популярний кумис вважається й легким алкогольним напоєм – випивши цю смакоту, не можна сідати за руль! А ще казахи дуже люблять пити чай із молоком, тож ми з Танею і в Україні із задоволенням вживаємо зараз саме такий напій.

Звісно, дівчат-наречених у Казахстані вже не викрадають, все-таки часи змінилися. Однак традиції викупу нареченої (калим) тут збереглися. Отож, якщо юнак прагне шлюбу з казашкою, він має підготуватися до такої події заздалегідь. Адже калим передбачає воістину царський подарунок батькам нареченої – гарного, баского коня. Причому, чим кінь прудкіший, тим краще! Втім, міські мешканці іноді, за бажанням, замість коня, отримують грошовий еквівалент. Але наречена також дарує батькам свого коханого золоті вироби та інші коштовні прикраси. Обмінюються щедрими подарунками й свати. А на весіллі гуляють мінімум двісті осіб.

Взагалі, казахи – надзвичайно гостинні та чуйні люди (думаю, це – найгостинніша нація в світі)! Адже вони роблять усе можливе, щоб їхні гості були по-справжньому задоволені. Ми це відчули на собі! Тож хочемо щиро, від душі, подякувати за постійну турботу ректору Казахського національного університету імені аль-Фарабі Галимкаіру Мутанову, очільнику журналу «Аманат» та Міжнародного клубу Абая, письменнику Роллану Сейсенбаєву, декану факультету філології Омірхану Абдіманули, співробітникам університету і філфаку, зокрема Алуа Темірболат, Кенжетаю Куркебаєву, Ерхану Карбозову, Данель Карагойшиєвій, Шолпан Макатаєвій, Гульмірі Мадієвій, Ользі Абішевій, працівникам факультету журналістики Гюльнар Мукановій та Ларисі Мухамадієвій... Даруйте, просто не можу назвати всіх у цьому невеликому журналістському матеріалі. Однак для нас усі ви – зразок гостинності та шляхетності!

У Казахстані ми щодня прагнули якомога більше розповісти про рідну Україну, донести правдиву інформацію про нашу державу, про волелюбний український народ, який нині мужньо бореться за свою Незалежність. І ми відчували розуміння, тепло та підтримку!

Взагалі, люди у Казахстані живуть заможніше, зарплати та пенсії там вищі. А головне, казахи дуже цінують свою стабільність: звісно, проблеми є (їх хіба що в раю немає...), однак економіка держави розвивається, соціальні питання поступово вирішуються, тут немало будується! І більшість громадян все ж довіряють владі, шанують свого Президента Нурсултана Назарбаєва, тому й щиро вірять у краще життя та ефективність його програми, втіливши яку Казахстан має стати однією з найрозвиненіших держав світу. Отож ми нині радимо нашим політикам та підприємцям звернути увагу на цю країну й значно активніше розвивати взаємовигідне співробітництво в усіх галузях. Цукерки «Рошен» в Алмати продаються буквально на кожному кроці, але ж у нас є й інша конкурентоспроможна продукція, зокрема сільськогосподарська. Та й дієва культурна співпраця неодмінно дасть вагомі результати!

Атмосфера в Казахстані – попри все, чудова, сонячна. Люди на чистих, не засмічених вулицях посміхаються, привітно вітаються, і від того одразу теплішає на душі.

Сергій ДЗЮБА