Жінка-УКРАЇНКА

З Ярославою я познайомився у соціальних мережах – вона коментувала авторські історії на одному з Інтернет-ресурсів. Перше, що привернуло увагу, це її коментарі – непередбачувані, іноді різкі та саркастичні, а іноді - доброзичливі та дотепні. Але завжди змістовні та цікаві. А потім наше віртуальне знайомство переросло у дружбу, тим паче, що й сама Яська виявилася товариською дівчиною. Почався активний обмін думками, розповідями про життя, захоплення, фото та іншим.

Ярославі 32 роки, вона народилася та мешкає в Запоріжжі. Домогосподарка. Виховує доньку. Дуже любить свій край, тому я маю вже цілу колекцію фото з краєвидами Запорізької області.

Як Ярослава почала писати? Адже вона ніколи не думала про кар’єру письменниці, вважаючи себе далекою від літератури, проте завжди любила читати, віддаючи перевагу класичній літературі. Ідею їй подала подруга по переписці, зажадавши почитати будь-що, що написане Ярославою. Але її перші розповіді, написані за її ж власним зізнанням задля сміху, сподобалися читачам. І ось так виникла ідея написати більш серйозний твір. Яська почала писати… Годі й збагнути Господні дороги – Яся впоралася і її перший, історичний роман «Лицарі Дикого Поля» таки побачив світ цієї осені, а особисто мені пощастило бути в одним з перших читачів. Роман зображує перший рік  Хмельниччини в деталях, захоплює цікавими фактами та яскравим і динамічним сюжетом. Але й це не головне - роман дуже патріотичний та зображує справжне кохання, щире та міцне, яке не в силах зламати ані смерть, ані війна, ані сама доля.

Чому Яся обрала історичну тематику? На це запитання вона відповіла мені так: «Розумієш, історія – це так цікаво. Це яскравий та неймовірний світ! Тільки треба вміти правильно та цікаво розповідати. А в нас так довго спотворювали наше минуле! Більшість з нас детально не знає власної історії, тільки скупі факти в рамках шкільної програми. Через це ми не відчуваємо зв’язку з минулим України, з нашими предками, не розуміємо, як нам всім пощастило народитися в Україні. Ми ж діти вільного та великого народу! Нам є чим пишатися і нам треба берегти власну країну – Україна в нас одна, і іншої нам ніхто не дасть. Але як донести це до людей? Тільки у формі творів».

Слід зауважити, що в Ярослави образи українців вийшли живими та більш позитивними, ніж зазвичай, – вона зобразила мужніх, впевнених, самодостатніх людей. Та й вона не помилилася – наші предки справді були саме такими: вольовими, завзятими, і в той же час трохи сентиментальними. Недаремно ж Ярослава народилася та виросла в козацькому краї!

Іван Мефодовський