Жінка-УКРАЇНКА

За словами письменниці, громадського діяча, Лесі Мудрак, концепція антології поєднує в собі число 25:

• 25 років Незалежності,
• 25 областей України,
• 25 авторів до тридцяти років.

Про реалізацію проекту, і про літературний процес в цілому, вони і поговорили:

– На початку дев’яностих, у Парламенті І-ІІ скликання, можна було зобачити письменників, які активно боролися за освіту, культуру незалежної України. Згодом, багато чого змінилося, й дедалі менше митців у парламентському хронотопі. Але література і політика – невід’ємні… Ваше ставлення до сучасного літературного процесу. Яким Ви його бачите очима політика?

– Будь-який процес у державі мусить бути природним. Сучасний літературний процес -невід’ємний в нашому суспільстві. Геніальні люди не народжуються щодня, а народжуються – так як народжуються. Загальну систему треба пропагувати, в тому числі й політики на національному рівні. Виокремлювати талановитих людей, скільки їх би там не було, і розкручувати. Колись один француз цікавився традиціями, я йому казав про сімейні звичаї і т. п… Він – мені: – Нічого ж собі, у вас воно ще живе? Відповідаю: – Не просто живе, а ми його ще будемо експортувати. Він: -Так-так, бо в нас воно все вимерло…

– Нині, на жаль, поезія в суспільстві втрачає свою популярність, і естетичну функцію. Зменшилася “потреба” в поетах, як в ” голосі епох”. Отже, як Ви знайомитеся із сучасною поезією?

– Стало просто менше споживача літератури. Тенденція глобальна: зменшення зацікавленості до глибин. У тренді стають заголовки, а не глибини. Для цього не потрібна поезія, чи проза, а потрібен Твіттер. Глибина залишиться там, де змісти, там де шукають ідеї для того, щоб жити. Я думаю, що така категорія ніколи не була більше 10 відсотків у будь-якому суспільстві. Розвиток поезії бачиться у підтримці тих людей, які зацікавлені власне в цьому. Нічого не природного в бажаннях нема. Якщо у людей бажання є сформулювати свою думку інакше і доносити її, то ми готові долучитися до того, щоб сформувати форму донесення… ЗМІ нового формату, антології і т.д, а не газета чи вісник НСПУ. Переконати читача можна тільки формою.

Людей, які пишуть більше не стане. Їх треба просто шукати, або повертати, якщо вони живуть за кордоном. Є глобальні мережі комунікації «Global Ukraine», наприклад. Ми хочемо знайти людей по всьому світу, які якісно пишуть. І теж робитимемо з ними проект, напевне. І це теж матиме якусь заключну форму.

– Що з художньої української (!) літератури читає Павло Кишкар, яким жанрам, авторам надаєте перевагу?

– У сучасного письменника має бути сучасний шлях. І форму донесення в самому слові, і вигляд треба змінювати і змінюватися самому, але при цьому залишатися природним. От, хоча би на Вашому прикладі, Лесю…Так, як Ви читаєте свої вірші… Вони 90 відсоткам видаються читачів і слухачів епажними, креативними, божевільними, провокативними, але інакше ти не пишеш… У цій формі щось є… Вона – щира. Якщо щирості не буде – нічого не буде. Так само і в політиці: ніхто не слухатиме твій виступ, якщо ти не будеш говорити це – щиро. Жодний виступ тоді не є помітним, якщо ти його не переживаєш. Навіть на курсах ораторської майстерності скажуть, що без щирості нічого не буде. Якщо послухати навіть нашу сьогоднішню Погоджувальну раду, то ній майже всі зібралися для того, аби побрехати.

На мою думку, кожен політик повинен подавати читацьку декларацію (може, ми до цього ще повернемося) – від того стає зрозуміло, ким є людина. Читати насправді часу бракує: не встигаю навіть читати все, що потрібно із законотворчої роботи. Але час у метро від Броварів до ВР дозволяє використати для читання. Перечитав біографію Мандели, вона примітивна щодо стилю, але цікава з точки зору життєвої історії. Перечитав «До успішних суспільств», царство небесне, Богдана Гаврилишина, і увосьме перечитав «Історію незавершеної війни» Юрія Шевельова (він мій особистий провідник). Хоч він і не любить творчість О.Гончара, якого я люблю. Графоманії не читаю.

– Письменник для Вас – це стиль, чи – зміст?

– Я не зовсім переконаний, що – стиль. Радше – зміст мене більше цікавить. Я в Таїланді читав Оксани Забужко «Сестро, сестро». Вона в своєму словниковому запасі – необмежена, подає цікавий ланцюг алегоричних порівнянь. Специфіка жіночого мислення. Це – фантастика!

Жадана я всього прочитав. Релакс, занурення в українську атмосферу. Для мене це – легке читання, лише для поповнення словникового запасу. Мені треба щось «важке», «важка артилерія». «Думаюча» література, в тому числі й історична. Щоб мене вивертало, мізки ставило сторчма…

Я, до речі, дуже люблю Стіва Джобса, його класичний виступ про три історії життєві в університеті, заради цього перечитав автобіографію Айзека, захоплення не виникло, але з точки зору англійської стилістики і поповнення словникового запасу, – нормально.

– Чи самі колись пробували віршувати?

– Пробував. Це було графоманство. В університеті журналістики. Іспит із журналістської етики. Я написав кодекс віршами. Я прийшов непідготовлений до іспиту, але вразив викладачку. Це єдине вдале віршування. А загалом, як і у всіх, коли якась дитяча закоханість, починають віршувати.

Я читав запоями. Міг тижнями випасти із процесу за читанням книжок. Геніальність Гончара полягає в тому, що він тоді, на підкорковому сенсі, міг достукатися до мого українського «Я», і сказав, що треба виховувати «Собори душ». Ніхто ж цього не писав: Павло, Ти – українець…Собори душ бережи… Якимось чином, попри радянську цензуру – він це зробив.

Це було і приємно, і прикольно.

Класично ми ходили на Шевченківські читання, «випендрьожем» займалися. «Випендрьож» швидко закінчувався, коли стикаєшся з реальними поетами. Тоді й думаєш, навіщо ти цим займаєшся…

Єдине, що можна назвати «геніальним», це – напис на надгробку тата:

Я сяду колись і заплачу –
не бачачи в цьому сорому.
Я цього тобі не пробачу.
Молюся. Схиливши я голову.

Це – найгеніальніше, що людина може написати. Цього досить.

Є люди, яким треба поставити крапку, повісити буци, і піти займатися бізнесом. Є те, де можна проявити себе краще.

– Розкажіть, будь ласка, про проект антології “25 до тридцяти”: як виникла ідея, головний меседж, мета.

– Підтримка людей, які дотичні до цього, які мають смак, прагнуть реалізуватися. І – підримка українського в суспільстві. Україноцентризм, професійність, глибина, нескорумпованість (в плані ідеології). Якщо це є – треба людей підтримувати.

Мудрак винна в тому, що я цим займаюся. Заангажувала (іронічно).

– Не кожен політик має бажання допомагати літераторам. Чим зумовлений Ваш поклик?

– Я всьому українському хочу допомагати. Але не завжди вистачає сили на це. Глобальна проблема, що ми допомагаємо слабким. Треба навпаки допомагати сильним, щоб вони стали ще сильнішими. І потихеньку, на власному прикладі, ми будемо цю ідеологію змінювати власним прикладом: підтримуватимемо сильних, класних, креативних. Це і надрукуватися, і видатися, і попіаритися, і проїхатися….

– Які плани щодо антології “25 до тридцяти”: її можна буде придбати в книгарнях, на книжкових ярмарках? Будуть презентації?

– Ідея була проїхатись областями, прорекламувати і людей, і книжку, якусь частину продати. Подивимося, скільки коштів вистачить, аби надрукувати книжку… Як піде…Може передаватимемо в бібліотеки… буде видно… Зробимо висновки після виходу й після промоції.

– Поруч із геніями в історію входять ті, хто про них пише, і ті, хто їм допомагає. Ось, може, завдяки Вам, із авторів антології, хтось стане класиком літератури, а Ви пишатиметися…. То ж, будь ласка, Ваші побажання творчим і амбітним

– На Полтавщині колись хтось із тамтешніх менестрелів заходив і питав: Ну шо: пишете? У відповідь – тиша, – Пишіть, а далі – подивимося. (сміється) А в журналістському університеті був такий викладач, який говорив (весело): І нічого графоманити, якщо ні з чим іти до людей!!! Так от, головне побажання не думати, як воно буде далі, а переживати за власний художній рівень.

Розмовляла ЛЕСЯ МУДРАК

Джерело: http://www.kyshkar.com/…