Жінка-УКРАЇНКА

Роздайся, море

В ставочку за лісом живе пані Жаба ―
Зелена, пихата Жаба-нахаба.
І мріє вона собі мати квартиру
У синьому морі:
― Усе тут покину,
Візьму журавля і ВіАйПі-класом
Полину далеко-далеко від вас я, ―
Хвалилася Жаба сусідонькам п’явкам,
Вдягнувши корону на голову, ― Як вам?
Сміється із того ставоча родина,
А Жаба складає речі в торбину:
― Морською царицею справжньою стану
І не повернуся до вашого ставу!
Увечері зорі у небі палали
І бачили жабу, яка відлітала
Журавликом верхи, в блискучій короні,
З квитком ВіАйПі у зеленій долоні.
Вранішнє сонечко світить вгорі –
Шкірка у Жаби пече та болить.
Нагрілась корона і голову плавить!
Та жаба до моря упевнено править:
― Знайду вільне місце по-ближче до моря,
Коктейлів замовлю, й пірну з головою!
До хвильок підлізла розпечена близько:
― Ану, роздайсь, море, дивись ― Жаба лізе!
(А шкірка на спині вже почервоніла,
І лапки загрузли в піску по коліна)
Стрічай же нову свою королеву:
Красиву, пухирчасту Жабу зелену…
Швейцари! ― звернулася панна до чайок, ―
Хутчіш парасольку новому начальнику!
Та чайки, побачивши здобич смачненьку,
Швиденько побігли пісочком м’якеньким.
З усіх своїх сил риє Жаба канавку
До моря, до дна, обпекла собі лапки,
Дісталась води, повне горло сьорбнула…
І пузом до верху востаннє пірнула.
Не знала та Жаба, що море солоне,
Та й в гості зазвичай не ходять в короні!

Куди біжить час?

Одного разу Жабеня
Почуло від дорослих:
«Біжить час швидко, навмання
Та іноді наосліп!»
А жабеня міркує так:
— Чому біжить? Для чого?
І зупинити його як?
Потрібно що для того?
Якщо наосліп він біжить,
Забитись, впасти може…
А може, впав вже, десь лежить –
Хто часу допоможе?
Знайду – спитаю про усе!
Хутчіш пора в дорогу.
На зустріч пані Кріль іде.
― Потрібна допомога! ―
Кричить маленьке Жабеня, ―
Чи знаєте, скажіте,
Ніхто час, раптом, не спиняв?
І де б його зустріти?
Руками пані розвела
І далі пострибала,
А поряд Качечка пливла,
Малий її питає:
― Шановна тьотю, зазирніть,
Будь ласка, під водицю –
Там час ніякий не біжить?
Він, часом, не втопився?
Та Качка й вухом не веде,
Що їй до того часу?
На зустріч Жук-рогач повзе,
Малий туди одразу:
― Ви під землею й на землі
Всіх знаєте, напевно.
Чи допоможете мені,
Я час шукав.
― Даремно, -
відповідає старий Жук, ―
Не слід його шукати.
Тобі, малеча, так скажу:
Не можна час впіймати.
В майбутнім ― не наздоженеш,
В минулім ― не віднайдеш.
Він поряд йде, де ти ідеш,
Однак його не знайдеш.
― Виходить, не побачу час? ―
Похнюпився зелений, ―
А, може, знає хтось із вас,
Чом час знайти ― проблема?

Як жук закохався

Жук-рогач (товстий, багатий)
Виповз навесні із хати:
Все цвіте у старім лісі,
Тож, надумав одружитись.
Ось угледів він бджолу:
«Панно, зараз підповзу,
Зачекайте, поспішаю,
Пропозицію я маю!
В ваші форми, смужки, «жу»
Закохався старий жук!
Пропоную разом жити
І нічого не робити.
Я багатий, маю все ―
Що ви скажете на це?»
Усміхнулася бджола:
«Де я тільки не була,
А нахабності такої
Не стрічала ще ніколи.
Я галявинки всі знаю,
Квітів аромат вивчаю,
Щоб найкращий мати мед.
Розумію наперед,
Де корисне, а де ― ні.
Нащо, жуче, ти мені?
Друже, перш ніж одружитись,
Треба грамоті навчитись!»
Слухав жук, махнув рукою
І сховався з головою
Знову у своїй хатинці
Як звичайно, наодинці.
Хто лінивий до навчання,
Хай не мріє про кохання.