Жінка-УКРАЇНКА

Література Переяславщина бере свої витоки з давніх літописів.  На сьогодні її традиції збережено у творчості когорти відомих імен в Україні. Сумовито стає при спогаді, що відійшли у вічність літератори з Переяславщини – 2017 р. Володимир Коломієць, 2018 р. Станіслав Вишенський. Але не пересихає джерело поетичних талантів наших краян, нові часи породжують нові хвилі емоційних сплесків та роздумів про життя в усіх його проявах.

14 квітня цього року в актовій залі музичної школи в Переяславі відбулась презентація поетичної збірки Олени Євтєєвої «Вітер з літер». Це друга книга поетеси, авторка якої перейшла віковий рубіж сорокаріччя. Такий факт наводить на роздуми… Доводилося свого часу робити критичний огляд попередньої збірки О. Євтєєвої «Дух дощової симфонії» (2007 р.)  в монографії «Література Переяславщини. Сучасність», де відмічено кілька нюансів: непоспіх «у поети» як обіцяючий чинник надалі продукувати художньо якісні тексти, наявність віршів російською мовою як тренування на іншомовному матеріалі, світлоносність поетики як вроджена душевна потреба. І всі ці передбачення справдилися по прочитанні нової книги поетеси.

Треба зазначити, що на теренах Переяславщини останні  п’ять років не було помічено оприлюднення бодай невеличкої поетичної книги. Не до поезії – вчувається прагматична відповідь реалій сьогодення. Можливо, й так, але цей песимізм не для таких, як Олена Євтєєва. Десять років минуло з виходу першої книги, і здавалось мав би бути вал поетичних творів, якийсь розгін у популярності, зрештою членство в Національній спілці письменників України. Цього всього немає, а натомість – невелика збірка віршів, що скомпонована із трьох розділів: «Відлуння», «Варіації», «Вістря духу». Слід відмітити, що як і попередню книгу, ілюстрував збірку народний художник України Микола Стратілат. Тексти досить рясно пересипані графікою художника: 131 вірш та 21 ілюстрація злились у сокровенному мистецькому єднанні.

Перші враження від художнього твору найправдивіші, тому що вихоплюють естетично цінне, а все інше потім аналізує прагматичний розум.  Найперше захопила назва книги «Вітер з літер»: гра алітерації, метафорична окраса, ліричний повів із сув'язі тільки двох слів. Кермувало пером поетеси її кредо – «Ця незгублена в часі творити потреба і лишать по собі світлий слід».

О. Євтєєва вірна традиції власного ліризму, який без ошуканства словофом, що завантажують тільки уяву й не торкають чутливих нервів душі. Поетеса реагує словом на різні подразники буття: соціальні, моральні, особистісно значущі тощо. Відчувається, що поетеса виносила й вигріла кожне слово в лоні своєї душі, адже її рух в українському сучасному літературному процесі не трасуючий енною кількістю видань, лауреатством, мерехтінням в соціальних мережах. Поезії О. Євтєєвої віриш відразу, адже вона захищена склепінням чистого духу, куди не проникає чуже, наносне, перебутнє. Чому такі орієнтири на літературній стезі вибрала мисткиня, промовисто говорять її сповідальні рядки: «Ця невтолена спрага – черпнути у неба, візерунком осяяти світ».

«Смертю свячена наша історія…» – зринає поетичний рядок О. Євтєєвої в часи Майдану, російсько-української війни на Сході України. Тож це не минуле тривожить поетесу, а вона веде поетичне літописання своєї доби. Шевченківський дух сколихує чуттєвість поетеси, й вона констатує: «Кулями студять всіх, кого кличе Тарас». Далі натрапляємо на майже переспів Кобзаревих рядків: «Ми гострим сокири і кров супостата у синєє море тече!». Загалом таке атакуюче, відкрито агресивне гострострослів’я не притаманне громадянській ліриці О. Євтєєвої, вона здебільшого оприлюднює свої психолого-естетичні переживання, підтверджуючи, що все праведне народжується в стражданнях.

Вся лагідність жіночого єства О. Євтєєвої беззастережно розкривається в її поезіях про кохання та природу – вічних тем для поезії в усі часи. Щемливі рядки поетеси нагадують кожному: «Вкрай чеканнями стомлену пригорни свою маму». Тож, про життя живим вібрують її поезії, кличуть на чертоги світла, обнадіюють й умиротворюють вишуканою лірикою, добірними метафоричними сюрпризами. Літературне майбутнє О. Євтєєвої передбачає повільне сходження ввись заради збереження вже власного тембру та інтонування, які вчуваються в ліричному леготі її строф.

                       Наталя Павлик – член Національної спілки письменників України