Жінка-УКРАЇНКА

…На Прикарпатті, у лавах повстанців, її знали під псевдонімом “Надя” і як уродженку Миколаївської області. Ще живі чимало свідків, які бачили її в підвідділах УПА – молоду, енергійну, з розкішним каштановим волоссям дівчину – члена Крайового проводу референтури пропаґанди. Одна з мешканок Яворова, де в 1999 році віднайдено збірку світлин із зображенням “Наді” розповіла, що бачила її в компанії боївки “Хмари” (Дмитра Білінчука), коли переносили скриню з документами і друкарською машинкою, а стрілець “Олень” (Микола Калинич) засвідчив присутність “Наді” в складі комісії, котра приймала присягу новобранців. Оце була вся інформація про відважну дівчину-східнячку, зафіксовану на повстанських світлинах орієнтовно 1945-46 років – без жодних відомостей про її подальшу долю…

Аж раптом на одну з газетних публікацій світлини “Наді” відгукнувся пан Микола Міщенко з Київської області. Він упізнав у однострої УПА свою однокласницю Галину Кузьменко, уродженицю села Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області, з якою вчився в середній школі в Константинівці на Донеччині напередодні війни. Вони обоє потрапили на Донбас, коли їхні родини рятувалися від голодомору і репресій приснопам’ятних 30-х років. В своєму емоційному листі пан Микола, ветеран Другої світової війни оповів неймовірну історію, в реальність якої повірити важко, але тим не менше це факт.

…Галина Кузьменко народилася 30 липня 1922 року і в свої 11 років вже залишилася круглою сиротою: мати і двоє братів померли з голоду, а батька заарештували, на короткий час звільнили, але незабаром слід за ним пропав на безкрайніх етапах ГУЛАГу. Дівчину забрав на виховання дядько, що проживав у Донецькій області. Коли 1941-го в край нагрянули німецькі нацисти, голод почався там, і довелося вертати у родинні краї. Галя з родиною дядька і Микола зі своєю в квітні 1942-го дійшли пішки до Драбова, де й розлучилися – Кузьменки подалися на Яготин, а Міщенки – на Переяслав. Хто б міг подумати, що колишні однокласники зустрінуться рівно через 50 років, але вже у Києві, в столиці незалежної держави!.. Саме там, на Ленінградській площі й сталася ця подія, а у своїй однокімнатній квартирці неподалік розповіла Галина (вже по чоловікові Когут) історію свого життя.

У 1943-му Галя добровільно вступила в “Чернігівську січ” – підпільну формацію, організовану Яром Славутичем (Григорій Жученко з Херсонщини) – колишнім офіцером червоної армії, що потрапив в оточення німецьких військ, але полону уникнув і разом з групою однодумців вирішив боротися за незалежність України. В “Січі” Галю вишколили на кулеметницю, але у зв’язку з наближенням лінії фронту “Чернігівська січ” рушила рейдом на захід і влилася в лави УПА. Здібній і грамотній Галині довелося “перепрофілюватися” в пропаґандиста – провід порахував, що там вона принесе більше користі.

Майже три роки провела Галина Кузьменко – тепер уже “подруга “Надя” у лавах збройного підпілля на теренах Івано-Франківської області, головним чином Гуцульщини. Десь у архівах НКВД-МҐБ-КҐБ, мабуть, детально описано її діяльність в “кримінальній справі”, заведеній після арешту в околицях Коломиї, коли її захопили хворою на тиф і “впаяли” стандартні по тих часах і мірках 10 років таборів і 5 обмеження в правах. Строк відбувала у Воркуті; після звільнення вийшла заміж за Ярослава Когута – вояка УПА родом з Львівської області. Невдовзі подружжя переїхало до Бориспільського району, де орієнтовно 1958 року в них народився син Василь. Через короткий час після цього Галина овдовіла – знищений тюрмами і побоями її чоловік помер. Син поступив до Київського педагогічного інституту і всередині 80-х вони з матір’ю одержали в столиці України однокімнатну квартиру.

Побачивши в 2000-му році фотографію своєї однокласниці, Микола Міщенко ніяк не міг згадати адреси Галини Кузьменко-Когут, хоча візуально добре пам’ятав розміщення її помешкання. Вибравшись до Києва, він зайшов до заповітних дверей аби потішити приятельку шкільних років, але там уже мешкали незнайомі: повстанка “Надя” упокоїлась у Бозі в червні того ж року, забравши з собою безцінну інформацію про те, хто, коли і за яких обставин зробив ці унікальні знімки, де вона серед бойових побратимів з УПА.

І ще: нам невідомо, де зараз перебуває син Василь, хоча є непевна інформація, що вчителює на Донеччині – можливо навіть в околицях, де напередодні війни проживала його мама. Не знаємо, але віримо, що ростуть в Галини Кузьменко-Когут онуки і знають набагато більше за нас про життя-подвиг своєї бабусі – “відважної і нескореної духом українки”, як написав про неї пан Микола Міщенко. Відгукніться!

Ось з рішучим виглядом повстанка,
І у колі друзів, і одна.
Напис каже, що чернігівчанка,
І що кулеметниця вона.

У правиці затиснула ремінь,
Смілий воїн-месник, не раба.
Видно, що характер в неї – кремінь,
А життєвий поклик – боротьба.

Певно, руки ті перо тримали,
Як була студенткою колись.
Та коли буремні дні настали,
Руки ті за кулемет взялись.

2004 р.

 Зиновій СЕРДЮК (Тернопільщина)

http://pivnich.info/