Жінка-УКРАЇНКА

Олександр Іванович Косенко народився 13 квітня 1957 в селі Долино-Кам'янка Знам'янського району Кіровоградської області.

У 1986 з відзнакою закінчив вечірнє відділення Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування (нині Кіровоградський національний технічний університет) за фахом «Будівельні, шляхові машини та обладнання», спеціальність інженер-механік.

У 1986 пройшов курси підвищення кваліфікації у Республіканському навчальному комбінаті Міністерства автотранспорту УРСР та отримав кваліфікацію «викладач автосправи».

У 1989 році закінчив інститут підвищення кваліфікації при заводі КамАЗ. У 2004 році пройшов навчання в Центрі післядипломної освіти Міністерства агрополітики. 

У 2006 році отримав диплом Кіровоградського інституту комерції за фахом «Приватне підприємництво». Присвятив себе викладацькій роботі.

З 1974 — на Кіровоградському радіотелецентрі, підсобний робітник. 1975–1986 у Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування, лаборант, інженер, учбовий майстер. У 1986 році переведений до Кіровоградського облавтоучкомбінату, де працював на посаді викладача до 2002 року. З 2003 року — заступник директора з навчально-виробничої роботи, а з 2003 року — директор Кіровоградського обласного комунального навчально-курсового комбінату «Аграрник».
Із 2006 року директор Кіровоградської школи водійської майстерності. Викладач вищої категорії.

Друкувався у періодиці. Це газети: «Серп і молот» (Знам'янська районна газета, 1969–1974), «Молодий Комунар», «Кіровоградська правда», «Вечірня газета», «Україна центр» (обласні кіровоградські газети — часто і систематично, починаючи з 1982 року), "Літературна Україна" (2012).

Неодноразово виступав на радіо й телебаченні. Журнали — «Поріг», «Степ», «Вежа», «Золота пектораль».

Також у різний час твори з'являлися у відомчій, обласній та районній пресі різних регіонів України, у періодиці та часописах Тернопільщини, Дніпропетровщини, Миколаївщини, Галичини.

Переклади видавалися в Росії, Молдові.

Колективні поетичні збірки «ЄВШАН» (Видавництво МАВІК, Кіровоград, 2000), «Золоте поле» (Спілка письменників України, Кіровоград, 2009). Хрестоматія з літератури «Блакитні вежі» (Видавництво МАВІК, 2011). 

Окремими книгами вийшли книга поезій «На сьомий день» (видавництво «СТЕП», 2009), «Гартування води» («Український пріоритет», Київ, 2012).

Член бюро обласного літературного об'єднання «Степ». На громадських засадах веде літературну студію «ЛІРА» при обласній бібліотеці для юнацтва імені Бойченка.
16 червня 2015 обраний головою Кіровоградської обласної організації НСПУ.

Лауреат літературних премій «Сокіл степів» (за сумою публікацій, 2009)
імені Євгена Маланюка (2010 рік, за книгу «На сьомий день»), імені Бориса Нечерди (2015).

* * *

 Станси (фр.stance.іт,stanza— строфа, зупинка, місцеположення) — 
 у поезії XVIII-XIX ст. елегійний вірш у строфах невеликого обсягу

…..
тут
немає сенсу в декадансі
в манікюрах
смокінгах
вині
не зупинки
не кімнати
станси
світ червоно – чорний
на війні
на війні
де сни червоно – чорні
де червоно – чорні мруть вітри
нагла смерть
червоно-чорно горне
наші синьо-жовті прапори
та нездужа випити по вінця
нас нечиста сила
журавлі
матерям приносять українців
жити в мирі на своїй землі

УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ

стежки
лиш тіні тріснутих дзеркал
життя вирує там
у задзеркаллі
там вітрокрил торує на перкалі
химерність ліній
простоту лекал
та в чому правда
істина
мета
які ми
з того боку амальгами
чи й там
тумани тліють над лугами
і тлумно котять хвилею жита
чи й тут
як там
суддя 
лукавий лис
чи й там
як тут
козак Мамай
не в Лузі
а в бронзі
при німОті
при нарузі
мов докір над Хрещатиком навис
чи й там як тут
брехнею
є брехня
і править бал пихата байстрюкатість
що продала за фантики строкаті
і мову
і домаху
і коня
і між отих
обридлих павутин
в розбитій долі
в дзеркалі розбитім
чи
ликом ми
а чи шовками шиті
хто душу дбає
 КАЇН
 чи СВЯТИЙ

 

* * *

Строкате листя ніби ярлики
На ярмарку буття
І жовтень вабить
Туди
Де з літом гралися стежки
Де спить рілля
Як чорнота Кааби
Чумацький Шлях
На цю правічну твердь
Натрусить снігу з Навиної фіри
Я зникну
Тільки це
Не буде смерть
Бо воскресіння лише міра віри
………………….
І Ява 
Праву обере мені
Відпустить Нава

 

* * *

Не мре зима
У сонця на теплі
Грудневе сонце
Дурню замануха
В степу
За містом
Тиша стужу слуха
І сниться сон
У вулику бджолі
Той сон про літо квіти і маї
Що повтікали обживать екватор
Моя земля
Як посивіла матір
І дні її
Як Празники мої

 

* * *

На вістрі пензля
Магію бутя
Увічнює життя сакральне диво
І колискова
Маминим мотивом
Колише наших доль серцебиття
І тлумна череда рахманних літ
Ряхтітиме до обрію під небом
Майдане
Я молитимусь за тебе
Щоб залишався БІЛИМ білий світ

 

* * *

Облиш печаль
Ти
Втіха не моя
В передчутті осіннього безчасся
Літа з літами
Як одна сім’я
Літа з літами
Ані краплі щастя
Терпка як сум
Осіння гіркота
Запала в душу
Опалила губи
Зриває ліс останнього листа
Либонь ворожить
Любить
Чи не любить
Не знає ріні днів холодна ртуть
І дощ краплинно точить камінь бруку
………………………………………….
Уже вінки купальські не сплетуть
Пожухлі квіти нашої розлуки

 

АЛЮЗІЇ

Брехливі очі Дездемони
І мавр
І відчаю жабо
І дивна скрипка із Кремони
Ячить
Волає про любов
І доль мінливе стоголосся
В сакраментальній грі лекал
Так срібно Вічність ллє на коси
Венеціанська хіть дзеркал

 

* * *

Нас ще злапають штильові часи
Де спомини
Стрімкі мов кипариси
Де друзки
Дрібки
Ріски
Риски 
Риси
Абриси лун 
І літургій баси
Проллють сльозу 
Не зливи
Так роси
Весна та осінь
Дві старі актриси
Руді лисиці
Посивілі лиси
За серенад
Предивні голоси
КОБЗАРІ
Мовчить минущина
Музики
Майдани
Вибалки
Токи
Старий кобзар
Сліпий каліка
Мене
Докликався таки
Все до степів своїх широких
Гукав узять поводирем
Та чи здолав би я
Ті кроки
Що Світ осяяв Кобзарем
Чи стало б мужності і віри
В часи пекельних збайдужінь
Шляхом не жертви
А Офіри
Сягнуть Останньої межі
О
Ті криваві
Ті ТРИДЦЯТІ
Забрали пісню у життя
Щоб не воскресло в жодній хаті
Козацьких дум серцебиття
Як чорний рот Голодомору
Пісні співатиме старі
Майдану тан
Постав над горем
Воскресли в душах КОБЗАРІ

* * *

Мовчіть мені
Слова печаллю снять
Біді мовчіть
За себе 
І про мене
Бо сонце прокидається червлене
Бо ходики про ГОДІ гомонять
І борсається з Вічністю Земля
Занурена у космос 
Як у Лету
Де про любов
Весні мовчать поети
Але
Лелеки носять янголят
………………………………….
Мовчіть МЕНЕ
Бо всі слова німі
Коли для Слова
Не знайшлось Любові
Любов живе
Окрилює життя
Неназвана
Але не безіменна

* * *

Мовчіть мені
Слова печаллю снять
Біді мовчіть
За себе 
І про мене
Бо сонце прокидається червлене
Бо ходики про ГОДІ гомонять
І борсається з Вічністю Земля
Занурена у космос 
Як у Лету
Де про любов
Весні мовчать поети
Але
Лелеки носять янголят
………………………………….
Мовчіть МЕНЕ
Бо всі слова німі
Коли для Слова
Не знайшлось Любові
Любов живе
Окрилює життя
Неназвана
Але не безіменна

* * *

напередодні армагеддону
ми уже не тямимо 
ощасливити 
одне одного
великим чистим коханням
ми лише оргазми 
ми лише організми
тимчасовий прихисток для паразитів 
котрими ми обмінюємося
замість почуттів

* * *

І гибне шал
Закутий у слова
Коли клятьба ні шеляга не варта
Лиш п’яні сльози гірко пінить кварта
Триває Всесвіт
І життя трива
Там сонях спить 
Як дядько в картузі 
Толочать світ нахабні потерчата
Про Слово слів не треба уявляти
Стоїть лелека на одній нозі
Чекає звістки
Ирій знає час
Народжених обрать із нерожденних
Душа і кров
ЖИВЕ розбудять в венах
Допоки йде за плугом Волопас
Допоки світ межі не добіжить
Обжитої Лукавим Вічним Гадом
Де спали ми під Гестсиманським Садом
Де Шлях Чумацький мажами дрижить
Не вихолоне серце
У пітьми 
Є інший бік
Там світло
Віра
Правда
На тридцять срібних празникує Зрада
Вона невічна
Там 
Де вічні ми

ІРОНІЧНА СЕРЕНАДА

Гортанно хлюпають індики
Полює бліх ледачий пес
Пора червоної гвоздики
Упала заспано з небес
І допиває рік минулий
Своїх відлиг останні дні
Луна луни луна
Поснули
Лини
Під кригою
На дні
Не Нава
Жне далекі гони
Перегоріло
Відпекло
Передзвеніло срібним дзвоном
Безжурних днів вітражне скло
Тендітна тінь
Тендітних квітів
Про ту любов перепелить
І ловить сонце в верховітті
Відлижна віра крапелин
Вона ще вірить
У вуздики
У день 
У ніч де ми удвох
Таке шитво
Забракло лика
Нема і слів
Трава та мох

* * *

І мід
І мідь
І камідь цих садів
Отава чар
Едем Єдинорога
Там плутається Вічність в бороді
У молодого сонячного Бога
Там час і сутінь
Сни
Бігма стежок
І дощ 
Вчепив кришталь на павутину
Там квітень
На зелений моріжок
Пустив гулять кульбабу
Як дитину
Біди нема
Надія топче луг
Спить хмаролім що бур хребти ламає
І сонце 
Як кульбаба білий пух
Весь білий світ
На промінці тримає

* * *

Без нас у пеклі вичахає спека
І пнеться неба пхнути нефілім
В цей грішний світ
Приносить нас лелека
І полишає
Наодинці з ним
Течуть степи насуплені снігами
Течуть віки
І вік людський тече
Та журавлі
Господнє орігамі
Знов підставляють небові плече
Тож не впаде воно на землю грішну
Лише дощами
Виплаче своє
Допоки журавлів глядить Всевишній
Допоки жменька 
Для синички є

* * *

Я згасну
Як гаснуть літа і сліди
Я згасну 
Як гаснуть багаття і роси
Втічу
Ніби кола в свічаді води
Під осінь
І крига розляжеться
Чорна
Як ніч
Нахлине мовчання
Високе як повінь
Та що ж я шукав на скрижалях сторіч
Любові
Любові
Любові
АПОСТРОФ
Пам'яте
Я твій апостроф
І губи твої
Ніжно торкають мого невагомого тіла
Крапля роси на долоні
Мене натремтіла
Щоб розділити минуле з майбутнім
……………………………………….
В зіниці змії
Я розчинився
Як чорні слова ворожби
Губляться в темряві ночі
Щоб горя надбати
Я не для того в тобі
Щоб навідліг рубати
Я лиш пір'їна кохань
Туркотять голуби
Ніжно співають відлиги
Ридають дощі
Синь весняна обживає небес верхокрилля
Пам'яте
Я твій апостроф
Як хвиля на штилі
Виснуть вітри на вітрилі
Холонуть борщі
Проза
Романтика вмерла
Снопи хризантем
Холод віщують на злім токовищі базару
Я лиш апостроф
Забутого шалу примара
Капища пам'яті
Ваш
Безофірний тотем

* * *

Мадона пригортає немовля
Гортає мука весла на галерах
Рудіють наші тіні на шпалерах
Толочить простір космосу Земля
Та корчиться гріхом Армагеддон
Прокинувся нечистий із-за Дону
Нехай Земля мине Армагеддону
Нехай потопить нечисть древній Дон 
Світотривання
Ниточка
Межа
Спорідненість з небілим білим світом
Колишній митар
Скрушно марить митом
Меча його розкришує іржа
Бо треті півні не співали
День
Ще не казав де Бог 
А де іуда
Бо й рук не мито
Сонце стелить рудо
Ту стежку 
Що до Вічності бреде

* * *

Недоплакані , многотрудні
Дмуть в недопалки днів жалі.
Непривітні кощаві грудні,
Свищуть лихам романси злі.

Пам’ять пише нудні сонети.
Пише в шибах ліси мороз.
Містечкова моя планета -
Не казкова країна Оз.

Не факіри, не чарівниці
П’ють скоромину на Валах.
І до лиха на вечорниці
Долі пхаються на волах.

Так повільно,невпинно, тихо…
Гей, помалу! Мале – малим.
Їду. Думаю. Звідки лихо
Зустрічається нам, незлим?