Олена Чекан — українська кіноактриса, сценаристка, журналістка

Олена Василівна Чекан — відома радянська і українська кіноактриса, сценаристка, журналістка.

Олена Чекан народилася 26 квітня 1946 року в Києві. Рід Чекан з русинів — захiдних полян Карпатської України. Трагічні події початку минулого століття змусили представників роду емігрувати до Франції, в Польщу, Чехію, Англію, США штат Пенсільванія. Батько Олени волею обставин залишився на Батьківщині.

Вона племінниця протопресвітера Олександра Іоановича Чекана - настоятеля Свято-Троїцького Олександро-Невського кафедрального собору в Парижі, одруженого на Марії Євгенівні Міллер, дочці голови Російського Загальновійськового Союзу Білого руху генерала Євгена Карловича Міллера. Духовне наставництво дядька було значущим для Олени.

Її брат Єжи Богданович (Jerzy Bogdanowicz), з яким Олену пов'язували дуже теплі родинні стосунки, видатний польський вчений в галузі теоретичної ядерної фізики, за результатами наукової роботи в проекті Європейської організації з ядерних досліджень Великий андронний коллайдер номінувався на Нобелівську премію - Large Hadron Collider CERN Nobel Prize Nominated.

Олена вибрала служіння мистецтву. Після закінчення в 1972 році Вищого театрального училища імені Б. В. Щукіна в Москві почала свою артистичну кар'єру як актриса Театру на Малій Бронній (Москва), продовживши її в Театрі імені О. С. Пушкіна (Москва). Дебютною в кіно стала роль у фільмі «Солярис» Андрія Тарковського. Повернувшись до Києва, продовжила артистичну діяльність в Театрі-студії кіноактора Київської студії художніх фільмів імені О. П. Довженка, Театрі-студії «Сузір'я» (Київ).

Новим напрямком її творчої діяльності стала робота на українському телебаченні як автора та ведучої телепрограми «Миттєвості вічності» на «Інтері», потім креативного редактора програми «Документ» в ТРК «Студія 1 + 1». Новою вершиною і продовженням письменницького досвіду стала для Олени Чекан робота в щотижневому суспільно-політичному журналі «Український Тиждень» з дня його заснування в 2007 році, журналіст, помічник шеф-редактора.

Олена Чекан член Спілки театральних діячів СРСР і України, Спілки кінематографістів СРСР і України. В її активі більше 30 театральних ролей (головні і ролі другого плану). Фільмографія налічує понад 50 робіт в кіно (головні і ролі другого плану). До середини 1980-х Олена Чекан популярна актриса країни. Особливо багато знімалась в 1980-1990-х роках («Незручна людина», «Сімейне коло», «Жінки жартують всерйоз», «Під свист куль», «Граки», «Таємниці святого Юра», «Три гільзи від англійського карабіна», «У привидів у полоні »,«Міст через життя »,«Прем'єра в Соснівці», «Наближення до майбутнього »,«Поруч з вами»,«Розслідування розпочати»,«Циганка Аза»,« Блакитна троянда», «Грішник», «Як чоловіки про жінок говорили», «В'язень замку Іф», «Штормове попередження», «Дорога через руїни», «Хочу зробити зізнання», «Буйна», «Допінг для ангелів», «Ніагара» та інші).

Ще одна яскрава сторінка різнопланового творчого потенціалу актриси Олени Чекан - створені нею і з неперевершеною майстерністю виконані моновистави, присвячені творчості Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса, Марини Цвєтаєвої, Осипа Мандельштама, Михайла Булгакова, Анни Ахматової, Максиміліана Волошина, Олександра Блока, Бориса Пастернака, Йосипа Бродського, Антуана де Сент-Екзюпері, Федеріко Гарсіа Лорки (з приголомшливо вибудованим музичним оформленням: уривками з творів Баха, Вівальді, Гайдна, Моцарта, Шопена).

Численні виступи актриси Олени Чекан (завжди з аншлагом і очікуванням наступних) проходили на сценах Будинку кіно, Будинку художників, Будинку актора, Театру-студії «Сузір'я», а також в Будинку-музеї Марини Цвєтаєвої в Москві, українських культурних центрах (Москва , Санкт-Петербург), Літературно-меморіальному музеї М. Булгакова в Києві, будинку-музеї Максиміліана Волошина в Коктебелі, меморіальному будинку-музеї Гріна в Старому Криму. Її музично-поетичними вечорами відкривався 73-й сезон Будинку вчених Академії Наук України в Києві.

Окремо потрібно відзначити виступи Олени Чекан з авторськими моноспектаклями в складі творчої групи акторів Держкіно СРСР перед солдатами в Кабулі і Баграмі в Афганістані 1981-1984 роках. Нагороджена пам'ятним знаком Прикордонних СРСР «За заслуги перед Батьківщиною».

Спільно з українською поетесою Ліною Костенко Олена Чекан виступала перед пожежниками і ліквідаторами аварії на палаючій Чорнобильської АЕС в 1986 році.

Як незалежний журналіст від «Радіо Свобода» вела репортажі з Грозного в Першу чеченську війну в 1994-1996 роках.

Різнобічна обдарованість, висока освіченість, прагнення творити і велика щедрість віддавати свої знання дозволяла Олені Чекан створювати значущі шедеври на театральній сцені, в кіно, журналістиці або письменстві.
Олена Чекан в 2001 році разом з Юрієм Макаровим написала сценарій (співавтор) 4-х серійного документального фільму «Мій Шевченко». Проект телеканалу «1 + 1». Спільний з Юрієм Макаровим фільм «Мій Шевченко» в 2002 році номінувався на Шевченківську премію.

Автор ідеї і співавтор сценарію документального фільму «Іван Мазепа: Кохання. Велич. Зрада » (2005). Режисер: Юрій Макаров. Проект телеканалу «1 + 1».

Навесні 2012 року у Олени була діагностовано ракову пухлину мозку IV стадії.

У боротьбі за її життя згуртувалися близькі, друзі та всі, кому була дорогою і не байдужою ця людина. Вся країна. Олена Чекан перенесла три операції, остання gamma-knife була здійснена в Празі Na Homolce Hospital за підтримки колективу празької студії «Радіо Свобода».

Юрій Шевчук, фронтмен рок-групи «ДДТ» під час свого турне з програмою «Інакше» присвятив їй свої сольні концерти в Києві 5 червня 2013 і Одесі 19 вересня 2013, звернувшись до глядачів надати допомогу Олені в зборі коштів на хіміотерапію.

Олена померла після тривалої хвороби (раку мозку - glioblastoma) 21 грудня 2013 року. Під час початку боїв на Євромайдані, який ознаменував демократичні зміни в Україні.

Талановитий журналіст і актриса, героїчний образ сучасної української культури: Олена Чекан.

Сильна особистість. Видатна жінка. Блискучий пристрасний, емоційна людина.

Олена Чекан була рідкісним прикладом стійкості, неперевершеного мужності і життєвої сили.

Про Її життя варто тільки сказати: "так, я була народжена для цього!" Радість полум'яної душі була девізом Її життя, щоб насолодитися кожним днем, і прожити своє життя за власним сценарієм.

Сила Її духу, сила Її любові, Її вічного, нев'янучого Alegria (Щастя), ЇЇ Здатність все і всіх навколо Неї і спонукати посміхатися - випромінювати Світло ось що робить Олену Чекан по-справжньому великою жінкою.

Яскрава і жива біографія знаменитої Олена Чекан, яка була незвичайною і багатогранною особистістю - це зачаровує історія бунту театрального мистецтва і романтичних переконань, поривів душі і ексцентричної любови, боротьби за цінності демократії і подолання фізичних страждань смертельної хвороби в контексті унікального, історично правдивого образу епохи Справжньою Україна в роки звільнення країни від панування Радянського Союзу, відродження в Незалежна держава і боротьби з експансією Росії.

Життя Олени Чекан – не лише індивідуальна, завжди неповторна доля, а й наочна ілюстрація еволюції, якої зазнали українські інтелектуали за роки незалежності. І водночас приклад того, як ані на хвилину не припиняти бути творчою людиною, розсувати кордони можливого, пробувати себе в різних творчих іпостасях і щоразу здобувати успіх.

Вона пішла з життя буквально напередодні Євромайдану, й подальші драматичні події якось затулили значущість утрати. Між тим упродовж кількох років Олена Чекан була одним із провідних журналістів «Українського тижня», завдяки її ініціативі та майстерності на сторінках видання регулярно з’являлися інтерв’ю з видатними публічними інтелектуалами України й світу, серед яких Андре Ґлюксман і Вацлав Гавел, Наталія Ґорбанєвская і Кшиштоф Зануссі, Валентин Сильвестров і Ахмед Закаєв.

А до того Олена Чекан стала ініціатором та співавтором сценарію документального серіалу «Мій Шевченко», редактором багатьох пізнавальних і публіцистичних фільмів і програм на каналі «1+1».

А до того – автором, режисером і виконавцем в одній особі поетичних моновистав, унікального «театру одного актора».

А до того – чарівною й неповторною кінозіркою...

Олена Чекан запам’яталася як блискуча креативна особистість і безкомпромісний патріот сучасної, європейської України, як мужня жінка, яка до останнього сподівалася перемогти страшну хворобу.

Завдяки ентузіазму сина героїні Богдана Родюка-Чекана і відвазі австрійського художника й видавця Роберта Єлінека щойно з’явився матеріалізований акт пам’яті – книги найяскравіших матеріалів, надрукованих в «Українському тижні» в перекладі англійською мовою.

Посилання

Авторські літературні моно-вистави:

Цветаева, Булгаков, Мандельштам 

«Миттевості» Авторська программа Олени Чекан​

Спільний з Юрієм Макаровим 4-серійний фільм «Мій Шевченко», який номінувався 2002 року на Шевченківську премію.

«Мазепа: кохання, велич, зрада»

ФІЛЬМОГРАФIЯ Олени Чекан:

«Солярiс» (1972) Андрiй Тарковський

Олена Чекан (епiзод: дiвчина з розпущеним волоссям біля вікна)

«Жінки жартують серйозно» (1981, Ліза)

Олена Чекан з Леонiдом Фiлатовим

Олена Чекан — Ліза, працівниця НДІ

«Ніагара» (1991)

Олена Чекан — Ніна Федорівна

«Допiнг для ангелiв»  (1990)

«Буйна» (1990)

«Хочу зробити зізнання» (1989)

«Шлях крiзь руїни»  (1989)

«В'язень замку Іф» (1988) (1,2,3)

Олена Чекан — епізод

«Грішник» (1988, епіз.)

«Блакитна троянда» (1988)

«Циганка Аза» (1987)

«Розслідування розпочати»  (1987)

«Поруч з вами» (1986)

«Прем'єра в Соснівці» (1986)

«Мiст крiзь життя»  (1986)

«У привидів у полоні» (1984)

«Три гільзи від англійського карабіна» (1983)

«Грачi» (1982)

«Пiд свист куль» (1981)

«Родинне коло» (1979)

«Незручна людина» (1978)

P.S. Знайти цих фiльмiв поки не вдалося:

  • «Штормове попередження» (1988)
  • Софія Анатоліївна - секретар Горєва
  • «Як чоловіки про жінок говорили»(короткометражний) (1988) - мати Марії
  • «Наближення до майбутнього» (1986)
  • «Таємниці святого Юра»(1982)

Інші посилання: