Цезарій Ганушкевич — графік і живописець

Ганушкевич Цезарій Мар'янович – український графік і живописець.

Народився 20 серпня 1953 року в селянській багатодітній родині у с. Ярова Слобідка Дунаєвецького району Хмельницької області.

У 1971 році закінчив Морозівську середню школу. Після служби в армії навчався у студії образотворчого мистецтва при Київському Жовтневому палаці у Миколи Олексійовича Родіна, а пізніше у Матвія Ілліча Гуляєва.

1979–1985 – навчався в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова (факультет книжної графіки, викладачі: Федір Глущук, Борис Валуєнко, Олександр Мікловда, Аркадій Нечипоренко та інші). Отримав спеціальність «художник – графік, художнє оформлення друкованої продукції».

1990–1993 – редактор відділу художнього оформлення журналу «Наука і суспільство».

1993 – головний художник журналу «П’ята пора».

1993–1995 – на творчій роботі.

1995–1996 – головний художник журналу «Ukraine», художній редактор журналу «Старт».

1997–2011 – провідний художник видавництва «Педагогічна преса».

З 2012 року на творчій роботі.

Творча манера – напівформальний реалізм.

Учасник більше 40 групових та персональних виставок.

Роботи художника знаходяться у приватних колекціях в Україні, Росії, Німеччині, Австрії, Англії, Іспанії, Італії, Канаді, Єгипті. Художник працює в галузі живопису та графіки. Його ім’я занесено до “Енциклопедії Сучасної України”.

Живе у м. Києві. Тел.: (044) 533-47-22; моб. тел.: 099 517 21 73; 097 759 18 50.

Публікації в газетах та журналх України:

"Всесвіт Ярової Слобідки". Людмила Романюк. Журнал "ЖІНКА", № 11, 1995 р.
"Віртуоз пензля". І. Любисток. Газета "Дунаєвецький вісник", № 80, 23 жовтня 1997 р.
"Звучащая вселенная Цезария Ганушкевича". Оксана Ламонова. Газета "Киевские ведомости", 09.04.1997 р.
"З-під сузір’я Лева". Петро Нестеренко, мистецтвознавець. Журнал "Українська культура", № 8-9, 1997 р.
"Художник жіночих образів та квітів...". Газета "Володимирська, 15", № 5, березень 1997 року.
"Картини Ганушкевича всі оптимістичні". Ірина Красуцька, Марія Корюненко, газета "Освіта України", № 50, 8 грудня 1999 р.
"Небо в горішньому вікні". Валентина Давиденко, поетеса, заслужений журналіст України. Громадсько-політичний, літературно-художній часопис "Україна", ч. 12, 1999 р.
"Світ, в якому життя таке яскраве..". Тамара Чепельска. Газета "Іменем закону", №7, 16.02.2001 р.
"Космічні сталкери і земні пейзажі". Валентина Давиденко. Всеукраїнський культурологічний тижневик "СЛОВО ПРОСВІТИ", ч. 26, 29 червня - 5 липня 2006 р.
"Грає кольорами небо грозове". Дмитро Шулікін. Газета "Освіта України", № 47, 23 червня 2006 р.
"Бузкове віяння весни". Уляна Воліковська. Газета "Освіта України", № 32, 27 квітня 2007 р.
"Розмаїття таланту художника Ганушкевича". Світлана Олійник. Газета "Дунаєвецький вісник", № 65-66, 28 серпня 2008 р.
"Знак оклику – життю". Валентина Давиденко. Всеукраїнський культурологічний тижневик "СЛОВО ПРОСВІТИ", ч. 34, 21-27 серпня 2008 р.
"Порух пензля створює досконалість". Максим Короденко, газета "Освіта України", № 84-85, 07 листопада 2008 р.
"Кольори не того краму". Людмила Яновська. Тижневик "ВІСТІ", № 51, 18 грудня 2008 р.
"Малюватиму вербу плакучу". Валентина Давиденко. Журнал "Київ", № 2, 2010 р.
"Багатобарвний світ Ганушкевича". Оксана Ламонова. Газета "День", № 7, 19 січня 2011 р.
"Джазова палітра Цезарія Ганушкевича". Людмила Яновська. Журнал "Київ", № 6, 2013 р.
"На що полює Цезарій ХІІ". Людмила Яновська. Газета "Урядовий кур’єр", № 149, 17 серпня 2013 р.
"Казка від Цезарія Ганушкевича". Едуард Овчаренко. Всеукраїнський культуро-логічний тижневик "СЛОВО ПРОСВІТИ", № 16, 21-27 квітня 2016 р.
"Народжений на Хмельниччині, закоханий у життя" Віра Свистун. Український парламентський клуб "НАЦІЯ", № 2, березень 2017 р.

Відгуки.

“…Живопис Цезарія Ганушкевича – це гра площин, емоційно насичених контрастів, це розгортання й дофантазовування уявою простору за межами полотна, саме тому, що на полотні цей простір досконало організований і все ж вільний від натужної надуманості.

Обставина, яка постійно бентежить художника, а подекуди і його критиків – перевисання з однієї творчої манери в іншу. І тому записують йому в низці аналітичних мистецьких досліджень реалізм світобачення, але формально-конструктивістську розробку композиції і мозаїчність колориту, яка то розсіюється тонким пуантилістичним накрапом, то оркестрово-потужно звучить у дивізіоністичних полотнах. І все це справедливе, і це є у живопису Цезарія Ганушкевича. Але об’єднує все - енергія кольору, у його світлому потоці художник почувається так природно, це його поводир. Він і підказує до якої живописної мови вдатися, коли найчистішою білою порцеляною світиться незвичайний бузок, а зовсім інше – охоплене духом південних акацій містечко з геометричними площинами дахів, розігріта сонцем черепиця, густа синява небес. Природа ж така багатомірна, вона уникає однаковості у творчості. А Цезарій Ганушкевич залишився дитиною Природи навіть в урбаністичному середовищі "спального" району столиці…”

Валентина Давиденко, поетеса, заслужений журналіст України

Громадсько-політичний, літературно-художній часопис "Україна", ч. 12, 1999 р.

“…Кілька слів про те, що, здається, нікого не залишить байдужими у роботах цього самобутнього художника: про колір. Він живий, рухливий. Найбільше автор експериментує з жовтим (згадаймо "Осінь на Поділлі"). Жовтий і синій. У безлічі несподіваних поєднань. Та його барви. І в цьому плані у художника неабиякі знахідки. Хоч загалом кольорова гама його полотен багата. І просто таки несподівана, коли образ виписаний, здавалось би, досить умовно, в чомусь навіть недбало, а сприймається ніби на дотик. Хоч ... Художник непростий і не намагається в усьому бути зрозумілим. Він шукає себе, вірить і довіряє собі. Та інколи трохи скутий, пригнічений непевністю. Боїться повторитись. Боїться "банального й чужого". Тож працює в різних техніках і напрямах. То хилиться до сюрреалізму, то явного авангардизму, то раптом заявляє про себе як "чистий реаліст". Хоч, схоже, в останніх роботах, зокрема, таких, як “Черешні в просторі", "Мрії білого лошати", “Червоні яблука на синьому тлі", “Погляд у минуле" – зовсім відходить од нього.

Хто скаже, чому ми любимо повертатись у дитинство? Хай і не зовсім щасливе. Може, тому, що там ми були справжніми? Що там сховані всі істини буття? А може, лише одна, найважливіша. Без якої неможливо жити? Адже Ярова Слобідка - це Всесвіт. І цей Всесвіт у Цезарія Ганушкевича одухотворений, сонячний. Недарма на його виставці акварелей (художник починав саме з них) хтось із відвідувачів написав : "Яке у вас тепле серце"...

Сьогодні воно ще й зболене. Його часто долають сумніви. Але в ньому перемагає надія і торжествує добро…”

Людмила Романюк, заслужений працівник культури України

Журнал "ЖІНКА", 11, 1995р.

“…У роботах Цезарія Ганушкевича кожен рух пензеля створює особливе енергетичне забарвлення, емоційне розв’язання поставлених завдань. Поліфонію кольору, втаємниченість змісту підкорює собі міцний ритмічний імпульс. Саме він примушує форму в “Осінь на Поділлі” незвичайно вигинатися, тремтіти, а головне - активно звучати. Як відомо, Леви полюбляють тепло, особливо останнє осіннє тепло, самотність, польові квіти. Знаходячись серед численних полотен художника, в яких увічнено життя маків, волошок, чорнобривців, ромашок, якось зримо відчуваєш їх неповторний аромат. У кожній спробі продовжити життя природи відчувається вміння бачити її красу, розуміти актуальність духовної чистоти. Метафоричність мистецтва Цезарія не абстрактна, а конкретна. Сприймаючи світ у безмежжі форм, звуків, барв, настроїв, він ніби підтримує імпровізовану програму Природи.

Ганушкевич уміє передати свої філософські сентенції на полотні через колір. Захоплення живописом, з його можливостями передавати всю складність і багатство фарб оточуючого нас світу, привело до побудови психологічних натюрмортів. Узяти хоча б його “Яблука на синьому тлі”. Домінуючим у картині є саме колір, інакше навіщо було б зображувати яскраво-червоні яблука на побудованому на локальних плямах синьому тлі. Мимоволі згадуєш одну з течій у французькому живописі, яка виникла внаслідок соціальної і культурної кризи суспільства Франції на початку ХХ століття – фовізм.

Вражає своїм ліризмом, незвичною м’якістю, умиротворенням “Черешневий вирій”. Округлі черешні перебувають у стані медитаційної невагомості. Створюється враження, що якась невидима сила, немов легенький вітерець, спрямовує їх у своєрідний черешневий вирій. Вдало підібрана кольорова гама предметів і середовища надає композиції відтінок хворобливої тендітності, недовговічності. Створюється враження, що ще мить – і чари медитації щезнуть, а зображені фрукти розчиняться у такому ж химерному середовищі або дійсно полетять, мов птахи, у ірреальний вирій.

З любові до своєї матері – звичайної селянки з Ярової Слобідки на Хмельниччині, – почалася його любов до Жінки. Через “Подільські мотиви”, горду й величну “Подолянку” виріс художник до свого етапного твору “Подільська мадонна” Це й своєрідний неоплатний борг перед рідною матір’ю, шана до всього жіноцтва. Мадонна Ганушкевича - не іконописний образ, навіяний релігійними підставами душі, проте він гідний покоління. Статична композиція лише нагадує звичні образи українських Богородиць. Як і в його “Подолянці”, широко використовується система умовностей (лінія, пластика, об’єм, фактура). Поетичність образу Матері досягається з допомогою вмілих колірних зіставлень, впевнених узагальнень, підкреслюючи здатність художника виражати найбільш суттєве і найбільш глибинне в людському космосі, наближаючи його до власних болісних роздумів і переживань.

Цезарій Ганушкевич продовжує пошуки, “експериментує”, йдучи до власних вершин, а не до створених кимось. Його мистецтво не для відпочинку, а для роботи думки й душі, і якщо воно приносить радість, – то це і є справжнє мистецтво…”

Петро Нестеренко, мистецтвознавець

Журнал “Українська культура”