Жінка-УКРАЇНКА

Володимир Нагорняк, народився 1954, Хмельницька обл., Новоушицький р-н, с. Вільховець. Випускник московського Літературного інституту. Автор 12 багатожанрових та різновікових книг. Двічі лауреат премій Всеукраїнських конкурсів сценаристів. Автор та розробник філософії ціленаправленого інакомислія.

Автор идаропних (термін Володимира Нагорняка, прим. ред.) поезії, прози, драматургії та журналістики, автор «херсонських витрішок» – літературного жанру, розробник концепції новітнього асоціативно-інтелектуального підручника з літератури, автор сценізованого, за власною багатожанровою творчістю, народознавства для початкової школи (4 вистави по 45 хв.) та теорії (з відповідним навчально-театральним авторським репертуаром) створення «Театрального дня» – різновікові уроки-вистави.

Укладач асоціативного словника сучасної української поезії, автор та укладач Соціально-Поетичного Авторського Словника, автор та укладач словника філософії  ціленаправленого інакомислія.

ЗЕМЛЯ, ОСВЯЧЕНА ТАРАСОМ

Земля, освячена Тарасом -
моя земля, твоя земля;

зимою – в білому поля;
весною – вкрита світлим рястом;
а літо – сонячна пшениця;
а осінь – яблуко в саду…

Живеш тут ачи подивиться
прийшов і : «Вибачте, піду…»

Земля, освячена Тарасом-
це я, це ти, це він, це ми.

Сьогодні ж, попри всі гаразди,
це і чорнобильскі дими,
це і спаплюжений Славутич,
це занітрачені поля
й саме життя…
таке падлюче,
де ти – не ти, і я – не я;
де, рідний він, стає чужинцем…
"Тут жити як, не за бугром ?!”

Будь, брате, славним українцем,
а не знеславленим хохлом;
прокинься,долею не грайся;
тоді й твоє почує "Я”,
благословить
земля Тараса –
твоя земля,
моя земля.

Я З ЦИХ КРАЇВ…

– Я з тих країв, де сонце сходить в полі,
А вітер пестить яблунь пелюстки.
Постій-дивись: засоняшнилась доля,
І хлопчиком побігла до ріки.
– Я з тих країв, де в небо щохвилинно
Надривно лине жайворонка спів,
Де соловей не спить…
– Це ж – Україна!
– Я з цих країв…

УКРАЇНО МОЯ!

…Скільки горя сідало на плечі,
І пройдисвіт який не здіймав над тобою нагай;
Ти співала пісні – усміхавсь розкріпачений вечір,
І дівчину водив козаченько в замріяний гай;

Україна моя – задушевна Наталка-Полтавка,
І Стефаника сум,і вогненні Тараса рядки,
І Франків Каменяр,і тендітної Лесі світанки,
Кармелюк у лісах,і на полі пшениця з руки.

Вистачає тобі хліба-солі,і бронзи,і воску,
І звитяги в заводах,й відваги в полях,
Та на долю твою – і сяйну,й медоносну -
Доморощений трутень – сів чиновник-чиряк.

Розпинають тебе,Україно моя,на копійці –
Як знецінили душу,обезцінюють труд.
Розбрелись по світах діти, слава твоя, українці,
Там цінують їх більше, аніж вдома отут.

Грабували тебе,шматували тебе,Україно -
І чужі – і свої! – рвали білеє тіло твоє;
Ти вставала з руїн, і садами квітчала руїни;
Ти вставала з руїн, наче сонце над світом встає!

Ти співала пісні – і недоля-пітьма відступала,
І жахались пісень різномастні твої вороги;
Тихе сонце твоє в Сковородиних саквах світало,
І світило вгорі на священні твої корогви.

Україно моя! Скільки горя сідало на плечі,
І пройдисвіт який не здіймав над тобою нагай;
Ти співала пісні – усміхавсь розкріпачений вечір,
І дівчину водив козаченько в замріяний гай…

БАРВІНОК

Барвінок стелиться при хаті;
Тут люди – добрі, непихаті;
Барвінок – символ доброти;
Рости
Малесенький мій синку,
Своєю добротою… до барвінку!.

ОСКОЛКИ СЕРЦЯ

Степ. Україна. Сонце так,
неначе вперше землю баче древню;
літає-тане жайвір-птах,
гасає-гасне в небесах, –
осколки серця – падають! – на землю!

– Поете, як ти, не зачах?.. –
очима вкотре всвердлюєшся в стелю;
літаєш-танеш, жайвір-птах,
гасаєш-гаснеш в небесах…
– Осколки серця – падають! – на землю!