Жінка-УКРАЇНКА

Дар Небес

У кожному у нас є дар небес -
У ньому ми, як Боги, воскресаєм
І здатні до прозрінь і до чудес!

Хтось пише вірші, музику, пісні
А хтось знімає фільми, робить фото
А хтось дітей плекає день по дні
Не думаючи, що оце робота.
Хтось шиє одяг модний і взуття,
А хтось картини пише геніально
І кожен вносить крапельку в життя
Буття творить і живить моментально.
І кожен з нас важливий і живий
І кожен може вічність осягнути
Творець-бо кожен вічний, осяйний
Якому завжди бути. Вічно бути.

Анти-насильство

А я уже втомилася від вбивств
І катаклізмів, хоч людей так шкода,
Але потік насилля захопив
Життя й ефіру простір як погода.

Той вбив, а той все бачив і мовчав
Боявся мабуть, може, був байдужим…
А той свою сусідку ґвалтував,
Бо знав – вона мовчатиме натужно.

Роками так мовчатиме вона…
Мовчатиме, бо, бачте, сиротина…
Щоб не сказали, це ж її вина,
А не його – як можна – це ж мужчина.

Ми стали кращі, ми не мовчимо
І жертв від їхніх катів відрізняєм.
І до Європи врешті-решт йдемо.
І слово «правова держава» знаєм.

І все ж таки втомилась я від вбивств.
Від рейдерів, розборок із екрану,
Які в потік насильств давно злились,
Як світу цього та кривава рана.

Я хочу світла, творчості, краси,
Я хочу більше творення і сили
Такої як у тім «Танцюють всі»
Хороший приклад того, як втілили
Ті люди – милі, сильні, молоді
В життя свою відважну ту надію.
І знову вже лунають голоси у співі
Так чиюсь зманивши мрію.

Любові хочу ніжної, як цвіт,
І щоб потоком змила, як з екрану
Все заразом – і біль минулих літ
Й роками незагоєну ту рану із злоби,
Мордобою-побиття.
Нарешті хочу світлого життя.

Вічна спіраль життя

Де сходить дух, там райдуги сіяють!
Де сходить міць – там шлях у майбуття!
Любов де сходить, там усі кружляють
І танцем творять вічне те життя!
Де сходить ніжність – там усі щасливі!
Де сходить творчість – там усі живі!
Де сходить мрія – там усі грайливі
І творять казку в щасті – не в журбі!
Кохання сходить дивно – опівночі
Рожевим цвітом ніжно оживе.
І яскравіють від кохання очі
І золотий туман в очах пливе.
Де сходить радість – там живе дитина -
В тобі, в мені, у кожному із нас,
І там ясніє ранок як причина
Й одвічного життя дороговказ.
І вічний цикл буття творить спірально,
І вічний шлях життя, як кожна мить!
І ми красою й величчю бажаймо
Цю вічну мить наповнить і створить.
Створити раз, а потім знову й знову –
На вищім рівні виючи спіраль.
Якщо ж красу ми візьмем за основу
То нам тоді життя не буде жаль.
Внести в цей цикл вселенського розвою,
В картину величі, в творіння дух,
Де кожна крапля, будучи собою,
Несе безмежність у вселенський рух.
Де я і ти – ми всесвіту краплинки
І свідки величі, живучі в нім,
І ми не безпорадні половинки,
Які несуть обмеженість у всім.
Наш дух завжди чолом сягає неба,
Хоч ноги, може, й ходять по землі.
І нам туди усім так сильно треба,
І ми в тім вимірі величні, не малі.
Пізнавши велич, скочим у безодню
І звідти вознесемось в небо ми.
І наша ціль – Божественність, сьогодні
Нас непокоїть…холодом зими,
Весни цвітінням сповнившись грайливо,
Всотавши літа й осені тепло,
Піднімемось у небо ми, щасливі,
Тим, що життя земне уже пройшло.
Небесна велич нас сліпити буде,
Небесним щастям сповнившись ущерть,
Тоді ми взнаєм – Боги ми, не люди,
І нам зовсім не притаманна смерть.
А там життя – таке безмежно-вічне,
Таке прекрасне і таке величне,
Таке чудове і таке живе –
Життя, в яке з нас кожен попливе.

Весна

Весна іде нечутним кроком
Із тишею тендітних снів,
І нам з тобою ненароком
Стає відчутним пташок спів.

Життя, прокинувшись, зростає,
Воно пливе вперед, туди,
Де все проходить і минає,
Мов шепіт тихої води.

Але поки воно живе,
Воно так чисто яскравіє...
І мріє про любов,
І мріє, і сильно й радісно пливе!

Солов'їна мова

Солов’їною мовою цілий світ зачаровую
Солов’їною мовою я життя розфарбовую
Солов’їними звуками наповнюю простір
Словом- образом-думкою вимальовую розмір

Солов’їною мовою я себе розмальовую
Солов’їною мовою, як нічим іншим
І розкриється серце і в небо здійметься
І мелодія лине співом-ласкаво-ніжним

Летимо у небо, кажуть, там мови не треба
Там образом-думкою життя в’ється
А мені цей спів солов’їний із душі просто вгору лине
Світлим потоком вічним здійметься

Солов’їною мовою творяться образи
Ми ними заповнюємо світ навколо
Солов’їною мовою виливаються сльози
І падають на квіти чарівним колом

Ми живемо солов’їною і наповнюємося світлом
І живемо, як живі звуки і образи
І запахи, що проявлені в тілі змістом,
Який нам не завжди відомий одразу

Ми живемо мовою, бо маємо жити
І творити, як пензлем, свою вічність
Ми живемо нею, бо маєм творити
Словом свою нерозтрачену ніжність

І душа співає і творить коло світу
І танцює в звуках рідної мови
Прислухаємось до минулих літ заповіту,
Але світ давно уже став новим.

І чужі мови теж стають рідними
І дають усе більше і більше для життя цього виміру
І стаємо ми космополітами 
Всіх люблячими та до усіх щирими

Але рідна мова цілить-зцілює серце зболене,
Зранене тернами, по яких ходимо
І звучить знову пісня широкою волею –
І сумом, і радістю, і подивом

І оживає душа і знову творить звуками
І образами живими і одвічними
І рідна мова дзвенить струнами
В небо пливучи потоком ніжним

Виплітає мереживо співом-голосом
І бринить красою, як диво світу
І життя стає красивим потоком образів,
Які нам належить у ньому втілити

Образ із звуку, образ із думки, образ із образу…
Образ із світла…

А починаю із думки, із слова, із звуку 
Солов’їною мовою
І нею, як чарами, знову і знову цей світ зачаровую…